Сергій Тігіпко: «Розраховуватимемо тільки на себе»

Минуло півроку після затвердження в Україні нової влади. Пройшли президентські вибори, на черзі — вибори парламентські. Проте відчутних змін не відбувається. Зрозуміло, що на все потрібен свій час, але бодай мінімальні зсуви мали б стати відчутними вже зараз. Було б лише бажання влади вдатися до реформ та економічного конструктиву. Про причини відсутності як перших, так і другого «УМ» бесідує з очільником партії «Сильна Україна» Сергієм Тігіпком.

«Схід — це Україна. Крапка».

— Пане Сергію, згідно з прогнозами соціологів, «Сильна Україна» — це єдина опозиційна сила, яка потрапляє до парламенту. Чи важко вам буде працювати в такій політичній «самотності»?

— Якщо нам вдасться домовитися і створити широку коаліцію, яка зараз була б для країни найкращим виходом, тоді, я думаю, працювати буде не так важко. А для того, щоб домовитися, досить виконати дві вимоги. Перше: розпочати боротьбу з корупцією, бо це найбільше зло, котре заважає Україні розвиватися. І друге: провести реформи, бо наша держава сьогодні, як ніколи, потребує змін. Тут головне — знайти експертів та фахівців, здатних провадити такі реформи, а парламентська більшість мусить їм у цьому дуже серйозно допомагати. Якщо ці умови будуть виконані, ми готові конструктивно працювати у спільній більшості. Якщо ж ні, ми залишатимемося опозицією і пропонуватимемо свою альтернативу діям влади.

— Ваш прогноз: вибори на сході відбудуться?

— Повноцінних виборів, я думаю, не відбудеться. Досить подивитися на те, що відбувається навіть не на Сході. Депутатів б’ють, а у Миколаєві побили та викрали наших агітаторів, які роздавали пресу. Їм і раніше погрожували та відбирали матеріали. А на сході тим паче — легко не буде. Але я переконаний, що вибори все одно треба проводити. Адже недовіра до влади — велика, а недовіра до Верховної Ради — ще більша.

— Але обрані на сході парламентарії будуть легітимними? Якщо брати до уваги специфіку виборів у цьому регіоні...

— Безумовно. Схід — це Україна. Крапка. Давайте не будемо забувати, як починався конфлікт на сході. Більше 90% населення виступали за те, аби залишитися в Україні. Серйозних сепаратистських настроїв там не було. Потім по цих людях пройшлася війна, з’явилися жертви серед мирного населення, посилився тиск російських ЗМІ. Але це ніяк не впливає на те, що Донецьк і Луганськ — частина єдиної країни. І до проблем цих регіонів ми повинні ставитися, як до проблем усієї України.

— Яким є ваше ставлення до мирного плану Президента Порошенка?

— Коли я не бачу, в чому сьогодні полягає проблема в наших переговорах iз Росією стосовно Донбасу, мені складно довіряти якимсь мирним планам. Ніхто ані з журналістів, ані з експертів не може мені пояснити, через що ми не можемо сьогодні отримати стабільний мир на Донбасі. Я не знаю, про що ведуться перемовини, і тому не бачу тих перепон, які є на шляху до миру. Тож довіри в мене нема. Але я iз самого початку виступав за мирне вирішення конфлікту, бо силовий варіант у даному випадку не пройде. І те, що Президент змінив свою думку і почав говорити про мирне вирішення конфлікту — це позитив, і цьому є моя повна підтримка.

— То чи варто продовжувати перемовини на кшталт тих, які відбувалися в Мінську?

— Вони мають бути публічними, бо стосуються єдності країни. От зараз депутати під впливом Президента проголосували за закон, згідно з яким певні наші території матимуть «особливий статус». Там пройдуть «свої» вибори, там можна буде впливати на призначення прокурорів, суддів тощо, мати народну міліцію. Я вважаю, що це — неправильний підхід. Такі преференції хотіли б мати всі регіони. Це потрібно і у Львові, і у Харкові, і в Чернівцях, і в Одесі. Тому мені до кінця не зрозуміло: в чому, власне, полягає план Президента? Незнання і викликає недовіру.

— Хоч якийсь позитив у законі про особливий статус Донбасу ви бачите?

— Ні, він для мене є неприйнятним. Я не хотів би виділяти, виокремлювати Донецьку та Луганську області. Так ми створюватимемо своє Придністров’я, замість того, аби провести повноцінну регіональну реформу.

— Влада каже, що таким чином вона забезпечує бодай мінімальну паузу і перепочинок у війні...

— Пауза, безумовно, потрібна. І якщо є можливість пролонгувати перемир’я, то нею слід скористатися, бо альтернатива цьому одна — війна, коли гинуть молоді хлопці і ситуація тільки загострюється.

«Аргумент на кшталт того, що на армію нема грошей, більше не спрацьовує. Гроші є»

— Якими будуть ваші перші кроки у новій Верховній Раді як народного депутата та лідера парламентської фракції? З якими законодавчими ініціативами ви виступите передусім?

— Ми йдемо на вибори і говоримо про три пріоритети. Нам потрібен стабільний мир. Нам необхідно зупинити крах економіки. Нам дуже важливо відновити соціальні стандарти. Ось на ці три завдання ми й будемо скеровувати всі зусилля. Що робити в економіці та в соціальній сфері, ми добре розуміємо. Тут насамперед треба буде сформувати професійний уряд, бо сьогодні основна проблема в тому, що Кабмін розгубився і не знає, що робити. В уряді сьогодні нема першого віце-прем’єра, міністра економіки, міністра транспорту плюс в країні немає голови Ради Нацбезпеки... В уряд треба брати не «своїх» партійців, а професіоналів, здатних врятувати ситуацію. А для цього потрібні значні здібності та великий досвід.

— «Сильна Україна» має свою кандидатуру в очільники уряду?

— Це питання буде вирішувати коаліція, давайте не випереджати події. Якщо ми зможемо домовитися про реформи та боротьбу з корупцією, це вже буде справжня командна гра, і не матиме великого значення, хто саме буде Прем’єром, а хто — віце-прем’єром тощо.

— Військові дії на Сході України щодня поглинають мільйони гривень. Як залатати цю фінансову діру?

— Найперший спосіб: отримати фінансове зростання. А для цього, знову ж таки, потрібні реформи та боротьба з корупцією. Але сьогодні я додав би ще дві умови, без яких ми не зсунемося з мертвої точки. Нам потрібно визначити перелік базових підприємств і по кожному з них розробити окрему програму порятунку. Якщо вдасться це зробити — ми врятуємо індустрію в цілому. Друга умова: долати кризу в малому та середньому бізнесі, шукаючи вирішення проблеми в кожному секторі окремо. Приміром, є сектор переробки — сідаємо і говоримо з його представниками про те, що саме заважає їм розвиватися. Буде економічне зростання — будуть гроші і на армію.

— А на чому можна було б зекономити?

— На контролюючих організаціях. Сьогодні у нас їх більше семидесяти. У них працює більше 220 тисяч людей. На їхнє утримання ми витрачаємо щорічно 25 млрд. гривень. А на армію цього року додатково виділяли 15 мільярдів. Є тут над чим замислитись? Є. Тим паче що багато з цих організацій узагалі не потрібні. Їх можна скорочувати, об’єднувати персонал тощо. І не забуваймо про корупцію. Ви знаєте, скільки ми втрачаємо тільки на митниці — на тому, що не добираємо митні збори, і на тому, що наша промисловість не може нормально розвиватись, бо йде контрабанда?.. Резервів для оборони у нас насправді більше, ніж достатньо.

— Україні потрібна професійна армія на контрактній основі?

— Я постійно про це говорю. Це один зі шляхів подолання проблеми, але тут ми, на жаль, уже на кілька місяців запізнилися. А аргумент на кшталт того, що у нас нема грошей, більше не спрацьовує. Гроші є. І ті, що надходять від МВФ, і ті — що в резервних фондах. Їх можна брати і з ними можна працювати.

— Ми згадали МВФ. Але якраз існує загроза того, що ця інституція припинить iз нами співпрацю. Саме через те, що ми не проводимо реформи і не боремося з корупцією...

— Так, подібна загроза існує. МВФ позичає нам гроші і розраховує на те, що ці гроші повернуться. Але це можливо тільки в тому випадку, коли економіка почне зростати і дасть ресурс для повернення. Цього не відбувається, гроші розкрадаються — у МВФ перестають бачити в Україні гідного партнера. А таке партнерство потрібне в першу чергу не МВФ, воно потрібне нам.

«Крім як на самих себе, спиратися нам ні на кого. Ми можемо самі вирішити всі проблеми»

— Як, на вашу думку, можна зупинити девальвацію гривні?

— Спочатку слід розібратися у тому, чому девальвація відбулася. Зокрема, й через неконтрольоване рефінасування банків. На ці потреби Нацбанк видав 138 млрд. гривень. Ці кошти вийшли на ринок споживання і «зірвали» ціни, а потім вийшли на валютний ринок і «зірвали» курс гривні. А все тому, що Нацбанк не контролював ці гроші. А мав би. Як мав би й боротися зі спекулянтами — цього не робилося також. Коли виникають такі проблеми, голова НБУ має ставати дуже публічною особою і пояснювати людям, що відбувається. І ще один момент. Без реформ отримати адекватний курс гривні буде дуже важко — конвертувати в національну валюту підприємці просто не бажають.

— Наскільки позитивний вплив на економіку України матиме Угода про асоціацію з Євросоюзом?

— Це дасть певний позитив, але ми не можемо розраховувати, що Угода про асоціацію вирішить усі наші проблеми. Більше того: вона не компенсує усі втрати, які ми зазнаємо, втрачаючи ринки Росії, Казахстану, Білорусі. Підписувати Угоду, безумовно, було необхідно. Але слід і з Росією вести переговори з економічних питань, щоб максимально залишити там наш ринок збуту — в першу чергу для українського машинобудування, металургії та хімії.

— Ми перебуваємо у стані війни з Росією.

— Ми можемо проводити переговори з Казахстаном та Білоруссю, і через ці країни заходити на ринок Росії. Але для успіху таких переговорів треба в першу чергу змінити уряд. Уряд сьогодні непрофесійний, він не займається економікою, а грається у популізм.

— А європейський ринок Україна здатна завоювати?

— Все, що стосується сировинних товарів, буде сприйматися Європою добре. Зараз зросли поставки зерна, чавуну — тобто якщо з Росією ми втрачаємо переробку, то у випадку з Європою нарощуємо продажі сировини. Бо це вигідно для європейської промисловості. А от що стосується виробів нашої промисловості, то вони заходитимуть на європейські ринки надзвичайно важко. І наші виробники повинні бути до цього готовими. Європа захищатиме свої ринки.

— Нинішня влада не отримала від Заходу вагомої допомоги. Ні гуманітарної, ні — тим паче — військової. Чому? Як зараз сприймають Україну на міжнародній арені?

— Захід (і особливо Європа) дуже залежать від Росії. Водночас вони бачать, що реформи в нас практично не йдуть і з корупцією ніхто не бореться. Постає питання: заради чого їм зазнавати збитків від погіршення стосунків iз Росією? Ані Заходу, ані Росії ми не потрібні. Є ми і наші українські інтереси. І, крім як на самих себе, спиратися нам ні на кого. Ми можемо самі вирішити практично всі проблеми. Якщо ми проводитимемо реформи — то як країна для інвестицій ми будемо цікаві для всіх. Усіх цікавить наше розташування, земля, кваліфікована робоча сила, ринок збуту. Але — тільки за умов, що ми дійсно проведемо всі ті зміни, які так необхідні зараз.