Як годувальник світу український аграрій має відчувати повагу до себе з боку держави, —

Придивiться до одноосiбника

— Геннадію Володимировичу, на вашу думку, які основні чинники сьогодні гальмують розвиток аграрного сектору України?

— Ми утримуємо передові позиції в експорті зернових, картоплі та соняшнику. Однак держава чомусь не помічає одноосібників. А вони, між іншим, виробляють понад 57% усієї агропродукції в Україні. Це призводить до того, що згаданий сегмент ринку в нас не розвивається. Він застиг у первісному стані: люди садять картоплю, доять корів на рівні технологій 20-30-літньої давності. Їм треба допомогти. Не треба давати дотацій. Людей треба забезпечити зрозумілим механізмом реалізації результатів їхньої праці. І тоді все стане на свої місця. Ще однією проблемою є той факт, що одноосібники перебувають поза економічним законом. Їм не нараховують пенсії, не набігає трудовий стаж. Так не має бути! Вони повинні заробляти на пенсію й бути впевненими в завтрашньому дні. Причому одноосібники не повинні одержувати «мінімалку». Ще раз наголошую: ці люди важко працюють і виробляють 57% валового продукту! Надання в законодавчому порядку всім селянським господарствам статусу індивідуальних чи сімейних фермерських господарств — один із пріоритетів партії «ЗАСТУП».

— Після рекордного урожаю 2013 року цьогоріч аграрії потерпають від мільйонних збитків. Що потрібно зробити, аби ця ситуація не повторилася наступного року?

— По-перше, сільгоспвиробники повинні зрозуміти, що вони мають об’єднатися задля розв’язання питань реалізації та переробки своєї продукції. А держава має допомогти у цьому. По-друге, необхідно налагодити механізм будівництва овочесховищ і фермерських ринків. Вони є частиною великої системи, у фіналі якої — експорт. Бо в нас чомусь вважають, що експортувати продукцію можуть тільки великі агрохолдинги. Це не так. У Європі розмір господарств сягає 15-30 гектарів. Ви запитаєте, у чому їхній секрет? Тамтешні аграрії згуртувалися, а держава допомогла побудувати логістику. В Україні теж почали будувати оптові ринки. Але захопилися тим, що вони мають бути в кожному регіонi. Але ж це неправильно. Достатньо три-чотири на всю країну. Але таких, які налаштовані на експорт. А ось на місцях мають працювати невеликі фермерські базари, котрі отримують замовлення, зокрема і від оптових ринків. Ось, наприклад, українські одноосібники ідеально підходять для виробництва органічної продукції. Агрохолдинг цим займатися не буде. Ми не так багато використовуємо мінеральних і хімічних добрив і можемо за рік-два налагодити виробництво органічної продукції. А хто має дати аграріям замовлення? Аграрна система повинна знайти ринки збуту.Фермер має отримати замовлення від оптових ринків і виробляти, розуміючи, за якою ціною продасть.

Марка херсонського помiдора чи волинської картоплi мають завоювати свiтовi риники

— Аграрії часто бідкаються, що закупівельники сильно занижують ціну на сiльськогосподарську продукцію. Чому держава не впливає на цінову політику в агросекторі?

— Держава не впливає ні на що, крім продуктів харчування. Є перелік об’єктів державного цінового регулювання, і держава контролює цей список. Вона хоче регулювати ціни на хліб, борошно, овочі, але не втручається в те, що входить до собівартості цієї продукції. І виходить цікава ситуація: паливо ніхто не регулює, електроенергію ніхто не регулює, всі складники, що входять до виробництва продукції, теж залишаються поза регуляцією. Причому влада не втручається навіть тоді, коли ціни падають нижче собівартості продукції. Вона каже: головне, аби покупцеві було вигідно. Хоча, якщо сьогодні аграрію стане невигідно виробляти, скажімо, капусту, то завтра буде нічого купувати. Держава повинна забезпечувати бодай мінімальний зиск виробникам. А в цьому випадку бачимо суцільний популізм. Політики заявляють: «От дивіться, у нас ціни впали!». Але ж вони не повинні знижуватися до рівня, меншого за собівартість!

— Нещодавно Верховна Рада ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС. Наскільки готові сьогодні українські сільгоспвиробники до виходу на європейський ринок?

— Є професія продавець, і є виробник. Тут схема проста: виробник наймає продавця, й разом вони просувають свій товар на світовий ринок. Є швейцарські сири. А чому б не з’явитися волинській картоплі з екологічної території? Чи херсонському помідору, за який у світі кращого немає? Ця марка має завойовувати світові ринки, але над цим треба працювати. Перспектива у вітчизняного агросектору є!

— Що з досвіду європейських фермерів можна застосовувати в українському аграрному секторі?

— Виробники мають відповідати вимогам ринку, аби їхню продукцію можна було везти до будь-якої країни. Інша справа, що держава повинна відкривати ці ринки. Дуже довго ми говорили про те, що в кожному консульстві держави, котра є споживачем українських продуктів, має бути аграрний аташе, який просуватиме продукцію. Сьогодні, коли світ публічно визнав продовольчу кризу, коли мільйони людей голодують, Україні надважливо стати таким собі «аграрним Кувейтом». Однак треба розуміти, що людям, які займаються важкою працею на землі, треба дати можливість заробити. Бо говорити тільки «спасибі» людині, яка ходить у кирзових чоботях грязюкою, — марна справа. Як годувальник світу українець має відчувати повагу до себе. Бо коли ми говоримо, що ми другі у світі з експорту зерна, а тоді приходимо до виробників продукції, то розуміємо, що з них цього не видно. Необхідно, щоб людина відчула реформи на собі.

Оподаткування на один гектар — прозорi i зрозумiлi правила

— Чи потребують сільгоспвиробники зменшення податкового навантаження?

— Нам необхідно зберегти ту базу, яка є на сьогодні. Вона діє до 2018 року. І до цього часу треба напрацювати вдосконалення податкових механізмів. У чому воно полягає? Людям необхідне спрощення, вони потребують оподаткування на один гектар. Це зрозуміла схема. Наприклад, фермер працює на десяти гектарах землі. Податок з 1 га складає 500 гривень. Він помножив на 10, віддав державі, і нікому не треба нічого перевіряти. Така система оподаткування дозволяє провести детінізацію ринку оренди землі. Сьогодні в державі оподатковуються «світлими» 20 мільйонів гектарів землі, а взагалі їх 32. Де ще дванадцять? За рахунок того, що можна жити на Канарах, мати в Україні землю, але податки сплачувати на тих-таки Канарах, виникає величезний розрив і безконтрольність використання землі. Це треба ламати.

— Як зробити село привабливим для інвесторів?

— Інвесторів відштовхує корупція. Це основна проблема. Треба зробити прозорі, зрозумілі правила для бізнесмена й гарантувати йому повернення та захист інвестицій. А як вони мають приходити в село? Ми повинні запросити інвестора. І було б добре, якби саме з тих країн, у яких споживають українську продукцію. Наприклад, представників арабського світу, які купують 97% продуктів харчування. Ми пропонуємо: ви будуєте логістику переробки, транспорту, стаєте співвласниками або навіть власниками, а ми вам прямо з лану, без посередників, напряму надаємо продукти. Позитивом від такої співпраці є те, що наш виробник одержить гарантію збуту власної продукції, а споживач — максимально низьку ціну.