Мистецтво ставить діагнози

Незважаючи на те, що експозицію робили в рекордно стислі терміни, куратор виставки, заступник арт-директора Pinchukartcentre Бйорн Гельдхоф, схоже, задоволений роботою художників і команди. «Це фактично 21 персональна виставка, але чи не вперше всі вони перебувають у діалозі одна з одною і утворюють єдиний проект, а також всі так чи інакше співвідносяться з українською ситуацією».

Безспосередньо українські реалії опинилися в фокусі уваги трьох художників — українців Микити Кадана і Жанни Кадирової та чилійки Пілар Кінтерос. Жанна Кадирова, яка отримала головну премію PinchukArtCentre 2013 року та автоматично ввійшла в шорт-лист FGAP, у першу чергу — знаний скульптор, але на виставці вона представила 5 фоторобіт із серії «Досліди». Формально це краєвиди лівого берега Києва, змінені під дією азотної кислоти, по суті — проект, що досліджує, як змінюється обличчя столиці. «Ми експериментували iз соляною і фосфорною кислотою, навіть травми на виробництві були», — каже Жанна.

Микита Кадан у своїй роботі «Запам’ятати момент, коли розповідь було перервано» продовжує досліджувати тему музею як інституції: «інформаційний привід» — руйнація Донецького краєзнавчого музею, у широкому сенсі це тема руйнації музею не тільки під тиском зовнішніх обставин, а й через внутрішню невідповідність часу тощо. Це однозначно вдала робота Кадана, бо вона і раціональна, і емоційна водночас: одна її частина з опудалом оленя і радянською «стінкою», поруйнованою умовними осколками, і друга — ідеально біла архітектура з геометричними «променями», «стрілами», «векторами», яка завалюється і душить відвідувача — апелюють до розуму та емоцій глядачів.

Коли чилійська художниця Пілар Кінтерос шукала в інтернеті інформацію про Київ, в одному з «вікон» спливла фотографія «Фонтану Дружби народів», у народі «Рулетка», який був на майдані Незалежності до реконструкції 2001 року. Пілар вирішила зробити реконструкцію фонтана, зараз вона вирізає з паперу та пінопласту потрібні деталі, а 15 листопада на Майдані відбудеться перформенс повернення фонтана. Мексиканець Мауріціо Лімон, який зробив відеопроект про шахи, старих шахістів, їхнє життя в Мексиці і роботу як невід’ємну частину цього життя, включив у фільм кадри з Києва — про наших шахістів, адже шахи — це популярне в радянські часи хобі містян. А Карлос Мотта із Колумбії представив провокативний проект, пов’язаний із сексом, сексменшинами, історією одностатевих стосунків, і за допомогою українського журналіста Максима Іванухи створив спеціально до виставки постер, у якому показана історія тиску на гомосексуалістів на нашій території — з часів Середньовіччя до сьогодення. Постер буде виставлений в публічному просторі — на вулиці біля ПАЦ — і буде своєрідним лакмусовим папірцем толерантності українців.

Обійшовши виставку, почуваєшся так, ніби прочитав пачку газет і журналів про глобальні світові процеси і проблеми: тут і демографія, вимираючі народи, проблема самоідентифікації — проект Розелли Біскотті (Італія); корпоративна естетика, supergloballuxury і способи його вираження в публічному просторі — проект групи GCC (регіон Перської затоки); колонізація, поєднання індустріального суспільства і традиційного — проект Хімени Гаррідо-Лекки (Перу); технології на службі людини, можливості і маніпуляції — безпілотники Джеймса Брайдла (Великобританія); емоції, їх цифровий еквівалент і спосіб передачі — кімната Сесіль Б.Еванс (США/Бельгія); капіталізація нематеріальних активів — Келлі Спунер (Великобританія). Іще модний художник — соціальний художник, натхнення сьогодні лежить не на поличках «Краса», «Природа», «Вічні цінності», а в папках «Екологія», «Пам’ять», «Толерантність», «Соціологія» тощо.

Здається, що перед тим, як узятися до виконання твору мистецтва, художник має захистити дисертацію з певної проблеми: в одному випадку дисертація набуває кольорів, форм, звуків, руху і стає художнім образом, в іншому — перетворюється на герметичну річ у собі, яку не «прочитаєш» без інструкції у вигляді кураторського тексту чи прес-екскурсії. Проте об’єднані разом, ці химерні і нехитрі проекти дають відвідувачу відчуття «це мій час, мій глобальний світ, і я тримаю руку на пульсі процесів». Теза «мистецтво лікує» давно змінилася на «мистецтво ставить діагнози», і цей тренд, здається, ще буде актуальним довгі роки.

Виставка триватиме до 4 січня 2015 року.