Театр майбутнього

Цьогоріч фестиваль проводила громадська організація «Театральна платформа» за благодійної підтримки фонду «Розвиток України» та партнерської допомоги Київського академічного Молодого театру і особисто Андрія Білоуса.

З Івано-Франківська привезли спектакль «Готель двох світів» культового драматурга Еріка Еммануеля Шмітта в постановці Ореста Пастуха, вельми перспективного режисера, якого кілька сезонів тому запросив на постійну роботу в театр художній керівник Ростислав Держипільський (режисер «Солодкої Дарусі» та «Нації» Марії Матіос). Зі Львова — амбіційний документальний проект «ДИПЛОМ» Сашка Брами, присвячений проблемам вищої освіти в Україні. Протягом двох років Сашко і кільканадцять волонтерів збирали інтерв’ю в абітурієнтів, студентів, випускників, їхнiх батьків і родичів, викладачів та високопосадовців — на основі цих реальних історій постав спектакль, який грають енергійні студенти-актори ЛНУ ім. Івана Франка. У програмі фестивалю було коротке «паломництво» до Черкаського обласного академічного театру імені Т. Шевченка, де театрали змогли подивитися одразу дві вистави — Тамари Трунової («Лєна» Дмитра Левицького) і Антона Романова («Історія про людину, з якою трапилася історія» Кіри Малініної). Ці два опуси — результат роботи «Черкаської театральної лабораторії», в якій однією з обов’язкових умов була співпраця молодого режисера з молодим українським драматургом.

Інновація від цьогорічного форуму молодої режисури — «Школа професійного глядача», що працювала у формі дискусійного клубу. Кожен охочий міг залишитися після вистави і взяти участь у відкритому обговоренні репрезентованої роботи, висловити власні враження, порівняти їх із рефлексіями провідних українських театрознавців, поставити запитання авторам і критикам, словом, упритул наблизитися до театрального бекграунду і розпочати діалог із його завсідниками. Протягом фестивалю відбувалися відкриті для всіх лекції й майстер-класи, головною темою яких, звісно, була режисура як професія і світогляд.

Попередні два і цьогорічний фестиваль навіть найбільших скептиків («ой, молоді, та що вони там уміють?») переконали у факті: з’явилося нове покоління режисерів. Вони поступово видозмінюють наш театр, заряджаючи його потужною енергією, заповнюючи оновленими смислами, привчаючи до іншої розстановки творчих сил.