Марні старання

Стан, у якому нині знаходиться український гандбол, далекий від задовільного. Приміром, у жіночому чемпіонаті можна знайти лише три команди, що відповідають рівню суперліги, а чоловічий турнір узагалі перетворився на відкриту першість Запоріжжя. Без сумніву, в таких умовах важко очікувати від наших національних збірних серйозних результатів. І якщо рівень команди Леоніда Ратнера, основу якої в переважній більшості складають легіонерки, нам іще доведеться оцінити на грудневому чемпіонаті Європи, то на позавчорашню гру чоловічої збірної України в першому матчі євровідбору-2016 проти Угорщини без сліз і розпачу дивитися було неможливо.

Востаннє наші гандболісти брали участь у фінальній частині Євро чотири роки тому. Утім, з огляду на гандбол, продемонстрований позавчора «синьо-жовтими» в столичному Палаці спорту, навряд чи вони потраплять і на ЧЄ-2016. Одному з фаворитів групи українці вдома програли з відверто принизливим результатом — 20:33. Звісно, очікувати від підопічних Віталія Андронова яскравої та видовищної гри в умовах, коли чоловічий гандбол лихоманить від внутрішніх воєн (парадокс, але національний чемпіонат проходить під егідою федерації Василя Надраги, тоді як збірні, як і жіноча суперліга, підпорядковуються ФГУ Андрія Мельника) було марним, однак думалося, що українські гандболісти, як і обіцяли, хоча б дадуть бій досвідченій та жорсткій угорській збірній, котру очолює легендарний киргиз Талант Дуйшебаєв (двічі — в 1994 та 1996 роках — визнавався кращим гандболістом планети). У підсумку ж, у рідних стінах «синьо-жовті» постали беззубим, безвольним та кволим колективом, надавши вітчизняним спортивним функціонерам чергову порцію інформації для роздумів.

Не секрет, що в останні роки лише лінивий гандболіст не критикував політику ФГУ стосовно збірної. Старе як світ екіпірування, відсутність страховок для легіонерів, мізерне матеріальне забезпечення — найчастіші скарги збірників, яких, у свою чергу, «гарячі» наставники збірної звинувачували в неналежному ставленні до своїх професійних обов’язків. Однак Андрій Мельник начебто розірвав це порочне коло. Перед грою з угорцями національну команду помістили, як зазначив голкіпер збірної Ігор Чуприна, майже в ідеальні умови. На олімпійській базі в Кончi-Заспі, генеральним директором якої є друг Мельника — олімпійський чемпіон iз фехтування Вадим Гутцайт, нашим гандболістам надали теплий тренувальний зал, посилене харчування, зручні подовжені ліжка тощо. Напередодні зборів хлопці отримали найсучаснішу спортивну форму, медичну страховку, відтак у відповідь Андрій Мельник прагнув побачити від хлопців гідну й віддану гру за національну збірну. На жаль, змінивши підходи до роботи зі збірниками, які в переважній більшості представляли запорізький «Мотор», южненський «Портовик» та столичний ЦСКА, отримати миттєвий результат ФГУ не вдалося.

А чи могло бути інакше? Швидше — ні, адже збірна є логічним продовженням внутрішнього чемпіонату, який зараз нагадує виснаженого марафонця, який безрезультатно намагається на рівних конкурувати з добре підготовленими і загартованими суперниками. Вочевидь покращення результатів збірної можна буде отримати лише після якісних системних реформ у вітчизняному гандбольному господарстві. А без хорошого внутрішнього чемпіонату очікувати успішних виступів «синьо-жовтих» на міжнародній арені марно.