Вихід із програми саморуйнування

Головний герой роману «Чистилище», київський мажор із парвеню на ім’я Кирило Лантарів, намагається жити за правилами столичної тусовки, і тому не дивно, що «швидка їзда, як і вироблений протягом кількох останніх років надзвичайно жвавий ритм життя, надавали йому у власних очах блиск діловитості, хитрості і значущості». У принципі, нічого дивного для того, чию кар’єру довго гальмували родинні злидні. Безбатченко, вибився з низів, заздрить більш родовитим і, відповідно, заможним приятелям — здавалося б нічого нового у цьому романі юного сердюка з новоявленою елітою немає. Проте родзинка «Чистилища» саме в цьому — довгому, болючому і нездоланному, як виявилося, — шляху до себе.

Хай там як, але попри справедливу відсутність у романі «расистських» умовиводів, завдяки якій дуже легко буває роз’яснити різницю між «вдалими» і «невдалими» героями-народами-націями, справжні причини «успіху» принаймні визначаються. «Роздратування, гнів, образа та інші негативні емоції можуть нести, так би мовити, прискорену програму саморуйнування», — пояснює цілитель Юпітер нашому герою, який, ясна річ, за такого пришвидшеного життя дуже скоро потрапив в аварію і надовго опинився на лікарняному ліжку, проходячи у другому томі дилогії фізичну і духовну реабілітацію у лісовій хатині того самого цілителя, колишнього офіцера-десантника, якому довелося воювати в Афганістані, вбивати чимало людей, а потім боротися з вироком у вигляді ракової пухлини. «Всілякі аварії і катастрофи — це рефлексія підсвідомості, відповідь на певний стан психіки», — ось таке резюме має винести читач iз цього психологічного майже трилера-детективу з присмаком мелодрами.

Зрештою, автор правий, і не діло для сучасного белетриста — виховувати, зцілювати і напучувати глибше і сумлінніше, ніж того потребує читач. Бо насправді, видавши чимало книжок про життєві стратегії відомих людей, Валентин Бадрак не може не знати, що самою лише терапією духа тут не відробитися. «Методики? — запитав той здивовано. — Методика — це спосіб життя, змінитись необхідно повністю: в помислах, намірах, у вживанні енергії та їжі і так далі». А як, спитаємося, це зробити, якщо долі не судилося, і те, що дозволено і написано на роду Юпітерові, ніколи не вдасться втілити люмпенізовано-колгоспному елементу зі столичної тусовки?

У «Чистилищі» про це, звісно, не йдеться, лише натякається — тонко, легко, через ті самі призабуті солодощі «афінських вечорів», а також наркотичних трипів-вечірок, до яких героя-бичка намагаються призвичаїти його аристократично-декадентські друзі.

Загалом «Чистилище» Бадрака — по cуті, добра книжка, хоч у ній чимало жорстких відступів у бік кримінального, тюремного, бандитського. Кожен із героїв має своє минуле, яке розчиняється в його сьогоднішніх миролюбних буднях. Щоправда, читач уже звик, що його випробують чорнухою, пропонуючи історії занепалих янголів, а тут таким янголом-охоронцем стає людина, в якої вся чорнуха позаду, і живе вона цілком праведно, рятуючи того самого мажора-парвеню. В романі янголом постає цілитель-відлюдник. Його існування дає підстави авторові припускати, що наше життя — не чистилище, а справжній рай. Щоправда, в це треба дуже сильно повірити, забувши не лише про бика і Юпітера, а й про решту смішних і малопотрібних у нашому секуляризованому світі міфологічних тварин, героїв і богів.