Інваліди, фашисти, ЛГБТ та інші

Мовчати не можна — російське суспільство невиліковно хворе

До показу на «Молодості» «Клас корекції» отримав головні призи на «Кінотаврі» та у Карлових Варах, а також на кількох менш знакових кінофестивалях. У вересні картина вийшла у прокат у Росії, але, на жаль, мало хто захотів подивитися на великому екрані на безжалісний діагноз смертельної хвороби російського суспільства. Іван І.Твєрдовський зняв кінодраму про першу підліткову любов у класі корекційного навчання, який об’єднав дітей iз різними відхиленнями. В основу фільму лягла однойменна повість Катерини Мурашової, та, як зазначив режисер, книга стала лише поштовхом до вивчення теми. А насправді він ходив на уроки у класи корекції, спілкувався з учнями, вивчав їхню поведінку, спостерігав за вчителями. Тож, у підсумку, Іван зі своїм сценаристом написали свій «Клас корекції».

Іванова стрічка за тематикою і проблематикою дуже схожа на «Плем’я» Слабошпицького. Вiзочниця Лєна Чехова після шести років домашнього навчання добивається відвідин загальноосвітньої школи, класу корекції. Її однокласники — підлітки із синдромом Дауна, з церебральним паралічем, карлиця та діти з неблагополучних сімей — на порозі дорослого життя. Іван І. Твєрдовський на прикладі класу корекції кінематографічними засобами ставить жорстокий діагноз — суспільство Росії смертельно хворе. Режисер дає один шанс із мільйона на зцілення. У фіналі його отримує Лєна Чехова, пройшовши всі кола пекла — розчарування у першому коханні, групове зґвалтування однокласниками, жорстокість подруг, пограбування, побиття, патологічну душевну тупість вчителів. Будучи інвалідом із дуже важким захворюванням м’язової тканини, Лєна піднімається з iнвалiдного вiзка та йде по коридору, зрошеному слізьми матері. Мабуть, режисер і Лєні не дав би шансу на порятунок, якби не був у неї закоханий і не назвав її іменем своєї першої дівчини.

Акторка театру Наталя Павленкова, яка вперше з’явилася у кіно завдяки ролі матері Лєни — Світлани Вікторівни — у Києві зізналася, що не хотіла бути прокурором для дітей, тому звернулася до батьків. На її думку, вся жорстокість у суспільстві виникає через недолюбленість. «Ми дуже неласкаві, нетактильні у своїй любові до дітей. Ми рідко говоримо їм ніжні слова. Тому вони виростають такими, якими виростають», — Павленкова попросила любити дітей, аби хоч трішки зменшити кількість зла у світі.

Між Берліном, Тель-Авівом і Чернівцями

Знаючи, хто цього року найкращий на «Молодості», кінокритики до суботнього вечора тримали кулачки за «Клас корекції». 1 листопада журі зібрало всіх на урочисту церемонію закриття у синьому залі кінотеатру «Київ». Для тих, хто не вмістився, церемонію нагородження із технічними проблемами транслювали у червоному залі кінотеатру та на сайті «Молодості».

І тут кінокритики отримали «легенького ляпаса» від журі. На сцену викликали Романа Балаяна вручити приз «Класу корекції» за найкращий повнометражний фільм. Журі зазначили, що російська стрічка зворушила їх акторським складом і роботою режисера. Балаян від себе додав, що бачив фільм у Батумі й дав йому приз за режисуру. Анатолій Матешко, член міжнародного журі, у коментарі наче виправдовувався, що обирав фільм, керуючись не політикою, а винятково мовою кіно.

«Клас колекції» обігнав фільм «Десь там» німецької режисерки Естер Амрамі, який і отримав гран-прі. «Скіфський олень» і 10 тисяч доларів їй передали через посольство Німеччини в Україні. З усіх конкурсних фільмів у трьох секціях (студентські, короткометражні фільми, повнометражні фільми) «Десь там» виділявся тим, що його було найприємніше переглядати. Тож закономірно, що приз глядацьких симпатій теж поїхав у Німеччину до Естер. Також «Десь там» дістався диплом від Екуменічного журі. Фільм Естер Амрамі цього року було визнано  найкращим німецьким дебютом на «Берлінале». Це красива історія про любов ізраїльтянки та німця, насичена єврейським гумором, спогадами про Голокост, рідні бабусині Чернівці (чомусь у фільмі онучка називає українське місто польським селом). У фільмі порушуються дві гострі проблеми Ізраїлю — війна з Палестиною, яка щороку забирає сотні життів, і прощення євреями сучасних німців, нащадків фашистів. «То й що, що твій хлопець німець. Головне, щоб він тебе любив», — стара ізраїльтянка благословляє онучку на життя у Берліні і відпускає тим самим усі погані думки про минуле.

Найкращим фільмом Міжнародного короткометражного конкурсу стала картина про шлях актора, який грає найманого вбивцю в м’ясній крамниці, «Плоть і кров» Федеріко Ескуерро (Аргентина). Режисер отримав статуетку «Скіфський олень» і сертифікат на 2 500 доларів. Найкращою студентською короткометражкою стала «Берлінська трiйка» німецького режисера Андрєя Гончарова. Хлопець навчається в Академії кіно і телебачення в Берліні, народився у Німеччині у родині радянського дипломата. Під час отримання призу Андрєй розповів, що йому було цікаво почути відгук на його політичну 10-хвилинну роботу. У фільмі режисер розповідає про суперечку двох політиків і перекладача. Вони сваряться через те, що у третій країні почалася війна. Гончаров не уточнює, де саме почалася війна, тож стрічка для України стала ще більш актуальною. Під час церемонії він зізнався, що у своєму фільмі натякав на політичну трійку — Францію, Німеччину і Великобританію.

В окремій програмі «Молодість — дітям» дитяче журі обрало найкращим фільмом пригодницьку стрічку Ксав’є Коллера «Чорні брати» про дитячу банду, солодкі перемоги та жахливі поразки.

«Сонячний зайчик» для націоналістів — як червоне для бика

Кінофестиваль «Молодість» не перший рік пишається насиченою програмою міжнародного конкурсу «Сонячний зайчик» (Sunny Bunny), куди входять фільми, які розкривають ЛГБТ-тематику для широкої аудиторії. Незважаючи на підпал кінотеатру «Жовтень», де традиційно відбуваються покази про «зайчиків», конкурс вдалося довести до кінця. Спершу організатори скасували всі покази, які були заплановані у «Жовтні». Згодом перенесли їх на інший фестивальний майданчик — у «Кінопанораму». У п’ятницю ввечері переслідування ЛГБТ-фільмів продовжилося.

Тодi як глядачі у кінотеатрі «Київ» стояли у черзі, щоб потрапити на єдиний повнометражний український фільм у міжнародному конкурсі «Брати. Остання сповідь» Вікторії Трофименко, із переповненого залу почали вибігати дужі хлопці. Вони відразу попередили контролерку квитків, що повернуться, але зараз мусять бігти у «Кінопанораму», бо там «Правий сектор» хоче зірвати показ фільму.

Сеанс фільму «Макс та інші» з програми Sunny Bunny не вдалося почати. Близько десятка чоловіків у камуфляжі з нашивками «Правого сектору» погрожували, що «будуть штурмувати зал». Чоловіків у формі стримувала міліція. Проте погрози продовжувалися. Хлопці начебто з «Правого сектору» звинувачували кінофестиваль у тому, що він показує «аморальне кіно», і заявляли, що не допустять показу. Водночас у прес-службі «ПС» відхрестилися від акції, мовляв, вони «не воюють проти таких речей, як фільми на ЛГБТ-тематику, оскільки їм «є з ким воювати».

Пізніше на порталі «Бандерівець» з’явилася новина про те, що активісти національного руху «Правий сектор», зокрема бійці ДУК, що повернулися з фронту, влаштували протидію содомітському збіговиську. «Попри стан війни, фінансовані з-за кордону організації не припиняють своєї діяльності і продовжують пропаганду», — пишуть «бандерівці». За їхніми даними, мета фільму «Макс та інші» — переконати глядача, що статеві збочення є нормою. Організатори акції повідомили, що не могли проігнорувати цей виклик і стали на захист традиційної моралі, а на «захист педерастів стала міліція».

Прес-секретар «Правого сектору» Артем Скоропадський прокоментував цю новину: «Та плювати на фестиваль. У нас — програма захисту національних інтересів і здоров’я нації».

Цікаво, як бійці «Правого сектору» встигають подивитися фільми з програми «Сонячний зайчик», повоювати біля донецького аеропорту в Пісках і ще й вирішити, який показ фільму слід зірвати, щоб захистити здоров’я нації?