«Щоб рухатися вперед — потрібно відчути, що у ворога твориться у серці»

У рамках кінофестивалю «Європейський експрес», який на днях проходив у столичному Центрі Леся Курбаса, відбулася зустріч із метром кінематографа, польським режисером Кшиштофом Зануссі. Діалог із гостями він розпочав розповіддю про свій останній фільм «Чужорідне тіло», роботу над яким щойно завершив.

Останній фільм Зануссі викликав протест серед феміністок

«Я пишаюся цієї картиною. Несподівано для мене вона викликала навіть протести. У фільмі йдеться про корпоративне життя, яке прийшло до нас за останні роки разом із великими корпораціями. І я спробував розповісти про те, як мораль цих корпорацій не збігається з мораллю, з якою ми виросли та яка нас наче захищає», — коротко переповів зміст Зануссі.

За словами режисера, у Польщі та Італії він опинився «під прицілом» феміністок. «Мій головний герой — жінка, і вона досить огидна особистість. А вони кажуть, що такі люди мають бути показані як позитивні герої, бо вона розкута, вільна від моральних обмежень. І додають, що я політично некоректний. Але я навіть трохи пишаюся цим. Політично коректний — це хвороба, яка мене дратує».

Зануссі також заявив, що для своїх картин він не завжди вибирає героя поляка. «Я можу собі це дозволити, бо знаю життя в інших країнах», — пан Кшиштоф натякає на своє походження з італійського роду — виробника побутової техніки «Зануссі».

«Чужорідне тіло» зняте спільно з Росією та Італією. Режисер не впевнений, чи в Україні цей фільм вдасться подивитися в кінотеатрах, оскiльки прокат залежатиме від Росії. «Але якщо стрічка не йтиме в кінотеатрах, то хай покажуть по телебаченню. Якщо і там не буде, тоді хай її вкрадуть і покажуть», — рекомендує режисер.

Та сьогодні стало відомо, що 10 жовтня у київському Будинку кінофільмом «Чужорідне тіло» відкриється XII Міжнародний фестиваль православного кіно «Покров». У синопсисі ні слова немає про «огидну особистість» жіночої статті. Навпаки, «дівчина твердо вирішила прийняти чернецтво». А її хлопець, молодий італієць, який бере участь в одному з рухів католицької церкви, сподівається, що його кохана передумає. «Фільм оповідає про вибір. Про вибір між загальнолюдськими цінностями та цінностями сучасного соціуму. Про зіткнення корпоративного цинізму та юнацької ідеалізму», — зазначено у програмці фестивалю, який організовує УПЦ Московського патріархату.

Про себе Зануссі каже, що він — релігійна людина. Але його віра ґрунтується на фізиці. Наприкінці 50-х Зануссі чотири роки вивчав фізику в Варшавському університеті. І це був єдиний факультет, де ніхто не брехав і викладачі могли пояснити і довести, що таке віра. «Фізика на мене дуже вплинула. Я в неї досі закоханий, але вона мене не любить. Я не знаю, ким би я був, якби не вивчав фізику», — згадав молодість режисер.

Для всіх картин Зануссі музику писав його друг, композитор Войцех Кіляр, який, до речі, народився у Львові. Минулого року майстра саундтреків не стало. Та Зануссі відмовився шукати іншого композитора для «Чужорідного тіла». Тому скомбінував музику з того, що залишив після себе Кіляр. У Києві Зануссі з усмішкою на вустах згадав про друга. «Він писав музику не тільки для мене. Працював із Романом Полянським, Френсісом Фордом Копполою, Анджеєм Вайдою. Я завжди при цьому буркотів, як стара дружина: «Як ти можеш таку хорошу музику писати для моїх колег?». На що Войцех відповідав: «Зніми хороший фільм, і я напишу для тебе хорошу музику».

«Для світу Майдан був доказом, що Україна відрізняється від Росії»

Кшиштоф Зануссі — частий гість у Росії. Він не зовсім згодний з урядом Польщі, який цього року відмовився проводити польський рік у Росії, хоча і довіряє чиновникам. Тож у 2014-му Зануссі продовжує їздити в Росію, давати інтерв’ю і зустрічатися з молоддю. А також запрошує творчих людей iз різних країн, у тому числі з Росії, до себе у будинок у Польщу, щоб грати з ними різноманітні вистави. Дружина режисера готує для всіх їжу. А вісім собак Зануссі створюють дружню атмосферу і відволікають домашній театральний гурток від творчих суперечок молоді з режисером. Зануссі каже, що як художник підтримує свої контакти з Росією: «Це складний момент. І дуже легко зробити помилковий крок».

Та все-таки Зануссі в Росії люблять і прислухаються до нього. Як людину зі сторони його запитують про різницю між Україною та Росією, у чому він її бачить. «Я говорю одне слово — Майдан. Це вся різниця. Це дві абсолютно різні країни. Після Майдану ви вже не схожі».

Режисер згадує, що після першого Майдану він залишився оптимістом і часто сперечався з українськими друзями, які були в розпачі. Вони говорили, що все втратили, програли. А Зануссі доводив їм, що навпаки: «Це важливий момент, який не закінчився відразу перемогою. Але це був перший крок до вільного мислення».

«Після другого Майдану я теж не знаю, яке у вас буде політичне майбутнє. Наскільки нація буде зрілою до того, щоб пережити важкі часи, які на вас чекають. А вони будуть важкими. Скільки буде довіри і до влади, і до сусіда на вулиці. Від цього залежить те, наскільки суспільство вміє рухатися солідарно. Або не вміє, — резюмує Зануссі. — Але для світу Майдан був доказом, що Україна відрізняється від Росії, вона виявилася зовсім іншою. Люди без посередництва демократичних інститутів висловили свою думку. У цьому для мене є особлива краса, і світ це помітив. За останні роки в Європі нічого подібного не відбувалося. Це загадкове явище, яке притягнуло величезний інтерес до України».

Чи варто співпрацювати з Росією, Зануссі не має чіткої відповіді. На його думку, «питання в тому, наскільки тактовно співпрацювати, коли поруч із нами вмирають люди. У такій ситуації немає простору для мистецтва. Але це тимчасово, не назавжди. Ми всі сподіваємося, що це припиниться. З іншого боку, культура — це галузь, в якій ми можемо у чомусь переконати нашого противника або того, з ким не згодні. Якщо не буде діалогу за допомогою культури, то буде тупа ворожнеча».

Він розуміє, що ситуація не з легких. Культурна співпраця може сильно дратувати тих, хто зараз страждає, у кого є вбиті в сім’ї. «Це буде виглядати так, наче продали нашу совість. Потрібно тактовно думати, що ми робимо і коли». Та на місці українців Зануссі б «завжди шукав можливість продовжувати діалог і не замовкати. Щоб не залишатися на позиції тупої ворожнечі». Навіть ворога потрібно відчути і зрозуміти, чому він такий, який є. І що відбувається у нього в голові і в серці, розмірковує Зануссі.

Для чого потрібен талант?

Останнім часом у культурному середовищі України порушується питання про те, щоб пропагувати українське, особливо у фільмах і книгах. Зануссі категорично проти: «Картина, яка є пропагандою, ніколи не стане справжнім мистецтвом. На цьому вже прогоріли і соцреалісти, і гітлерівці. Вони всі пробували робити пропагандистські фільми, але ті виявлялися плоскими, і в них ніхто не вірив».

75-річний режисер порекомендував українцям «знімати картини, де буде показано, чим ви відрізняєтеся від росіян або від нас, поляків, білорусів. Словом, від усіх сусідів. Який архетип властивий і виразний саме для вашого менталітету. Ви не повинні бути схожі на когось іншого, ви повинні бути собою. Але це потрібно робити якісно. Повинен з’явитися такий герой, якого глядачі вважатимуть своїм. Вони відразу казатимуть: «Так, це може бути тільки людина з України».

У свою чергу Зануссі постійно агітує молодь не імітувати, не знімати підробки американських картин. «Створіть свого героя, якого всі будуть любити. Але для цього потрібен талант, щоб відчути героя», — підкреслив поляк.