«Ебола з пристрастями»

«Це має бути не просто контакт, а... тісний контакт»

«Ти чула, в США від Еболи цими днями померла людина? А тепер підозрюють, що вірус уже в Польщі... Люди більше літають по світу, більше контактують, тож рано чи пізно може дійти й до нас...» Моя подруга зазвичай починає ранок зi свіжих новин. Не скажу, що Ірина панікерка, але, як кожна нормальна людина, що хвилюється за власне здоров’я і здоров’я близьких, такі повідомлення не може сприймати відсторонено. Тим паче що про вірус Ебола нині говорять багато, а деякі вітчизняні телеканали, як справедливо зауважила недавно моя колега, нагнітають паніку навколо цього «африканського вірусу, що виходить з-під контролю», так активно, що іноді здається, ніби ти вже помер...

Власне, наскільки ця недуга небезпечна, кому насамперед варто остерігатися вірусу і чи є надія, що нас це лихо омине?

Панічні настрої навколо ситуації з вірусом Ебола харківський лікар-педіатр Євген Комаровський пояснює тим, що недуга насправді дуже серйозна: із 10 хворих 9 мають реальні шанси померти. Із вірусних інфекцій більш небезпечний тільки сказ (там результат 10 із 10), каже лікар. До того ж постійно реєструються нові випадки проникнення вірусу з Африканського континенту в країни більш цивілізовані. А тут уже все залежить від готовності санітарно-епідеміологічної служби та інфекційних стаціонарів.

Та навіть попри те, що ні діагностики, ні досвіду лікування лихоманки Ебола в Україні немає, панікувати не варто. Адже достеменних підтверджень, що вірус поширюється повітряно-крапельним шляхом, немає, каже Алла Мироненко, керівник відділу респіраторних та інших вірусних інфекцій Інституту епідеміології НАМН України. А якщо він передається контактним шляхом (через кров, під час контакту з пошкодженою шкірою), то вітчизняні медики дадуть з цим раду, запевняє лікар.

— Щоб заразитися вірусом Ебола, має бути не просто контакт, а тісний контакт, — наголошує Євген Комаровський. — Вірус не літає в повітрі, не передається з водою і їжею. Він оселяється в крові, лімфі i в усіх виділеннях хворого (це слина, піт, сеча, кал, сперма), але для ураження здорової людини ця зараза має потрапити безпосередньо в кров, або на слизові оболонки, або на пошкоджену шкіру. Тобто при ураженні лихоманкою Ебола актуальні всі ті шляхи передачі вірусу, що і при ВІЛ/СНІДі, гепатиті В. Хіба що додається ризик від поцілунків і укусів.

Від «несмертельного» грипу гине більше людей, ніж від лихоманки Ебола

Основні симптоми, що свідчать про ураження вірусом Ебола, — слабкість, головний біль, підвищена температура, нудота, діарея, болі в животі і грудях. Лопаються підшкірні судини, у людини може виділятися піт з кров’ю. «Зневоднення — а це завжди стається внаслідок діареї і нудоти — небезпечне для життя, оскільки з рідиною організм стрімко втрачає вкрай важливі речовини. При зневодненні рятівними є крапельниці, з їх допомогою в кров вводять розчини, що компенсують брак рідини і мінеральних речовин. Це зможуть зробити вчасно і якісно у будь-якому вітчизняному медичному стаціонарі», — каже пані Мироненко.

Вірус Ебола був викликаний до життя в результаті контактів людини з кажанами або мавпами, які живуть в умовах дуже жаркого клімату. Простіше кажучи — люди почали хворіти після того, як стали вживати м’ясо хворих тварин. Але вірус, що перейшов від тварини до людини, менш заразний, переконана Алла Мироненко. «Взагалі, у всіх смертельних недуг мало шансів укорінитися в популяції, — певна вона. — Інша справа — несмертельні хвороби, такі як грип. Від грипу в рік гине до півмільйона людей, від Еболи — кілька тисяч. До того ж нинішній спалах епідемії — не перший».

Найбільше ризикують громадяни, які відвідували Африку і контактували з людьми, що захворіли на лихоманку Ебола. Тварини, від яких можна заразитися вірусом (кажани, горили тощо), в Україні не живуть. «Потенційно небезпечна людина, яка прибуде в Україну, вже будучи зараженою. Інкубаційний період вірусу — від 2 до 21 дня. І ризикують підхопити заразу ті, хто відвідував країни, де хвороба Ебола реально присутня — Кот-д’Івуар, Сенегал, Конго, Судан, Габон, Уганда, Сьєрра-Леоне, Ліберія», — каже лікар Комаровський.

Алла Мироненко, яка теж не поділяє панічних настроїв «навколо Еболи», свій оптимізм ґрунтує на досвіді. «Якщо ми змогли подолати епідемію атипової пневмонії (SARS), яка спалахнула 2003 року, то справимося і тут. SARS — дуже летючий вірус, але людство дало з ним раду — завдяки жорсткому карантину і адекватному лікуванню. Не варто забувати, що Африка завжди була слабо контрольованою територією, без належної медичної допомоги, з браком питної води і дефіцитом їжі».