Дизайн для землеробства

08.10.2014
Дизайн для землеробства

Зепп Хольцер. (з сайта seppholzer.at.)

Більше чотирьох десятиліть Зепп Хольцер відтворює унікальну біосистему в місцях, які важко назвати придатними для землеробства. На 45 гектарах гірських терас iз рукотворними ставками, заповненими плодовими, лікарськими, злаковими, декоративними рослинами та овочами, господарі лишень садять і збирають врожаї. У них є лише один трактор один-єдиний найманий працівник. Вони не застосовують хімічні добрива, пестициди, гербіциди, полив і користуються власною електростанцією. В останні роки одним із підвидів заробітку на цій унікальній фермі стали науково-практичні конференції. Журналістів «УМ» також запросили взяти участь в одній iз них. А тим часом у видавництві «Зерно» в Києві вийшла книга Зеппа Хольцера «Пустеля чи рай», яку, гадаємо, з цікавістю прочитають і маститі аграрії, і фермери-початківці. Та й на власній садибі в кілька соток корисно буде врахувати неординарні поради досвідченого практика.

Пустеля або Рай

Тут розводять гриби і рідкісні рослини, які, за правилами, не можуть рости у горах на висоті 1500 метрів над рівнем моря: вишню, черешню, лимон, ківі і виноград. На думку Хольцера, виробництво продовольства, яким світ займається сьогодні, безглузде: надто багато витрачається енергії, це вкрай неефективно. Ось як він охарактеризував ситуацію в класичному сільському господарстві на одному із семінарів за участю представників пострадянських країн: «Я уважно спостерігаю за тим, як розвивається світове сільське господарство. Мені траплялося бувати в Україні та Росії. І ось що я бачу: виробництво продовольства ведеться в постійній боротьбі та протистоянні. Людина протистоїть не тільки природі, винищуючи види рослин, тварин, комах, що перешкоджають його цілям, а й людині. Люди протистоять один одному, перебуваючи в жорсткій конкуренції. Одна з найстрашніших бід сучасного рослинництва — монокультурність. Надмірна централізація, надмірна експлуатація земель, надмірне застосування хімічних препаратів. Монокультурність — це не співпраця людей і природи, а протистояння. Один проти іншого. Хтось хоче вирощувати тільки ріпак, хтось — тільки кукурудзу. Сьогодні світ потребує людей, образ мислення яких співзвучний природі. Потрібно навчитися «читати природу», розуміти її мову і закони».

Пермакультура як бренд

Система Зеппа Хольцера отримала назву «пермакультура» («перманентне сільське господарство»). За енциклопедією, це — система проектування і створення життєздатних середовищ, які оточують людину. Перші свідчення про практику пермакультури як системного підходу, зафіксовані в 1960 році. Біогеограф iз Тасманії Білл Моллісон представив пермакультуру як систему дизайну, мета якого полягає в організації простору, займаного людьми, на основі екологічно доцільних моделей, стосовно не тільки вирощування їжі, а й будов, інфраструктури, всіх компонентів навколишнього світу. До подібного висновку дійшов і практик природного землеробства Масанобу Фукуока в Японії. Рослини перебувають у природному симбіозі й не потребують підгодівлі, поливу, засобiв захисту. Птахи і тварини також беруть участь в екосистемі господарства: вони живуть на природі (у спеціально підготовлених місцях) і самостійно харчуються. Завдяки цьому економиться велика кількість сил і засобів. А продукція господарства — екологічно чиста і найвищої якості.

Принципи пермакультури фокусуються на розумному проектуванні маломасштабних інтенсивних систем, які є ефективними щодо вкладеної праці і використовують біологічні ресурси. Основою пермакультури є дизайн як взаємозв’язок компонентів. Тому в основі системи — не вода, земля, дерево, чагарники або тварини самі по собі, а те, як ці речі з’єднані між собою. Дизайн Хольцера надзвичайно продуктивний. Він широко використовує пастки для тепла, високі плоскі гряди для захисту від вітру, поглиблення для накопичення вологи. Основа всього — вода. Тому господарство Хольцера терасоване, що перешкоджає вимиванню дощами корисних речовин із ґрунту. Система ця передбачає максимальне відновлення природного ландшафту, тому організовуються пагорби, кратери, поглиблення, як це зазвичай буває в живій природі. У такому ландшафті відновні сили природи починають працювати на повну силу. У своєму господарстві Зепп організував 72 ставки. В низинних місцях влаштовані поглиблення для збору дощової води, по трубопроводах вона надходить у водойми. Нехитрі механічні пристосування забезпечують викиди води і створюють тиск у системі. Завдяки цьому тиску приводиться в дію генератор, який забезпечує електрикою все господарство. Але, звичайно, найважливіше те, що в підсумку створений багатозонний мікроклімат. Зокрема, Хольцер домігся того, що в сонячні дні вода ставків відбиває промені й відкидає їх на схил, де недостатньо сонця, вирішена проблема вологи (ні овочі, ні зернові, ні фруктові дерева в господарстві Хольцера не вимагають поливу). При організації ставків Хольцер керувався принципами природи: ставки не повинні мати правильну форму. Вони повинні бути абсолютно такі ж, як природні водойми, — з уступами, нерівностями. Тоді, вважає Хольцер, усе зроблено правильно. Він також вважає, що велику роль у системі відіграють камені (ґрунт не повинен бути очищеним від них): при нестачі тепла камені, нагріваючись, покращують температурну ситуацію в ґрунті, а в період засухи під камінням зберігається волога. Камені присутні й у ставках. Великі, аж виступають iз води, вони тут виконують ту ж функцію: нагріваючись, роблять теплішою холодну гірську воду. До речі, спочатку воду для своїх ставків Хольцер просто купив, достатніх джерел на території не було. Зараз ставки Хольцера — частина виробничої бази. В них мешкають форель, коропи, щуки, 30-кілограмові соми. Риба, вирощена в природних умовах, без комбікорму, звичайно, відрізняється винятковими смаковими якостями і користується попитом. Коментуючи зауваження про неможливість створення ставків в умовах, де випадає 450 мм опадів, а випаровування становить 700 мм (це було питання якраз українського аграрія), Хольцер сказав, що це робота фахівця. Іншими словами, треба вміти це робити.

Як саме — можна дізнатися, відвідавши цілорічні семінари Хольцера просто в його австрійському господарстві. Контакти доступні в інтернеті для всіх бажаючих.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>