«Буде нам з тобою що згадати...»

Ще 14 років тому український рок-співак, композитор та лідер гурту «Плач Єремії» Тарас Чубай випустив альбом «Наші партизани», куди ввійшло десять партизанських пісень, написаних, швидше за все, упівцями десь у галицьких чи карпатських лісах на початку ХХ століття. Відтоді на Західній Україні не було жодного меломана, який би при першій-ліпшій нагоді не співав чи то за чаркою, чи за кермом автомобіля «Лента за лентою», «Кедь ми пришла карта», «Гей Гу, Гей Га», «Повіяв вітер степовий», «Буде нам з тобою що згадати», а особливо «Там, під Львівським замком».

Рокери пішли в «партизани»

Бувало, що Чубай з гітарою на Покрову або під час студентських протестів виходив у Львові на сцену і співав партизанські пісні у власній обробці. Але щоб відіграти повноцінну програму «Наші партизани» з гуртом «Плач Єремії» — такого за всю історію не було. Аж до 14 жовтня 2014 року. Насправді музиканти не знали, коли таке чудо станеться. Чубай ще два роки тому запросив до співпраці гурт Kozak System. Як тільки музиканти мали «вікно» у своєму щільному графіку, тоді збиралися на студії у Чубая і записували козацькі, наддніпрянські й західні народні пісні, покладені на сучасні ритми реггі і даб. Врешті проект «Пісні самонаведення» вийшов настільки різноманітним, наче його записували 10 гуртів, а не пару хлопців із Kozak System на пару з Тарасом Чубаєм.

Музикантам хотілося презентувати старі пісні в сучасній унікальній обробці якомога ширшій аудиторії. Так виникла ідея відіграти концерт із двох відділень — «Пісні самозбереження» у першому і «Наші партизани» у другому — на головній сцені країни в Палаці «Україна». Правда, з організацією виникли певні проблеми. Надто мало реклами було про концерт. Та й квитки за ціною від 200 до 800 гривень не всім бажаючим були доступні. За кілька днів до концерту хлопці попередили, що квитків залишилося хоч греблю гати і логічно було б скасувати виступ, але вони відіграють його, навіть якщо у залі сидітиме десять глядачів.

За кілька хвилин до концерту ситуація не дуже тішила. Велетенський зал пустів. Люди чомусь подумали, що українська музика, наче жінка, яка любить вухами. І забули про такий факт, що вона більше схожа на чоловіка, який сприймає любов через ситий шлунок. Не єдиними словами слід підтримувати музикантів, а гаманцями, ходячи на їхні концерти і купуючи альбоми. Тож в останню мить довелося імпровізувати. Під Палацом «Україна» зібралися десятки студентів і пенсіонерів, які кохаються в піснях Чубая, але не мають фінансової можливості придбати квиток. Щоб не зганьбитися, організатори запустили всіх бажаючих із вулиці на концерт. І славно зробили! Це нагадало притчу з Біблії, коли багатій покликав на бенкет жебраків, а вони раділи кожній страві, дякували за кожну краплю уваги. Багатій отримав від них максимальну віддачу, якої б і сто років не дочекався від розбещеного товариства.

Приціл просто в серце і ліки проти «всьо пропало»

Тарас Чубай і лідер гурту Kozak System Іван Леньо винайшли цікаву назву — «Пісні самонаведення». Перед концертом довелося відкрити тлумачний словник. «Самонаведення — автоматичне наведення на ціль (літака, снаряда та ін.). Інфрачервоні системи самонаведення дають змогу вражати повітряні цілі на відстані понад 15 км». Послухавши козацькі, наддніпрянські і західноукраїнські народні пісні, покладені на мелодії реггі і даб, розумієш, куди цілилися музиканти. У молоді серця меломанів, яких мелодика народних пісень уже не вражає. Чубай розумів, що публіка зібралася різна. І багато хто у залі добре знає народні пісні і захоче їх підспівувати, тому відразу попередив: «Не пробуйте навіть підспівувати. Ми такі ритми зробили, що вас покрутить».

Наприкінці першого відділення «козаки» і Чубай запросили на сцену канадського скрипаля Василя Попадюка, аби з ним виконати «А вже сім літ буде...». Та замість Василя на сцену вийшов Олег Скрипка зі скрипкою і привітав усіх із новим державним святом — Днем захисника України.

До речі, Kozak System і Тарас Чубай не тільки підготували проект «Пісні самонаведення», а й видали однойменний альбом. Іван Леньо рекомендує, якщо хтось шукає ліки проти «всьо пропало», то хай шукає в «аптеках» України «Пісні самонаведення».

Після антракту господарем сцени залишився Чубай iз гуртом «Плач Єремії». Пісні з альбому «Наші партизани», а також облюблені меломанами «Вона», «Червона рута», «Я піду в далекі гори», кожен зi слухачів пережив особисто на певних етапах свого життя. Хтось згадував веселі застілля, хтось шалене кохання, хтось приплив любові до Батьківщини. Весь зал співав їх одна за одною, відчуваючи ті емоції, які вкладали у слова і мелодію протягом багатьох років. І здається, вперше настільки глибоко зрозуміли зміст пісні «Там, під Львівським замком». «Hе плач, стара мати — син героєм став! Він за Україну голову поклав», — ці рядки з минулого століття наче вчора написані хлопцями, які захищають країну на Донбасі.

І вкотре мурашки по шкірі і сльози по щоках — від «Пливе кача...». Всі слухали її стоячи. «Герої не вмирають» — тихо, наче молитву, тричі прошепотів зал.

Кожна з партизанських пісень, записана Чубаєм 14 років тому, сьогодні стає ще значимішою, теплішою, важливішою та актуальнішою. Тарас згадав на сцені історію, як його тато — Грицько Чубай — ходив на концерти до свого друга Віктора Морозова. І після кожної пісні з залу кричав: «Халтура!» Повертаючись додому і досі відчуваючи на вустах смак насолоди від «Наших партизанів» і «Пісень самонаведення», так і хотілося кричати: «Хлопці! Це була грандіозна халтура!»