Цьогоріч фестиваль проводила громадська організація «Театральна платформа» за благодійної підтримки фонду «Розвиток України» та партнерської допомоги Київського академічного Молодого театру і особисто Андрія Білоуса.
З Івано-Франківська привезли спектакль «Готель двох світів» культового драматурга Еріка Еммануеля Шмітта в постановці Ореста Пастуха, вельми перспективного режисера, якого кілька сезонів тому запросив на постійну роботу в театр художній керівник Ростислав Держипільський (режисер «Солодкої Дарусі» та «Нації» Марії Матіос). Зі Львова — амбіційний документальний проект «ДИПЛОМ» Сашка Брами, присвячений проблемам вищої освіти в Україні. Протягом двох років Сашко і кільканадцять волонтерів збирали інтерв’ю в абітурієнтів, студентів, випускників, їхнiх батьків і родичів, викладачів та високопосадовців — на основі цих реальних історій постав спектакль, який грають енергійні студенти-актори ЛНУ ім. Івана Франка. У програмі фестивалю було коротке «паломництво» до Черкаського обласного академічного театру імені Т. Шевченка, де театрали змогли подивитися одразу дві вистави — Тамари Трунової («Лєна» Дмитра Левицького) і Антона Романова («Історія про людину, з якою трапилася історія» Кіри Малініної). Ці два опуси — результат роботи «Черкаської театральної лабораторії», в якій однією з обов’язкових умов була співпраця молодого режисера з молодим українським драматургом.
Інновація від цьогорічного форуму молодої режисури — «Школа професійного глядача», що працювала у формі дискусійного клубу. Кожен охочий міг залишитися після вистави і взяти участь у відкритому обговоренні репрезентованої роботи, висловити власні враження, порівняти їх із рефлексіями провідних українських театрознавців, поставити запитання авторам і критикам, словом, упритул наблизитися до театрального бекграунду і розпочати діалог із його завсідниками. Протягом фестивалю відбувалися відкриті для всіх лекції й майстер-класи, головною темою яких, звісно, була режисура як професія і світогляд.
Попередні два і цьогорічний фестиваль навіть найбільших скептиків («ой, молоді, та що вони там уміють?») переконали у факті: з’явилося нове покоління режисерів. Вони поступово видозмінюють наш театр, заряджаючи його потужною енергією, заповнюючи оновленими смислами, привчаючи до іншої розстановки творчих сил.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
