«Вірші, ставайте довкола стіною». Чому книга поезій Богдана Томенчука «Вишийте, мамо, бронежилет» вартує Шевченківської премії
Справжнє не буває напів. Справжнє не буває ні про що. >>
Крім офіційних заходів у державах-учасницях Великої війни, сторіччя з дня її початку у країнах Заходу відзначили виходом кількох книг, автори яких намагаються по-новому глянути на події тих років. Хто був головним ініціатором війни? Чи була вона неминучою? Чи винуваті лише політики і короновані особи, чи й народи доклалися до розпалювання ворожнечі? Як змінився світ, і особливо Європа, в результаті війни, загибелі мільйонів і врешті підписаних мирних договорів? Київське видавництво «Кліо» теж відзначило річницю, випустивши підготовлену Інститутом історії України НАНУ книгу «Велика війна 1914-1918 рр. і Україна. Книга 1. Історичні нариси» (упорядник Олександр Реєнт).
Українські землі на момент початку Великої війни були поділені між двома імперіями, які воювали одна з одною: Австро-Угорською та Російською. Сотні тисяч українців воювали на боці першої, мільйони — на боці другої. України як самостійної держави не існувало аж до 1918 року, коли вона на недовгий час перетворилася з об’єкта на суб’єкт міжнародних відносин. Західні українські землі були величезним театром воєнних дій, з усіма відповідними наслідками: депортаціями неблагонадійних, «реквізиціями» і прямим насильством армій над мирним населенням, сотнями тисяч біженців, незасіяними полями і спаленими врожаями, голодом і хворобами.
Сім розділів книги якраз і висвітлюють події, які відбувалися на українських теренах або безпосередньо навколо них. В книзі не розглядається перебіг воєнних дій на інших театрах — Західному (німецько-французький фронт), Балканському (пізніше Італійському), Азійсько-Турецькому, у Східній Прусії і т.д. Аби ознайомитися з цими аспектами Великої війни, зацікавленому читачеві доведеться звернутися до інших видань, і то не українських, в кращому випадку — перекладених російською книг західних авторів. І тоді треба пам’ятати, що неупереджених істориків і письменників не буває. Тим більше, коли йдеться про події такого масштабу, адже лише в основних державах, що воювали (центральних і Антанти), упродовж війни було мобілізовано понад 60 мільйонів осіб (в тім числі, близько 15 млн. в Російській імперії, з яких 5 млн. пройшли військовий вишкіл і понад мільйон були вбиті).
Українська історіографія Великої війни, ба навіть подій на українських теренах, ще лише формується. Як вказують автори «Великої війни», «кардинальна зміна історіографічного процесу на початку 1990-х років суттєво не вплинула на стан вивчення та зацікавленість історією українських земель у Першій світовій війні... На жаль, і сьогодні ще не здійснено комплексного дослідження цієї теми». Видана книга, по суті, кладе початок таким дослідженням.
Звичайно, неможливо подати на газетній шпальті огляд майже вісімсотсторінкової книги, в якій 29 авторів представили 36 надзвичайно різнопланових нарисів. В книзі є як узагальнюючі праці, засновані на раніше опублікованих роботах, так і велика кількість досліджень на основі архівних матеріалів та малодоступних публікацій. Спробуємо коротко охарактеризувати окремі розділи, починаючи з другого (перший розділ — історіографія) та представити широкому колу читачів хоч би деякі знахідки та висновки авторів.
Другий розділ «Українські землі в контексті міжнародних відносин та національної політики Російської імперії» відкривається фактично вступною лекцією «Перша світова війна як прояв кризи європейської цивілізації та її вплив на народи Центрально-Східної Європи». Автор наголошує, що «загострення суперечностей між найбільшими країнами світу (цю нову еру імперського суперництва німці назвали Weltpolitik) і поділ Європи на два ворогуючих блоки держав... означали неминучість широкомасштабного воєнного конфлікту». Війна виявилася затяжною (чого ніхто не очікував і не планував), і через три роки бойових дій «вихід Радянської Росії з війни у грудні 1917 року поставив Європу перед кількома альтернативами подальшого розвитку: або т. зв. більшовизація Європи, зокрема Центрально-Східної, або реалізація пангерманської доктрини, або консолідація сил Антанти і спроба демократичного устрою Нової Європи». Тут також висвітлені українсько-турецькі взаємини, ставлення до українських прагнень держав Антанти та Центрального блоку, а також москвофільський фактор на українських землях.
Третій, найбільший, розділ «Військовий чинник у подіях 1914-1918 рр.» висвітлює бойові дії на українських землях. Крім того, тут є нариси про Легіон Українських січових стрільців, кампанії Чорноморського флоту, діяльність спецслужб в Україні та інше. На жаль, повна відсутність карт та будь-яких ілюстрацій (за винятком вдало підібраних фотографій, якими оформлені заставки до розділів) утруднює сприйняття текстів. Великий нарис «Російська окупаційна адміністрація у Галичині та на Буковині», написаний на основі архівних документів та наукових праць останніх десятиліть, подає огляд політики та практики військового командування та цивільного уряду по «управлению областями Австро-Венгрии, занятыми по праву войны (1914-1917 рр.)».
У розділі «Український політикум та актуалізація «українського питання» в ході війни» ідеться про те, що активізація українських зусиль стала, до деякої міри, наслідком дій царського уряду: «Щойно російська влада встановилася в Галичині, як одразу запровадила в ній найгіршу практику русифікації... [Генерал-губернатор] Бобринський дотримується таких поглядів: «у Східній Європі є тільки три релігії — православна, католицька і жидівська. Уніати ж — зрадники православ’я, ренегати та єретики, їх силою треба вернути на праведний шлях». В суто політичному аспекті до цього треба додати закриття всіх русинських часописів, університету, шкіл, звільнення галицьких урядів і заміна їх росіянами». Хіба не подібні порядки запровадила в Криму нинішня російська влада? Окремі нариси присвячено українським рухам в українських губерніях Російської імперії, західноукраїнській інтелігенції та «Союзу визволення України», створеному 4 серпня 1914 року у Львові політемігрантами з Наддніпрянської України В. Дорошенком, Д. Донцовим, О. Назарівим та А. Жуком.
П’ятий розділ «Соціально-економічне становище та повсякденне життя українського соціуму» містить кілька нарисів щодо економічного становища та добробуту населення в підросійській Україні. На жаль, подібних нарисів щодо «дзеркальних» теренів (підавстрійських) в розділі немає. Кілька статей присвячені проблемам, які наразі знову стають актуальними — проблеми біженців, маргіналізації суспільства.
Розділ «Функціонування громадських організацій та релігійне життя населення» написаний на основі документів, спогадів і публікацій періоду Великої війни і міжвоєнних часів. За винятком єврейської та мусульманської релігій, розділ висвітлює діяльність інших віровчень і деномінацій — православного духовенства (на підросійських землях, в Галичині, у війську), греко-католицького духовенства і менонітських громад на територіях нинішніх Запорізької і Дніпропетровської областей. Остання тема тим важливіша, що німців-менонітів в цих місцях вже немає. Ті, хто пережив Першу світову, були виселені перед і під час Другої світової, та й назви колоній забулися — села згадуваної у нарисі Молочної колонії на території нинішнього Чернігівського району Запорізької області зараз мають українсько-радянські назви Хмельницьке, Владівка, Просторе і т.п., Хортицька колонія зникла, колонія Шенвізе стала частиною міста Запоріжжя і т.д.
Останній, сьомий розділ «Україна на завершальному етапі протистояння ворожих сторін» говорить вже про Україну як суб’єкта міжнародних відносин. Тут вміщено великий нарис «Українська Центральна Рада і Тимчасовий Уряд. УНР. Гетьманат Павла Скоропадського» та «Західно-Українська Народна Республіка». Ці теми залишаються надзвичайно актуальними, хоч вони й краще досліджені протягом останніх двох десятиліть. «Мрії В.Винниченка, С.Петлюри, М. Порша та інших про загальне керівництво «українською революцією» не здійснювалися. Рівень національної самосвідомості залишався все-таки досить низьким, і через це агітація за автономію, утвердження Української держави не знаходила достатнього відгуку в середовищі фабрично-заводських колективів... На жаль, успішній реалізації «українського проекту» в роки Визвольних змагань завадила асинхронність етнополітичного розвитку Галичини і Наддніпрянщини. За слушною оцінкою І.Лисяка-Рудницького, «на українському Заході ми вже перед 1914 р. були політичною нацією», натомість на підросійських українських теренах вітчизняний революційний рух лише «прямував до того, щоб вийти на свій власний шлях, щоб вирватися з магнетичного поля імперщини». Україна все ще продовжує вириватися з цього «магнетичного поля».
Найбільша книга, випущена в Україні до 100-річчя Великої війни, незважаючи на невеликий наклад, ще не розпродана. Можливо, варто було б замість однієї збірки різнопланових нарисів видати кілька монографій (військові і міжнародні питання; українська ідея і державотворення; соціальні питання; регіональні і релігійні процеси і т.ін.) Кожна монографія була б меншою за обсягом, дешевшою, редактори могли б сформулювати і донести до читачів певні висновки. Це тим більш важливо, що Перша світова, на думку багатьох сучасних європейських і пост-радянських істориків, дістала відносно мало уваги — революція і більшовицький переворот у Росії, революційні події в Європі 1919-20 років, розпад Австро-Угорської і Оттоманської імперій, проблеми міжвоєнного (як ми це тепер називаємо) облаштування світового порядку, потім Друга світова війна — все це якось відсунуло Велику війну, «детонатор» подій 20 сторіччя, на маргінес суспільного інтересу. Можливо, зараз якраз час пильніше придивитися до тих подій.
Справжнє не буває напів. Справжнє не буває ні про що. >>
Книжка Сергія Кривоноса «Зі щитом або на щиті» (К.: Брайт Букс) — перші генеральські мемуари про російську агресію. >>
У кінотеатрах другий тиждень показують документальну стрічку «Одного літа в Україні» від кінооб’єднання Вавилон? >>
Скрипку, виготовлену відомим італійським лютьєром Антоніо Страдіварі в 1714 році, продав аукціонний дім Sotheby's - новий власник виклав за неї 11,25 мільйона доларів. >>
На Сумщині в містечку Білопіллі 8 лютого 1925 року народився Віктор Зарецький — яскравий представник мистецького світу України. У його доробку роботи різних напрямків і стилів, які крізь призму творчості одного художника розповідають історію ХХ століття, протягом якого художнику випало творити. >>
Чи можна зупинити зло і злочини, розпізнати їх у зародку? Відповіді на ці питання намагаються знайти творці вистави «Калинова Сопілка» за мотивами повістіОксани Забужко - Харківський театр ляльок імені Віктора Афанасьєва. >>