І нема на те Ради...

Єдиною суттєвою відмінністю парламенту VIII скликання буде його недоукомплектування. На думку ЦВК, проведення виборів є неможливим мінімум у 14 округах сходу. По решті позицій Верховна Рада залишається системою, яка здатна безкінечно самовідтворюватись із найменшими корективами. Винуватити в цьому виборця є, вочевидь, правильним. Докорінним чином змінити себе змогла незначна меншість — та сама меншість, котра віддавала життя на Майдані. Стверджувати зворотне — означає впадати в пафос, заперечуючи очевидні речі: вже зараз ясно, що до нової Ради пройде чимало колишніх «регіоналів». Зокрема й тих, хто ухвалював «закони 16 січня». Їхній електорат голосуватиме не під дулом пістолета, а за чергову подачку. І річ, на жаль, не тільки в «регіоналах».

«Нові обличчя» старішають на очах

Знаменита теза про потребу в «нових обличчях» зіграла з соціумом злий жарт. Так, цього разу в парламенті буде чимало персон, які до того були вхожими в кращому разі у кулуари Ради. Це — журналісти, активісти, громадські діячі і, звісно ж, командири добровольчих батальйонів. Останні є, безумовно, чесними та порядними людьми, але аж ніяк не є фахівцями тієї справи, до котрої вони навіщось долучаються. Якщо хтось забув, нагадаємо: парламент передусім — це писання законів. Не мордобій біля трибуни і не організація повстань, а нудна марудна робота для «ботанів». Саме тому що зараз закони пишуть не депутати, а помічники їхніх помічників, у законодавчих актах так багато плутанини і внутрішніх суперечок.

Не рятує ситуацію і присутність у партійних списках журналістів. У декого з них уже зараз не вистачає розуму та елементарного такту приховати стурбованість «низькою» депутатською зарплатою. Яка, до того ж, не така вже й низька: «чиста» ставка нардепа становить 6,5 тисячi гривень, але вона подвоюється за рахунок такої ж суми, яку виділяють нардепам для виконання їхніх функцій. Але Бог iз ними, з грошима. Нам ще доведеться стати свідками вельми цікавих перверсій, коли вчорашні борці з недоліками системи ставатимуть її ж складовими.

Відома діячка Тетяна Чорновол, постраждала за часів Януковича, нічтоже сумняшеся заявляє на зустрічі з виборцями, що «в Народному фронті» зібралися саме ті люди, які пройшли Майдан і з яких багато хто зараз в АТО». Насправді ж далеко не всі «списочники» «НФ» узагалі знають, де знаходиться Майдан: ця політсила включила до прохідної частини колишніх і чинних урядовців, «спонсорів», «тушок» і перебіжчиків iз «Батьківщини». Навряд чи про це не відомо Тетяні Чорновол — знаному викривачу та інсайдеру. Змінилась тональність і двох інших «акул пера»: Сергій Лещенко та Мустафа Найєм (19-те та 20-те місця у списку Блоку Порошенка) вже не дорікають Петру Олексійовичу ані жадібністю, ані бізнесом у Росії, ані використанням адмінресурсу у вигляді експлуатації «5-го каналу» з особистою метою. Нова соціальна іпостась активно впливає на нову точку зору. Так було і так, на жаль буде.

Уряд, парламентська більшість і «кучмоїзація» Порошенка

За останніми соцопитуваннями, рівень підтримки Блоку Порошенка складає 30,4%. За лідером перегонів іде Ляшко зі своїми 12,9%; «Народний фронт» має рейтинг у 10,8%, «Самопоміч» — 8,5%, «Батьківщина» — 7,5%, «Опозиційний блок» — 5,9%, «Сильна Україна» — 5,6%. В цьому переліку особливо вражає рівень підтримки «Опозиційного блоку». Слід додати також, що рейтинг комуністів — 4,1% — може виявитися вищим (якщо брати до уваги статистичну похибку). Простіше кажучи, КПУ має шанси потрапити до парламенту. Інакше, ніж банальним стрибанням по граблях, це ніяк не назвеш. Небезпечною є й тенденція формування більшості довкола політсили Петра Порошенка — тільки за партійною квотою БПП отримує в парламенті третину місць. Додамо до цього мажоритарників — і ось фракція «Петра Великого», вважаймо, сформована. А там, iмовірно, сформована і «більшість Порошенка». Якщо правильно вмотивувати партнерів та зіграти на протиставленні демократичних сил «Опозиційному блоку» і комуністам, можна добитися навіть конституційної більшості. В цілому ситуація нагадує 1998 рік та карту, яку розігрував тоді Кучма. З тією лише різницею, що в рукаві у Порошенка значно вагоміші козирі — зокрема, й перемога в один тур.

Одним iз безпосередніх наслідків дострокових виборів-2014 стає й формування нового уряду. Згідно з новою-старою Конституцією (у редакції 2004 року), карт-бланш на урядове планування знаходиться в руках парламентської коаліції. (Конституцію, до речі, новий Президент обов’язково перепише під себе — така вже в Україні традиція, хоча йдеться зараз i не про це). Якщо уряд і всі супутні структури буде знову сформовано за квотним принципом, калейдоскопу кадрових пертурбацій не буде кінця. Ми вже мали після Революції гідності чотирьох міністрів оборони, двох — охорони здоров’я, двох голів Нацбанку та двох Генпрокурорів. «Люди Майдану», просто хороші люди та чиїсь друзі чи родичі, отримуючи посади за партійним розподіленням, так і не відвели країну від краю прірви. Обираючи до Верховної Ради здебільшого тих самих топових політиків, ми наперед проектуємо старі схеми управління, в межах яких вони звикли діяти. Заміть фахівців плодитимемо чиновників, зобов’язаних комусь висуванням у перший ешелон влади. І це лише ті поверхові міркування, які спадають на думку кожному, хто занурюється у списки та рейтинги. Тим часом «айсберг» виборів має і підводну частину, яка ще неодмінно дасться взнаки.