У НХМУ на виставці Paradiso Perduto Павло Маков попереджає, що рай можна втратити, скільки б ми його не обгороджували парканами.
Ще навесні два роки тому Павло Маков намалював металеві бочки і шини, в яких ростуть дерева. А потім виник Євромайдан. Художник зізнається: не думав, що його картини будуть настільки пов’язані з реальністю. Коли починав роботу над проектом Paradiso Perduto, який готував за підтримки Stedley Art Foundation для персональної виставки у Національному художньому музеї України, вважав, що його «Втрачений рай» — абсолютна метафора. Але так вийшло, що саме життя випередило цей проект.
За словами художника, він відчув, що земля йде з-під ніг чотири роки тому, коли вибрали попереднього Президента. «Я зрозумів, що Україна перетворилася на чорну діру. Звідси і тема втраченого раю», — пояснив Маков.
Сьогодні його графічні роботи набули ще одного смислу. Художник на 12 полотнах зобразив реальне місце, долину під Харковом, де українці намагаються побудувати власний рай на шести сотках, обгородивши його парканом, бильцями до ліжка, металевими бочками. У цьому дачному кооперативі Павло сам купив будинок і переобладнав його на свій смак, приватний рай. Митець знає кожен куточок рідного ландшафту і детально вимальовував його у серії робіт Paradiso Perduto — «Втрачений рай». Деякі відвідувачі довго вдивлялися у роботи Макова, шукаючи серед чітко прописаних будиночків, стежок, дерев і рослин власну хату. Як з’ясувалося, вони мають дачу в тій же місцевості, що й Маков.
На відкритті виставки художник поділився своїми страхами: «Припускаю, що ми справді можемо втратити цю землю у буквальному сенсі слова, адже це за 15-20 кілометрів від кордону з Росією». А щоб цього не сталося, щоб Україна в реальності не перетворилася на чорну діру, художник порадив кожному з нас змінитися. Інакше рай буде втрачено…
Маков два з половиною роки працював над 12 малюнками у сіро-чорних тонах, які ввійшли у проект Paradiso Perduto. Вони виконані у техніці інтагліо, що означає глибокий друк. Для найбільшої роботи, яка зайняла півстіни у виставковому залі, майже три на три метри, він зробив понад 110 мідних дощок. Окремо на кожен будинок, паркан і шину. Пізніше віддрукував їх більше 6 тисяч разів.
Із цією темою художник працює, починаючи з 2005 року. Для нього дерева — це сади. А «сади — це метафора людського життя. Наше довкілля, те, що ми намагаємося самі створити, це синтез усіх мистецтв — тут і скульптура, й інсталяція, і перформанс». На запитання, чи планує він продовжувати роботу над життям на дачі, Павло Маков зазначив, що нині працює геть над іншою темою, але якою саме, порадив трохи почекати і побачити на власні очі.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
