Дав йому сили «Олімп»?

01.09.2004

Нестор ДИМ

Перед початком Олімпіади в Афінах «УМ» відзначала небувалий розмах державних вливань у спорт великих досягнень, ініційований президентом Національного олімпійського комітету, Прем'єр-міністром України Віктором Януковичем. Що там гріха таїти, фактично всі сотні додаткових мільйонів із держбюджету йшли не куди-небудь, а на підготовку й стимулювання української олімпійської збірної, з чого можна зробити висновок, що вдалий виступ українців в Афінах кандидат у президенти України, який водночас за «дивним» збігом обставин є керівником вітчизняного олімпійського руху, зробив важливим елементом своєї передвиборчої кампанії. Окресливши певні орієнтири в медальних здобутках, Янукович на Олімпіаді фактично поставив на кін своє реноме «турботливого батька» українського олімпізму в його нинішньому вигляді. Отже, XXVIII Олімпійські ігри сучасності стали історією, і настав час підбити деякі підсумки.

Заради кількох цифр у табличці

Одразу зазначимо: карта лягла так, що кількісні показники нагород, здобутих в Афінах, не дають можливості зробити однозначний висновок, «пан» Янукович чи «пропав». Це ж просто фатум якийсь — на третій Олімпіаді поспіль незалежна Україна відзначається рівно 23 виграними медалями! Якщо на перших для самостійної держави Іграх, в Атланті у 1996 році, золотих нагород було 9, срібних — 2, бронзових — 12, то в Сіднеї-2000 навпроти отриманого «золота» стояла цифра 3, «срібла» й «бронзи» було по 10, а в Афінах це співвідношення місць на п'єдесталі розподілилося в пропорції 9 — 5 — 9. (Що цікаво: насправді на грецьких Іграх наші виграли й 24-ту нагороду — «бронзу» в академічному веслуванні, але жіноча четвірка була дискваліфікована за ненавмисне вживання забороненого препарату однією з учасниць, Оленою Олефіренко з Херсона. Що ж, така, мабуть, воля олімпійських богів — щоб в України було саме 23 медалі.)

За індексом «проби» медалей ця Олімпіада стала для нас дійсно найуспішнішою: хоча «золота» в українців стільки ж, як і в Атланті (9), але в Афінах кращий «вміст» «срібла» (5 проти 2). Утім зауважмо, що багато країн насамперед беруть до уваги показник загальної кількості нагород. Приміром, Росія, яка більшу частину цієї Олімпіади плелася позаду України за кількістю золотих медалей, в останні дні стрепенулася й довела їх кількість до 27, однак усе одно, вперше за бозна-який час відстала не лише від американців, а й від китайців (!), тепер акцентує увагу на загальному числі здобутих в Афінах нагород — аж 92, що є таки другим показником.

А у Віктора Федоровича свої орієнтири. «Ми повинні подякувати нашій олімпійській збірній. Ми маємо результат, набагато кращий, ніж на Олімпіаді в Сіднеї», — сказав Янукович минулих вихідних у Донецьку, повідомляє «Інтерфакс-Україна». Видно, що «видатний діяч» ставить лише на «золото», це для нього дуже важливо.

Можна глянути й на іншу статистику. Скажімо, зараз у командному заліку в нас 12-те місце і за «золотим» критерієм, і за загальним. На Олімпіаді-2000 за показником нагород вищої проби Україна була 21-ю, а в Атланті — 9-ю. Тут важливо ще й правильно окреслити мету. Перед Афінами вітчизняні спортивні чиновники планували здобуття приблизно 5 золотих медалей (перевиконано!), місце в першій п'ятнадцятці командного заліку (майже так і є, навіть на три сходинки краще) і загальну кількість нагород не менше 25 (а отут недобір). У деяких видах виступили краще (приміром, у легкій атлетиці — чотири медалі, в т. ч. золота, проти двох сіднейських), а в деяких — суцільний провал, як-от у боксі, де, на відміну від попередніх Ігор, жоден з українців не дійшов навіть до півфіналу — явно далася взнаки колотнеча і боротьба за владу у Федерації боксу України, де всю передолімпійську підготовку перепсував «донеччанин» Єлісєєв.

Утім є в спорту й інші цілі, крім вирваних потом і кров'ю металевих кругляків.

Гроші за медалі й Кубертен, що перевертається в домовині

«Олімпізм, який об'єднує спорт з освітою, прагне до створення способу життя, що грунтується на радості від докладених зусиль, виховній цінності гарного прикладу і повазі до загальних основних етичних принципів. Мета олімпізму — повсюдне постановлення спорту на службу гармонійному розвитку людини для того, щоб сприяти створенню світового суспільства, яке піклується про дотримання людської гідності». Це — витяги з основоположних принципів олімпійського руху, затверджених Міжнародним олімпійським комітетом. За традицією, Олімпіади хоч і є свідченням конкурентної боротьби за престиж на спортивних аренах, але вони не стоять і близько з професійним спортом на кшталт комерційних боїв із боксу або суперлігового футболу, де головною метою є шоу для публіки та заробляння якомога більших грошей спортсменами та їхніми зверхниками.

А що в нас? Радянський підхід до справи дещо підкоригував ставлення до основоположних принципів олімпізму. На перше місце вийшов престиж країни, гонор, зверхність над суперником не лише в балеті, крутості ядерних ракет, а й в олімпійському заліку. Власне, СРСР не брав участі в Олімпіадах до 1950-х років значною мірою через те, що не хотів поступатися «класовим ворогам». А коли радянська спортивна інфраструктура запрацювала, як машина, на всіх рівнях, від молодшої школи з її нормами ГПО до олімпійських збірних, прийшли й перемоги. І тут слід віддати належне радянським і партійним керманичам: розвиток спорту великих досягнень був невіддільний від спорту менших досягнень, від фізичної культури населення. Зрештою, згадаймо про масові першості в школах, вузах, на виробництві. Можливо, комусь згадка про виробничу гімнастику у «прайм-тайм» по радіо здасться смішною, але ж держава тримала чіткий курс на загальне оздоровлення населення, і перемоги олімпійців були тільки вершиною цього айсберга.

Зараз же в Україні «вершина» існує у відриві від решти «глиби», бо того «базису» фактично й не лишилося. Порівняйте хоча б стан стадіонів, спортзалів, басейнів, тирів, веслувальних баз на місцях зараз і раніше. Розвалене, заросле бур'яном, продане, перепрофільоване... Не дивно, що народ спивається й обкурюється вже в підлітковому віці.

Та що там казати про «місця», якщо навіть у Києві спортивні заходи є рідкісними гостями в головному Палаці спорту — там усе більше виставки й концерти російських зірок, а Яні Клочковій, за великим рахунком, ніде у столиці й тренуватися, тому вона переважно готується до чергових стартів і змагається за кордоном. Нові спортивні об'єкти в нас зводяться хіба що футбольного профілю, та й то завдяки конкретним керівникам та їхній матеріальній зацікавленості. А інші види спорту, окрім того, що «номер один», тихо скніють і помирають.

Тут, до речі, важливий ще й аспект спеціалістів, тренерів. Керівники українських збірних із різних видів спорту, скажімо, «легкоатлет» Александров, скаржаться на те, що кваліфікованих тренерів, які б працювали з дітьми, з молоддю в регіонах та й у Києві майже не лишилося. Причина — жебрацькі зарплати, що не дають шансів вижити, працюючи за цим благородним фахом. Залишаються тільки деякі ентузіасти радянського гарту, але надто мало їх. Більш-менш прийнятний рівень заробітку лише у збірних вищого рівня, і саме сюди спрямовано державні фінансові потоки. Авжеж, так легше пустити світові пил в очі, показавши, ніби є ще порох у порохівницях спортивного потенціалу України, який був на провідних ролях у радянському спорті. Однак чи є особливий сенс у таких локальних припарках, якщо хворий весь організм?

Звісно, панові Януковичу приємно погрітися в променях олімпійської слави, хай навіть не особливо розбираючись у сенсі спортивних баталій. (Наш «Прємьєр», уже під завісу Олімпіади, примудрився припуститися ще одного, вже не орфографічного ляпсусу, коли «з любовью» відкоментував виступ гімнастки-«художниці» Безсонової: він перед останнім днем Ігор побажав успіху спортсменці, яка вже завоювала «бронзу» у вправах з обручем, але продовжує боротися за «золото» в інших дисциплінах. Це при тому, що в художній гімнастиці на Олімпіадах нагород в окремих видах програми не розігрують узагалі, є лише абсолютна першість, у якій Аня згодом і посіла третє місце). Але, примірявши вінок президента НОК, Віктор Федорович, якщо він справді вболіває за весь український спорт, а не лише прагне «медального» піару, мав би розуміти: спортивну царину України не піднімеш навіть напозір непоганою олімпійською результативністю. Тут потрібні комплексні рішення, дійсно державний підхід, який у нас, на жаль, не проглядається.

Виходить, теперішні медалі значною мірою є відгомоном, інерційним результатом тих часів, коли ставлення до спорту загалом було кращим. Недаремно згаданий вище головний тренер збірної України з легкої атлетики Валерій Александров каже, що на повноцінну підготовку спортсмена до Олімпіади, якщо перед ним стоять високі завдання, кошти й зусилля потрібно витрачати сім-вісім років, а не лише рік безпосередньо перед Іграми. Тож зараз ми пораділи успіхам спортсменів на древній землі Афін, радше, всупереч загальним тенденціям розвитку спорту в країні, аніж завдяки. Чималим тут є й елемент фарту, везіння — скажімо, якби не якісь міліметри й соті секунди, кілька нинішніх золотих медалей були б срібними, і навпаки, чотири роки тому в Австралії так само не пощастило дотягнути кілька других місць до золотого показника. Але велике значення має і професіоналізм конкретних спортсменів, їхня цілеспрямована робота всупереч обставинам.

Проте нині в олімпійський спорт великих досягнень в Україні вкладено великі гроші. Здоров'я народові вони не додадуть, а от для багатьох провідних спортсменів був стимул виступити «через не можу» й дострибнути-таки до п'єдесталу. Гонорар за це, нагадаємо, підвищено вдвічі проти попередніх Ігор. За золоту медаль обіцяли по 100 тисяч доларів, срібну оцінили в 75, бронзову — в 50; ще по половині від цих сум — додатково — мають дати також тренерам найуспішніших олімпійців. Звитяжцям вручають також машини-іномарки, майже напевно — квартири. Все як у людей? Не зовсім. Якщо порівняти з «медальними» розцінками інших країн, то аналогічні суми в «зелених» здебільшого анонсували як платню за олімпійське «золото» або держави з гіпертрофованим почуттям своєї вищості (як Росія), або ті, що не мали особливих шансів на перемоги, зате мають грубі гроші (як-то всілякі аравійські монархії). При цьому в цивілізованих країн «тарифна сітка» скромніша. Там вважають, що олімпійська медаль — уже сама по собі значна нагорода для спортсмена. Приміром, у Німеччині за «золото» обіцяли 25 тисяч євро, та й то не всім, а лише представникам «непопулярних» видів спорту. Значно менші, аніж у нас, розміри «прейскурантів» і в США та Китаї, що не завадило їм очолити підсумкову турнірну таблицю.

Якщо підрахувати загальні преміальні українських спортсменів та тренерів за Олімпіаду-2004, обіцяні окремим рішенням уряду Януковича, вийде майже 14 мільйонів гривень, з іншими майновими «бонусами» — й того більше. І це — на тлі кричущого рівня бідності в країні! Звісно, тут не слід обстоювати «зрівняйлівку», примушувати атлетів «горбатитись» майже за спасибі. Але ж має бути якась відповідність у витрачених зусиллях. Приміром, Яна Клочкова, яка й так непогано заробляє на комерційних турнірах і вже отримала квартиру та сто тисяч «зелених» за минулу Олімпіаду, цього разу стала «гривневою» мільйонеркою й прийняла від спонсорів уже друге «Сузукі», навіть не забажавши пливти іншу дистанцію, окрім 200 і 400 м комплексом. Хоча команда просила, а в Сіднеї на 800 м вільним стилем молодша на чотири роки Яна взяла «срібло». Гроші псують? Можливо. А ці гроші точно були б не зайві, якщо їх трохи перерозподілити на пенсіонерів, які сміються крізь сльози, отримуючи мізерний доважок до пенсії від Януковича, чи вчителям, медикам. Або, якщо вже говорити суто про спортивний напрям, уявіть, скількох дитячих тренерів можна було б забезпечити зарплатнею по всій Україні навіть на чверть преміальних, виданих олімпійцям!

Але наразі наш спорт іде іншим шляхом, кандидат у президенти обрав інший напрям свого піару.

Донецька горілка — допінг для українських олімпійців та їхніх начальників

Ще 20 мільйонів гривень (і це вже точно забагато!) витрачено на перебування й «застільні» досягнення в Афінах величезної делегації українського чиновництва. Майже 200 «офіційних осіб» — віце-прем'єрів, міністрів, «губернаторів», депутатів, працівників Адміністрації Президента та інших клерків — розкошували на лайнері «Роттердам» та на урочистих прийомах і «з'їли» таким чином практично половину суми, яка пішла на підготовку спортсменів для участі в Олімпіаді. Чим не ще один рекорд?! Уряд пояснює, що спонсорами такої безкоштовної відпустки виступив не держбюджет, а деякі фірми й установи, як-то Укрзалізниця, Міністерство транспорту, Мінагрополітики... Але відколи це вони стали «недержавними» і чи не чекають їхні «позабюджетні кошти» на більш цільове призначення?

А Віктор Янукович, який жив у більш царських умовах — на окремій віллі, встановив в Афінах ще одне «досягнення»: разом із дружиною, яка жодного відношення до олімпійського руху немає, пройшовся доріжкою олімпійського стадіону поперед української команди на церемонії відкриття. Марнославний учасник забігу — не легкоатлетичного, а президентського, — коли й сідав на трибуни, то лише там, де його найкраще «брали» телекамери. А про наявність останніх віддавав суто конкретні телефонні розпорядження також присутньому на Олімпіаді керівникові Нацтелекомпанії Олександру Савенку. А скільки ми побачили в телевізорі батьківських обіймів Віктора Федоровича з призерами й переможцями, скільки здравиць почули! Звісно, і в цьому також Центрвиборчком не побачить жодних порушень правил ведення виборчої кампанії — ну хіба мав цей кандидат переваги в агітації над іншими?! А ось у конкурентів інша думка...

І ще один різновид крутого й не надто законного піару «по-донецьки» подарувала нам ця Олімпіада. Як помітив голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко, вперше в історії і, мабуть, лише в Україні генеральним спонсором телевізійної трансляції Олімпійських ігор виступила компанія, яка виробляє горілчану продукцію — корпорація «Олімп». «Нашоукраїнець» Томенко зазначає: «Велике занепокоєння викликає не факт перевищення у кілька разів Першим Національним телеканалом квоти ефірного часу, відведеного для реклами, під час транслювання олімпійських програм, і навіть не те, що, фактично, оголошення спонсора трансляції — торгової марки «Олімп» — були повноцінними рекламними роликами, що заборонено законодавством до 23-ї години, а зміст такої реклами. Нагадую, що відповідно до Закону «Про рекламу», реклама алкогольних напоїв не може формувати думку про те, що вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній або інших сферах життя. Натомість, переглядаючи ролики «Олімпу», в яких зображуються спортсмени, які встановлюють рекорди, говорячи при цьому: «Дай мені сили «Олімп!» або «Все починається з «Олімпу», — однозначно приходиш до висновку: такі сюжети є грубим порушенням законодавства, що може мати наднебезпечні наслідки. Адже вплив реклами на підсвідомість людей, а особливо дітей, є колосальним. Дуже не хотілося б, аби завтра якийсь підліток, дослухавшись до такої реклами, випив горілки і лише після цього пішов грати у футбол на спортивний майданчик...»

І не лише цим відзначалася реклама генерального спонсора трансляцій Олімпіади. Так, у рекламних анонсах трансляції Ігор, де прямо загадувалася торгова марка «Олімп», головним героєм часто був не хто інший, як той самий Віктор Янукович. Причому, зазначає голова парламентського комітету, рекламний сюжет побудований таким чином, що складається враження, ніби саме Янукович рекламує горілку «Олімп». М'яко кажучи, це виглядає аморально, а з урахуванням норми закону про заборону на участь у рекламі алкогольних напоїв популярних осіб, — узагалі є нахабним порушенням. Але у «донецьких» і української влади загалом — свої уявлення про закон, честь і мораль.

Хтось рахує прибутки, хтось стриже купони, хтось ловить кайф від олімпійського паблісіті, а по Україні заростають лободою занедбані стадіони, а молодь попідтинню б'є рекорди в розпитті оковитої. Для державних керівників важливо, щоб не самогонки, а марки «Олімп».

Так, дуже дорого обійшлася Україні ця Олімпіада. Сотні мільйонів кинуто в афінський казан для отримання сумнівних дивідендів у вигляді не так престижу країни, як, насамперед, додаткових балів для провладних політиків. Пан Янукович і його почет неодноразово наголошували на тому, що вперше за весь час незалежності держава виконала всі зобов'язання перед спортсменами щодо їх підготовки до Олімпійських ігор. Але якщо підняти архіви, то виявиться, що і перед Сіднеєм уряд (тоді — Віктора Ющенка) забезпечив виконання витратних «олімпійських» статей дербюджету. Та й навіть перед Атлантою-1996, за допомогою діаспори, наші спортсмени були забезпечені сповна. В розумних, звісно, межах і з огляду на доцільність та економічні можливості. І ніхто не робив із цього видатної події. Але цього разу Олімпіада збіглася з виборами, і вибори ці вкрай важливі.

У цьому сенсі варто відзначити, що піар на спорті зовсім не є запорукою підвищення політичного рейтингу. Згадаймо хоча б неуспіхи на виборах Григорія Суркіса та СДПУ(о), за яких «агітувала» вся «команда молодості нашої» — київське «Динамо», а надто ж тріскучий провал блоку «За єдину Україну!», який не злазив з екранів як «генеральний спонсор» телетрансляцій зимової Олімпіади-2002 у Солт-Лейк-Сіті.