Захисник захисникiв

«Із меншим сином Олексієм якось побачили по телебаченню, що захисні решітки зварюють кременчуцькі майстри — на їхньому рахунку вже 20 таких пристосувань, — розповідає про те, як усе почалося, Євген Іванович. — «Так і ми ж це можемо робити», — кажу Олексію. Я інженер-електрик за фахом, до того ж полюбляю зварювальну справу — можна сказати, що це моє хобі».

Загорівшись новою ідеєю, Євген Логвінов найперше з’їздив до Кременчука, аби взяти креслення захисних екранів у Анатолія Огнєва, котрий розпочав цю справу у своєму місті. Протикумулятивні екрани — не новина, їх використовували іще під час Великої Вітчизняної війни, коли в німецько-фашистській армії почали застосовувати фаустпатрони. Прототипом останніх стала кумулятивна граната. Озброївшись кресленнями захисних пристосувань, Євген Логвінов почав думати, де взяти кошти, матеріал.

«Сини порадили: давай, мовляв, перший зразок виготовимо за власний кошт, аби показати, що вміємо. А тоді вже можна буде й по допомогу звертатися, — продовжує розповідь мій співрозмовник. — Пощастило, що маю доброго приятеля — господаря металобази Сергія Шкурупія. Він впустив мене на свою територію, дав робоче місце й дозволив брати стільки матеріалу, скільки потрібно. Отак виготовив перші панелі решіток. А тоді домовився із кременчуцькими майстрами, тож ті, коли їхали в зону АТО, прихопили й мене з собою. Таким чином, сам ще й установив свої решітки на БТР. Там є свої нюанси: захисний екран має бути на відстані 40 сантиметрів від корпусу бронемашини».

Небайдужий полтавець виготовив три перших протикумулятивних екрани з арматурин: як уздовж, так і впоперек вони зварюються на відстані семи сантиметрів. Що це дає? Граната має калібр понад 7 сантиметрів, тож, потрапляючи в захисну решітку, застряє в ній — при цьому руйнується воронка або конус, що утворює кумулятивний потік. Тож у такий спосіб втрачається ефект кумулятивного заряду. На жаль, якщо граната потрапляє не в проріз, а в саму арматуру, толку від захисного екрану ніякого.

«Побачивши, чим займаюся, мене викликали до обласного військкомату й попросили виготовити захисні решітки на кілька БРДМ. Направили навіть підучитися на Харківський завод імені Малишева, який також виготовляє протикумулятивні екрани для бронетехніки, — пригадує Євген Логвінов. — Мене зустрів головний інженер, запросив конструктора, і ми достатньо довго розмовляли на цю тему. Чим відрізняються заводські захисні екрани від моїх? Заводчани виготовляють їх не з арматури, а з металевих смужок товщиною 4 міліметри (вони нагадують жалюзі). Їхній аргумент на користь своєї моделі: у металеву смужку гранаті влучити важче, ніж у товщу в 2,5 раза арматурину — отже, такий захист надійніший. Мабуть, у цьому є сенс. Тож як варіант хочемо виготовити й такий захисний екран».

На виготовлення набору (загалом приблизно 22 метрів) панелей для одного БТР майстер витрачає три дні. Це при тому, що має матеріал під рукою і працює разом із помічником-слюсарем, до того ж навіть працівники металобази в його розпорядженні — Євген Іванович встиг із ними подружитися.

— Три дні тільки те й робимо, що ріжемо метал і зварюємо. А щоб встановити наш пристрій на БТР, потрібно 12 годин — це вже знаю із власного досвіду, — запевняє Євген Логвінов.

— У понад 5 тисяч гривень. Причому це витрати тільки на матеріал. Усі ж роботи безкоштовні. Мені багато хто пропонував допомогу, при цьому цікавлячись, яка зарплатня. Із такими далі жодних розмов не веду. Бо й за свою роботу не беру ні копійки. У мене в Полтаві вже з’явився послідовник — протодиякон Олександр з української православної церкви Київського патріархату. Удруге їздили в зону АТО разом — він з помічником змонтував один захисний екран, а я зі своїми хлопцями — інший.

— Одного разу був навіть на передовій: не доїхав 5 кілометрів до Горлівки. Зварював захисний екран, а поряд з окопів бійці вели прицільний вогонь по лісосмузі, де був противник. Спочатку було дещо моторошно. Та з часом звик. Людина так влаштована: до всього звикає. Щоразу приїжджаю в якусь іншу військову частину — у яку саме, думаю, говорити немає потреби. Спілкуюся з бійцями. Від багатьох добровольців чую, що їм бояться видавати важке озброєння через їхню незалежність і вільнодумство.

— Щоб озброєні люди не повернули зброї проти тих, хто нагорі, й не провели люстрації, як годиться. Серед вояків багато невдоволених. Я й сам невдоволений політикою можновладців. Але це вже інша тема. Знаєте, я ж родом із Донбасу. Будучи на передовій біля Горлівки, бачив кілометрів за 10 труби електростанцій — ото якраз мої рідні місця. Жив там до армії, тому той народ добре знаю. Там поки, грубо кажучи, по рогах не даси, тебе всерйоз не сприйматимуть. Повірте, недаремно кажуть, що Донбас любить силу. Я служив у Полтаві, де й осів. Тут народилися мої діти і внуки, тож для своїх однокласників, з якими спілкуюся, я вже «бандерівець». Найбільший націоналіст у нашій родині — менший син Олексій. Бачте, я закінчив російськомовну школу, виш, викладання в якому велося російською, тож, особливо якщо вживаю професійну лексику, у мене проскакують російські словечки. Коли не стежу за мовою, Олексій мені неодмінно робить зауваження.

— А потім їх почали перераховувати нам люди. От тільки вчора о дванадцятій ночі повернувся із зони АТО — їздив ставити на БТР третій захисний екран. Прибули туди разом із протодияконом Олександром і нашими помічниками о 19-й годині, і коли нам повідомили, що вранці наступного дня рота виступає, ми працювали всю ніч, і таким чином змонтували захисні решітки на два БТРи. Щоб не хотілося спати, пили «чефір»... На нашій сторінці «БТР. Протикумулятивні екрани. Полтава» в інтернеті Олексій уже виставив фотознімок з моєї останньої поїздки — отак звітуємо про свою роботу. Олексій веде й усю бухгалтерію. Кошти небайдужі полтавці як перераховують на його «приватбанківську» картку, так і вручають мені особисто. От, скажімо, мої приятельки з «Оптики», що на вулиці Жовтневій, зібрали 1 600 гривень. А буває, що й зовсім незнайомі люди знаходять мене на території металобази, де зварюю решітки, й передають кошти із рук у руки. Один чоловік на ймення Володимир напросився в помічники та ще й пожертвував на нашу справу 2 тисячі гривень. При ближчому спілкуванні виявилося, що він моряк далекого плавання, до того ж старший механік на судні, а зараз прибув до Полтави у відпустку.

Нині ентузіасти вже зібрали кошти на наступний — четвертий — протикумулятивний екран і вже могли б узятися за його виготовлення. А не взялися досі тому, що хочуть захисне пристосування, про яке йдеться, удосконалити.

«Якщо з десяти БТРів захистимо хоча б чотири—п’ять — це вже великий плюс, — розмірковує Євген Логвінов. — Але ж хочеться — усі десять. На жаль, поки що нікому у світі не вдається стовідсотково захистити військову техніку від кумулятивної гранати. Та все одно хочемо добитися більшого ефекту від своєї роботи. Олексій вичитав про графік залежності дії гранати від відстані. Так от, ідеальний варіант — якби захисний екран стояв на відстані двох метрів від бронемашини. Але уявіть собі, яка гарба за таких умов їхала б полем бою».

Поки що наші герої вирішили виготовити різні варіанти захисних екранів і випробувати їх на полігоні під час навчань бійців. Серед варіантів — як арматурна, так і смужкова решітка. А ще в умільців є задум спробувати зробити захисний екран на зразок шторки: закріпити тільки вгорі. Аби, якщо в нього потрапить кумулятивна граната, екран, відхиляючись, і її відхилив від курсу, збив iз напрямку. Звісно, усе це поки що на рівні теоретичних прогнозів. Та Євген Логвінов переконаний: потрібно пробувати. А виготовлятимуть урешті-решт той варіант екрану, який покаже найкращий ефект при випробуванні.