«Ми зараз повинні називати речі своїми іменами», — говорить народний депутат на засіданні Верховної Ради, закликаючи до запровадження воєнного стану в Україні.
Так, речі треба називати своїми іменами. Те, що відбувається зараз у Донецькій і Луганській областях, — це фактично війна. Проте чи можна назвати її «війною» формально? Ні, бо «формально» Україна ні з ким не воює. І «формально» на території України немає ні збройних сил Російської Федерації, ні її військової техніки, ні її військовослужбовців. (Якщо вірити російському МЗС, на Донбасі є лише «добровольці з Росії, до того ж по обидва боки протистояння».)
То як маємо називати цю фактичну війну, яку не можемо назвати війною формально? Як і називали досі — «Антитерористична операція». Бо так воно є насправді: і фактично, і формально!
Я не знаю, хто першим використав це формулювання — АТО, але влучив він у «десятку». Адже на Донеччині і Луганщині проти Збройних сил України, проти українського народу воюють не повстанці, інсургенти чи партизани, не ополченці, миротворці чи інтернаціоналісти. Там воюють терористи. І не важливо, яку зброю вони застосовують: автомати Калашникова чи «Буки». Нападають на наші блокпости терористи, обстрілюють з «градів» мирних людей терористи, убивають і грабують терористи, ховаються за жінок і дітей терористи, і малайзійський «Боїнг» збили також терористи! На Донбасі справді немає російських офіцерів чи солдатів, бо, як тільки вони перетинають наші кордони, то одразу перетворюються на банди терористів: добре озброєні, добре навчені банди аморальних і безпринципних терористів.
І як би себе вони не називали («ополченці», «добровольці», «казакі»), одне їм ім’я — ТЕРОРИСТИ, і одна шана: або скласти зброю, або піти туди, звідки прийшли, або їх повезуть додому як «вантаж 200» чи «вантаж 300».
Як казав герой фільму часів пізнього сталінізму «Падіння Берліна»: «Моє виробництво тепер — мертвих «фріців» робити». Робота наших сил АТО — «робити мертвих терористів». Чим більше «200» поїде до Росії, тим швидше припиниться війна, тим швидше В. Путін забере з України своїх «добровольців». (А ще краще — робити «300», бо ворогу з мертвими менше мороки — загребли де-небудь як падло і написали рідним: «зник безвісти», а поранених так легко і просто не приховаєш. І розповісти вони можуть чимало. І розкажуть, хоч як би довго їм роти не затикали).
Навіть із формального погляду забагато честі називати наших ворогів «учасниками війни». Якщо ми кажемо «війна», то юридично визнаємо правову рівність сторін. Будуть уже не «терористи» з їхнього боку, а «військові», «учасники війни», які також мають певні права і щодо яких діють норми як вітчизняного законодавства, так і міжнародного права.
Слово «терорист» є визнанням того факту, що проти України воюють банди злочинців, а отже — ніхто не повинен щоразу доводити злочинність їхніх дій. Терорист — злочинець за визначенням. А той, хто їм допомагає, — посібник терористів. Росія — це країна, яка підтримує і фінансує тероризм. І саме тому проти неї запроваджені міжнародні санкції.
Безумовно, події останніх тижнів (поява на території України збройних формувань РФ) зробили протистояння драматичнішим, піднесли його на інший щабель, але немає потреби змінювати назву, адже суть не змінилася. Українська армія воювала і воює не проти «мирних мешканців Донбасу», не проти російської армії чи добровольців, а проти терористів, захищаючи від них свою країну і своїх громадян. І тому, коли ми кажемо «Антитерористична операція», то ми називаємо речі своїми іменами!
P. S. Нам доводять, що воєнний стан потрібен тому, що Закон «Про боротьбу з тероризмом» не відповідає реаліям і не дає змоги силовим структурам діяти належним чином. Якщо це так, то закон можна змінити, передбачивши в ньому відповідний розділ: «Антитерористичний стан», або «Стан АТО». За основу можна взяти необхідні положення із законів «Про правовий режим воєнного стану» та «Про правовий режим надзвичайного стану». Якщо законодавство недосконале — змінити закон, запровадити «антитерористичний стан», і діяти відповідно до закону.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
