Пилип Гайда розповідає про своє дитинство ще за Австро-Угорщини кінця позаминулого століття, про гімназійну юність на початку ХХ століття, про вибух Першої світової війни та участь у ній, про Визвольні змагання та їх поразку, про життя і боротьбу за права українців у міжвоєнній Польщі, про ще катастрофічнішу Другу світову війну і, нарешті, про еміграцію. Цілий калейдоскоп епох.
У книжці, втім, важливо не тільки, про які часи і події згадано (там не завжди йдеться про речі загальноісторичного масштабу, часто й про якісь особисті деталі). Дуже суттєво — як написано. Перед нами — надзвичайно уважний і ретельний свідок свого часу. З «Пройденого шляху», позначеного літературним талантом, можна винести чимало вражень та інформації про побутові подробиці, соціальні практики, норми поведінки, засади культури й освіти тих чи інших місць і періодів, про колорит різних народів і регіонів, про атмосферу і «повітря» відомих подій. Від того, що було вдягнено на ноги гімназиста-початківця й того, як будила вранці молодика з хворими суглобами господиня санаторію — і до порядків у таборах для військовополонених у Ташкенті чи того, як почувається людина, перепливаючи несподівано повноводну річку Сирдар’ю.
Чимале враження при цьому справляє підхід Гайди до змалювання власної персони на тлі доби: трохи відсторонений, ледь іронічний. Мемуарист незворушно описує як свої мужні та шляхетні вчинки, так і поведінку, яку складно назвати гідною наслідування. Водночас намагаючись проаналізувати мотиви і настрої себе-колишнього. Майбутній професор постає то успішним гімназистом, то лайдаком, то добрим товаришем, то людиною, котра не попрощалася з коханою перед від’їздом в армію, то фронтовим «Швейком», то справжнім сміливцем. І така авторська постава викликає лише повагу.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
