Захоплення українських лісів, як і захоплення українського Криму, відбувається загадковими «вєжлівимі людьмі». Потім скажуть — так і було...
Галас довкола земель сільськогосподарського призначення дивним чином узгоджується з мертвою тишею довкола українських лісів. Хоча ліс — це та сама земля, ще й iз додатковим майном (деревами) і продовольством (ягодами, грибами, тваринами). Йдеться, звісно, не про 70% території України, як у випадку із сільгоспугіддями. Однак офіційні заліснені 16% потягнуть на територію середньостатистичної європейської держави на кшталт Угорщини, Австрії, Чехії чи Португалії. Тим часом немає жодного органу, який відає у нашій країні лісом як унікальним комплексом (екологічним, продовольчим, мисливським, земельним, сировинним, рекреаційним) та відповідає за нього. Ліси адміністративно розпорошені між кількома розпорядниками. Найбільшими з них є Держлісагентство, Мінприроди, Міноборони, МНС, місцеві громади а також товариства мисливців та рибалок. Логіку розподілу збагнути складно, як і контролювати використання лісів. Статистика виводиться лише на підставі даних Держлісагентства. Інші розпорядники облік якщо й ведуть, то лише для себе. До загального статистичного моніторингу їхні дані не надходять.Відповідно до щойно опублікованого Світовим банком «Звіту та огляду досліджень з оцінки управління землею в Україні», станом на 2012 рік підприємства Державного комітету лісового господарства отримали державні акти на площу 2,1 млн. га, або лише на 28% площі земель, що перебувають у користуванні підприємств відомства. Державний облік лісів почався в 2011 році, але досі не завершився. Не здійснено нормативну оцінку вартості земельних ділянок під лісами.
У європейській практиці лісові компанії надають доступ до інформації про стан лісів на території, де вони господарюють. Окрім того, головний розпорядник цих лісів, який, власне, й акумулює у себе всі дані, щороку звітує перед парламентом про їхній стан і результати ведення господарства. В Україні цього не робить ніхто. Лісова галузь є такою собі «державою в державі» зі своїми писаними й неписаними законами.
На думку фахівців Світового банку, формування лісового кадастру слід відновити та інтегрувати з Державним земельним кадастром. Забезпечивши при цьому узгодженість. Облікові дані мають формуватися на основі форм державного лісового кадастру, наданих усіма постійними користувачами і власниками лісів.
Наразі в Україні, за відсутності повних облікових даних і кадастру, забезпечити належне управління лісовими ресурсами є надскладним завданням. Як і впровадити дієві механізми публічного співуправління.
Інформаційна тиша довкола заліснених земель дає можливість розпоряджатися цим ресурсом на власний розсуд тим, хто має до нього доступ. Починаючи з найвищого рівня. Так, у грудні 2009 року Донбаське товариство мисливців та рибалок «Донбас-Фауна», засноване особами, пов’язаними зі структурами старшого президентського сина, дістало в користування у лісах Амвросіївського, Шахтарського та Великоновосілківського районів Донецької області мисливські угіддя площею 3846 га. А у квітні 2011-го отримало в оренду для риборозведення Камишевахське водосховище (площа водного дзеркала — 60 га) на річці Камишеваха в Амвросіївському районі Донеччини. У відкритих джерелах є інформація, що орендна плата за водосховище на найближче десятиліття становитиме 3 тис. грн. на рік. У 2012-му товариству мисливців та рибалок «Кедр», яке пов’язують із Віктором Януковичем, в оренду на 49 років було передано 30 тис. га Дніпровсько-Тетерівського лісгоспу — так звані мисливські угіддя Сухолуччя. Причому, за ці гектари колись заповідних лісів ніхто не платить. Адже, відповідно до українського законодавства, плата за використання мисливських господарств буде введена тільки з 1 січня 2015-го. Якщо депутати знову не відтермінують дату на пізніший строк.
Земельне право ґрунтується на тому, що ліс — належність землі. А ось оновлений 2006 року Лісовий кодекс відокремлює його від землі й прописує для нього окремі правила управління та користування. Це породило безліч колізій і корупційних ризиків.
Наприклад, відповідно до чинної редакції Лісового кодексу ліси віддають у користування на термін до 50 років десятками й сотнями тисяч гектарів переважно для ведення мисливського господарства. При цьому ніякі договори оренди не підписуються. Бо ж ліс — це, за законом, ніби й не земля. Хоча користуються там саме землею: і мисливські будиночки зводять, і паркани ставлять, і вольєри площею 100—300 га...
У країнах Європи ще з 1960-х років почали запроваджувати державні системи збору інформації про об’єкти, що перебувають на земній поверхні та під нею, практикувати об’єднання в одній базі даних iз різних відомств. Це забезпечує контроль уведеної інформації та можливість використовувати її комплексно для прогнозування та перспективного планування. В Україні такою об’єднавчою системою законодавство називає Державний земельний кадастр, на якому мають ґрунтуватися кадастри Лісовий, Водний, Надр тощо. У запущеному два роки тому електронному Державному земельному кадастрі вже об’єднано інформацію про ділянки, даними про які відало Держземагентство. Вони заведені не лише в єдину інформаційну систему, а й у єдину (замість 1500!) систему координат та покладені на одну карту України. За словами фахівців, причетних до створення цієї системи, у процесі введення даних виявилося: офіційна статистика щодо цих земель не має нічого спільного з реаліями. Інформація, зібрана тисячами працівників системи, у підсумку дала некоректний результат. Скажімо, якщо між Одеською та Миколаївською областями досі не визначено кордон, то спірні землі могли обліковуватися у статистиці їх обох, що неминуче спотворювало загальні цифри.
Оскільки облік лісів відірвано від обліку всього іншого, що міститься на поверхні землі, ніхто в державі не знає, яка їх площа на землях водного фонду, землях сільгосппризначення, землях транспорту, землях рекреаційного призначення, землях запасу тощо. Земельні ділянки лісового фонду входять практично до всіх категорій земель, але процедури їх обліку держава не має. Такий висновок зробили експерти в розвідці «Лісорозведення в Україні: факти та ілюзії». Вони пов’язують це з двома факторами. Перший — відсутність повноцінного Лісового кадастру, який, відповідно до закону, має частково ґрунтуватися на Земельному кадастрі. Другий — брак повноцінного обліку лісового фонду.
Державне акціонерне товариство «Ліси Латвії», визнане однією з найкращих держкомпаній у лісовому секторі європейських країн, використовує сьогодні три види планування: стратегічне (120 років), тактичне (5—7 років) та оперативне (1 рік і менше). Земельний же і Лісовий кадастри України — абсолютно різні системи, тому планувати на їх основі рекреаційні заходи неможливо. Останній насправді навіть кадастром не є, бо не має ні географічної прив’язки (координат), ні економічного наповнення, яке можна було б використати для оподаткування та планування.
Кордонами лісових масивів досі є забиті в землю кілочки, які ділять ліс на квартали. У лісорубному квитку (документі, що дозволяє вирубку) вказано квартал і площу відведеної для цього ділянки. На практиці реальний «розмах сокири» може значно перевищити дозволений. Але довести таке порушення практично неможливо. За неофіційними даними, земельними ділянками оформлено лише 3—5% земель лісогосподарського призначення. Тільки таку частку залісненої території можна сьогодні інтегрувати до Земельного кадастру.
Експерти одностайні: немає іншого шляху для наведення ладу в галузі, окрім як виготовлення цифрових лісових карт, прив’язаних до Державної системи координат, та інвентаризація лісових ресурсів і земель. За словами президента Українського товариства виробників геопросторових даних Сергія Кубаха, «лісове господарство має пройти шлях створення та внесення даних до єдиної електронної системи, подібний до того, який пройшли земельні ресурси в процесі створення електронного Державного земельного кадастру». Це стосується і надр, водного фонду та інших природних ресурсів. Водний кадастр міг би бути створений на базі тієї самої аерофотозйомки, що й Лісовий. А Кадастр надр — на базі наявних документальних даних та їх актуалізації на місцевості.
Щоб створити електронний Лісовий кадастр, необхідно для кожного лісового контуру вказати площу, постійного користувача (власника), розпорядника земель, орган управління (відомство, яке відповідає за ліс), кількість дерев, їхні породи, вік тощо. Ці дані мають оновлюватися кожні п’ять років. Останній облік державного лісового фонду проводився наприкінці 1990-х. Нова інвентаризація розпочалася кілька років тому силами Центру національної інвентаризації лісів, у складі якого сім-вісім працівників. Методику, яку застосовують в Україні, можна порівняти із застарілою рахівничкою в добу комп’ютерів.
Що довше країна перебуватиме у світі вигаданих цифр, то тривалішим і дорожчим буде вихід із цієї умовної реальності. «Спритність рук» простіше демонструвати в темній кімнаті. Наразі в Україні офіційно діють чотири урядові документи, дійсні до 2015 року, які передбачають збільшення площі лісів. Це закон про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі, постанова Кабміну «Про першочергові заходи щодо створення захисних насаджень на неугіддях та в басейнах річок», Державна програма «Ліси України», Концепція реформування та розвитку лісового господарства. І у кожному передбачені різні цифри, на яку ж площу треба збільшити ліси. Однак усі вони є законом, обов’язковим для виконання, і під них виділяють кошти. Попри те що три з означених документів стартували у 2002 році, а один — у 2006-му, звітів про їх виконання у відкритому доступі немає. Це дає підстави сумніватися, що Концепція реалізується, а базовані на ній програми та заходи виконують.
Немає сумнівів, що Україна рано чи пізно прийде до єдиної електронної кадастрової системи і ліси так само зайдуть у неї об’єктивним пластом інформації. Питання в одному — раніше чи пізніше? Ці варіанти відрізняються бюджетом і часом, протягом якого «вузьке коло товаришів» на місцях тишком-нишком розпоряджатиметься лісами. Але якщо папір і населення обдурити можна, то екосистему — ні. Вона непідкупно видає результат. Вислів «після нас хоч потоп» уже набуває буквального значення.
Передусім через такий контраверсійний інформпривід — поспішну ліквідацію винарні у ялтинському селищі Отрадне і безпосередньо з цим пов’язаний переїзд на нове місце найстарішої на теренах колишнього Радянського Союзу енотеки — упродовж останнього року до Національного інституту винограду і вина «Магарач» була прикута увага преси. >>
