У 1988 році в СРСР було екранізовано твір американського письменника Арміна Дейча «Метро, яке зветься Мебіус» (A SubwayNamedMoebius), написаний у 1950 році. Сюжет твору побудований на такому математичному явищі, як стрічка Мебіуса. Вона являє собою перекручену вісімку: потрапити з однієї точки цієї поверхні в будь-яку іншу можна, не перетинаючи краю. У фільмі йдеться про те, як у бостонській підземці зник електропотяг із 350 пасажирами. А через два місяці він «виринув», але пасажири цього навіть не помітили: вони продовжували читати старі газети…
Щось подібне, здається, відбувається і в Україні. Кожен раз парламентарії, які проходять у ВР, переміщуються у якісь паралельні світи, можливо, в СРСР, а потім повертаються у наші часи з «великим багажем знань». У першу чергу — про корупцію.
Дійсно, корупційна система олігархії, яка й призвела до нинішньої політично-соціально катастрофи в Україні, не є питомим явищем української незалежності. Так, корупційні схеми часів СРСР зібрав та описав у своїй книзі «Підпільні мільйонери» російський журналіст Михайло Козирєв. Щоб показати глибину такого явища, як корупція, він наводить дані дослідження, проведеного у 1970—1980-х роках американським Університетом Дьюка (Каліфорнія). Це було наймасштабніше соціологічне дослідження, яке висвiтлило реальне економічне життя у Радянському Союзі. Американські соціологи з’ясували, що «ліві» доходи кожної родини, тобто отримані не від держави, складали від 28 до 33%. Чи, кажучи іншими словами, кожний третій рубль давала саме тіньова економіка.
Найчастіше вся ця діяльність була поза межами закону. Тому без підтримки та заступництва представників міліції й комуністичної верхівки радянські «підприємці» довго існувати не змогли б. І чим масштабнiшим ставав їхнiй бізнес, тим впливовiших заступників він потребував.
Наприклад, швейна фабрика могла налагодити виробництво неврахованої продукції. Але без участі у схемах високопосадовців, представників ОБХСС (відділ iз боротьби із розкраданням соціалістичного майна) та партійних босів це було неможливо: по-перше, де взяти сировину, якщо вся країна живе за Держпланом, по-друге, за розкрадання соціалістичного майна передбачено розстрільну статтю. Зрозуміло, що мало хто з підприємців хотів би потрапити на лаву підсудних, а тим паче бути розстріляним. Тому вони й були вимушені шукати впливових покровителів.
У цьому контексті корупції не можна не згадати й «клановість», коли партійні бонзи передавали у спадок своїм дітям не тільки «нажитое непосильным трудом», а й свої посади у вищому керівництві країни. Щоб їхнi нащадки не бідували, а мали доступ до тіньової економіки як найнадійнiшої годівниці.
Нічого не нагадує? Так, фактично тільки-но було описано сучасну корупційну модель. Відмінність лише одна — сьогодні в Україні не розстрілюють за економічні злочини. Хоча з однією обмовкою — нині цю «державну» функцію на себе взяв криміналітет як невід’ємна складова корупції. А спільне те, що й тоді, і зараз обкрадається власний народ.
Але сьогодні українці, на відміну від радянських часів, мають змогу змінити стан речей. Усе ж таки було ухвалено Закон «Про очищення влади». Хоча далеко не всі, навіть демократично налаштовані, парламентарії його підтримали: у повному складі проголосувала тільки фракція «Свободи».
Та поки Закон «Про очищення влади» не набрав чинності, пересічні українці долучаються до процесу «народної» люстрації, кидаючи до сміттєвих баків найбільш заплямованих народних обранців. І, знову-таки, лише радикально налаштовані сили підтримують обурене населення. Інші політичні партії засуджують таку народну активність, тому що бояться самі опинитися на смітниках.
Ще першого жовтня «свободівці» заявили про те, що розпочинають процес люстрації у міністерствах та відомствах, де вони головують. «На виконання суспільного запиту потрібна лише політична воля установ і організацій. Суспільство має побачити, яким чином здійснюється люстрація», — зазначив, зокрема, «свободівець», міністр екології Андрій Мохник.
Дійсно, норми люстраційного та антикорупційних законів можуть допомогти нашим парламентарiям перестати «повзати» стрічкою Мебіуса. Але ці норми треба виконувати, а не просто підтримувати «для галочки». В протилежному випадку Україна зробить iще одне коло по стрічці та отримає нову Верховну Раду. Раду Мебіуса із 450 «пасажирами».