Світлиця Валентини Колінько

30.10.2014
Світлиця Валентини Колінько

Килими у нас раніше ткали з овечої шерсті.

«А тут під сволоком ластівки гніздо зліпили... То я їх і не ганяла, жили разом iз гостями ціле літо. Міських жителів таке сусідство тішило... Один турист каже: «Ви якби ще на ніч кота впустили, щоб він десь біля мене спав і мурчав. І павутину не знімайте — так інтересніше...» Валентина Яківна по-доброму підсміюється над чудними забаганками своїх гостей.

Ремесло як мистецтво

Вони приїжджають у це мальовниче село на Полтавщині, аби провести кілька днів у патріархальній тиші невеличкої огирівської хатини. В оточенні старовинних вишиванок Коліньків, Яйчунів та Гнідашів — усього древнього огирівського роду її предків — майстрів, ремісників, козаків, гречкосіїв... Людей, для яких традиційне українське мистецтво віками було невід’ємною частиною побуту. Усю свою симпатичну колекцію полив’яних глечиків, дерев’яних довбанок і гребінців, кошиків із сушкою, плетених iз лози, саморобних іграшок, господарських інструментів і приладь, виготовлених вручну, вона зібрала на горищі батьківської хати, на розвалинах покинутих сусідських садиб, а то й просто викопала на городі. А от святкові та щоденні конопляні сорочки, яскраві вовняні килими з фантастичним рослинним і геометричним орнаментом — вишиті та виткані власноруч та отримані у спадок від бабусь. Вона — професійна ткаля. Багато років відпрацювала на фабриці художніх виробів у Решетилівці. Коли державна фабрика розвалилася, рада була будь-якому замовленню художників iз Москви, Києва, Норильська, Санкт-Петербурга, Владивостока, погоджувалася виконувати надскладні філігранні гобелени за авторськими ескізами, а потім розвозила їх замовникам. І одного разу, вгамувавши страх залишитися без замовленої роботи з малими дітьми на руках, намалювала кілька власних ескізів. На Андріївському узвозі, куди вона разом з іншими решетилівськими майстринями привезла свої перші рукотворні мальви, якийсь поціновувач народних ремесел забрав їх сходу, не торгуючись... Це зараз Валентина Колінько, заслужений майстер народної творчості України, член Спілки майстрів, — бажаний гість велелюдних фольклорних свят, починаючи від «Країни мрій» Скрипки і до міжнародних фестивалів народної творчості у Польщі та Німеччині. А тоді, на узвозі, навіть розгубилася: як це її скромну роботу оцінили вище, ніж витвори визнаних, дипломованих майстрів?..

Хатинка-мрія

Цю хатину Валентина Яківна вимріяла в безлічі робочих подорожей спочатку по Україні, а потім і по Європі. Починалося з бажання оселитися на просторому батьківському хуторі, обладнавши там окрему школу-майстерню з верстатами для ручного ткацтва. Українці відкривали для себе забуте мистецтво ручного килимового ткацтва. Замовлень побільшало, причому вже замовляли не маленькі настінні гобелени-картинки, а саме класичні українські килими доволі переконливих розмірів. Сама вже з такою роботою фізично не справлялася, а майстринь, які погоджувалися б на кілька місяців засісти за велику і складну у виконанні роботу, не вистачало. Треба було вчити молодь... А тут виявилося, що й не тільки молодь — підприємці, фінансисти, політики, які знайомилися з Валентиною Яківною на майстер-класах фольклорних свят, почали всерйоз напрошуватися в учні. «Я тоді думала, що вони жартують, — сміється Валентина Яківна, — а вони дійсно дзвонили і запитували, коли можна приїхати на навчання. Такий-от у мене туристично-мистецький клас з’явився...»

Разом із сином Максимом, чоловіком Анатолієм та подругами-художницями з Полтави Валентина Колінько відбудувала та облаштувала стареньку хату, яку їй продали діти покійних сусідів. Усе тут підібрано з любов’ю і вродженим смаком. Робили для себе, а вийшло — і для людей. Жартома назвали колись проект «Гуляй-хутір», а нині тут і справді збираються огирівські сусіди з дітьми і внуками на вечорниці. А цього року місцевий будинок культури провів кілька мистецьких акцій.

«У цій затишній українській світлиці, де все так і випромінює тепло майстерних українських рук, де застиг час у рідних кольорових українських вишивках і килимах та неперевершених гончарних виробах нашого краю, дуже приємно просто посидіти, поговорити, — ділиться керівник місцевого ансамблю «Оберіг» Наталя Іванівна Шостак. — Стежка до цієї хати, господинею якої є талановита, працьовита майстриня-килимарка, ентузіаст Валентина Яківна Колінько, приводить і великих, і малих, допитливих і небайдужих, зовсім юних і людей уже з досвідом. Недавно в цій гостинній хаті ми вшановували нашу односельчанку, найстаршу жительку села Огирівка 92-річну Тумко Тетяну Дмитрівну. Уявляєте, як приємно було цій старенькій натрудженій жінці поринути в атмосферу своєї юності, побачити і відчути, з якою шаною нові покоління ставляться до нашої минувшини, до наших батьків і дідів?..»

Населення Огирівки — менше чотирьох сотень. Тут усі знають і залюбки збираються при нагоді в домашньому музеї майстрині Валентини Колінько. Власне, музей — назва умовна. Це справді — чарівна і сповнена тепла і добра хата-оберіг наших предків. Наших незабутніх предків.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>