«Коли йде осінній дощ...»

Скільки хмарок у небі? Скільки солов’їв у діброві? Скільки голочок у смереки і в їжачка?.. Скільки ж разів батьки чули від своїх малявок ці всі й тисячі інших запитань? Свіженька книжка-картинка «Скільки? / How many?» Галини Кирпи та Ольги Гаврилової (видавництво «Братське», 2014), що цікаво, навіть не намагається дати на них відповіді. Радше навпаки, вірш Кирпи спонукає замислитися про речі незліченні:

А скільки разів ти скажеш мені «не знаю»?

Не бійся, кажи, я ж не боюсь.

Бо на такі запитання

відповідь тільки така.

Зрештою, рахувати малюк також навчиться. Художниця Ольга Гаврилова постаралася, щоб деякі дитячі запитання все ж мали конкретні відповіді, тож хвилі в Дніпрі, хмарки в небі й голочки в їжаків можна буде навіть полічити. До слова, книжка ця — двомовна, тож малята зможуть також вивчити свій перший або черговий вірш англійською.

Як відомо, борщ — страва однаково смачна в усі сезони. Утім якщо йдеться про заячий борщ, то це — вариво винятково осіннє. Бо ж сказано у вірші Євгена Гуцала: «Коли йде осінній дощ, / Зайці в полі варять борщ». Нещодавно побачила світ книжка вибраних дитячих віршів Євгена Гуцала «Зайці в полі варять борщ» («Видавництво Старого Лева», 2014) з ілюстраціями Ольги Кваші. Поезії класичні, римовані й легкі для запам’ятовування. Здебільшого про тварин, хоча є, приміром, обрядові — на Різдво й Великдень, а є ніжна й образна колискова «Мамо, ніч-циганка». Якби хтось цій, останній, написав мелодію, то сотні українських мам і татусів сказали б йому велике спасибі!

У книжці Тетяни Щербаченко «Біла, Синя та інші» («Видавництво Старого Лева», 2014) йдеться, на перший погляд, про кольори. Та якщо придивитися пильніше, в історіях про кольорових киць знайдемо найголовніше запитання: хто я є? Про це замислюється Біла Киця, яка вперше ступає на сніг і не може відрізнити свою лапку від купки свіжого снігу. Та найповніше тему пошуку себе розкрито в історії Смугастої, яку мама зве то сонечком, то квіточкою, то вовченятком, то кошенятком... Спробуй тут розберися, хто ти є насправді! Намалювала «Білу, Синю та інших» киць художниця Женя Миронюк, завдяки якій книжка вийшла яскрава й весела, якраз така, щоб швиденько розвіяти осінню тугу (бо вона й у дітей буває, не лише в дорослих).

Одна з найочікуваніших новинок цієї осені — продовження кротячої історії Тараса і Мар’яни Прохаськів. Книжка має назву «Куди зникло море» («Видавництво Старого Лева», 2014) і змушує дорослих читачів замислитися про події в Україні останнього року, коли в нас і справді практично зникло Чорне море. Утім у новій повісті Прохаськів ідеться про море намальоване, а саме — про картину, яка кудись зникла і навколо якої закручено детективну інтригу. До книжки «Куди зникло море» також додається онлайн-альбом дитячих пісень лісової прими Соні Садової, роль якої блискуче виконала Дана Винницька з гурту DagaDana. Пісні «Сині очка, чорний хвіст» і «Кротенейро» допоможуть упоратися з осіннім настроєм не гірше, ніж парасолька й ґумаки.

Сучасний, яскравий, пізнавальний «Мій маленький Київ» (Laurus, 2014) — блискуче втілення ідеї дитячого путівника. Авторка ідеї Анастасія Денисенко та художники Олена Старанчук і Олег Грищенко зуміли зробити путівник для дітей водночас насиченим фактами та не перевантаженим інформацією (що важливо для маленьких читачів). Окремі відомості подано у формі гри, розмальовки, щоденника, мапи. Тішить, що це лише перший маршрут із запланованих. Видавці обіцяють іще маршрути по Києву, Львову, Чернігову, Одесі, Харкову. Тож поки ще відносно тепло й сухо, треба вирушати в мандри великим і маленьким осіннім Києвом.

Світ Гаррі Поттера, як відомо, вже давно розрісся за межі знаного семикнижжя. Спочатку Джоан Ролінґ видала «Казки барда Бідла», відтак доповнила «Поттеріану» книжкою про магічні види спорту, й аж тепер українською вийшли «Фантастичні звірі і де їх шукати» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2014, переклав із англійської Віктор Морозов). Це книжка, написана у формі довідника, — для дітей (чарівників і маґлів) із розвинутою уявою, які цікавляться драконами, тестралами, єдинорогами, квінтолапами, пухканнями, кнарлами та іншими фантастичних тваринами, а головне — Гаррі Поттером і його командою.

Наостанок залишилася повістинка «Росли груші на вербі» Кузька Кузякіна («Радуга», 2014), якого багато хто знає як художника Дмитра Кузьменка. Твір визнано найсмішнішим із-поміж поданих на конкурс «Коронація слова—2014». «Росли груші на вербі» — це збірка побрехеньок одного першокласника, розказаних дотепно й доволі карколомно. Тут знайдеться й історія про винайдення машини з поїдання вчительок, яка випадково перетворюється на снігожерну, і поїздка на Тур де Франс, й історія про врятування дракона, що отруївся мухоморами, і, звісно ж, груші на вербі. І навіть легесенька любовна історія геть наприкінці. Єдине, чого бракує цій книжці, то це авторських ілюстрацій. Зате можна уявити, яке чудове буде перевидання!