Обережно! Сучасна культура!

Так і хочеться сказати: а Влад Троїцький попереджав. Ще на початку мультидисциплінарного фестивалю сучасної культури, який проходив на забутому Богом і людьми столичному заводі у промзоні на Видубичах з 11 по 21 вересня, батько «Гогольфесту» зазначав, що не мине і десяти днів, як кожен із відвідувачів подивиться на світ широко відкритими очима, зрозуміє, що меж немає, і буде готовий на кардинальні зміни у своєму житті. І це сталося. Сучасна культура атакувала відвідувачів «Гогольфесту» з усіх боків. У перші дні фестивалю вони ще пручалися і не піддавалися впливу Гоголя. Але ближче до закінчення заходу кожен, хто переступав поріг заводу, пускався берега.

Руки мимоволі тягнулися щось створити. І «Гогольфест», наче джин із пляшки, виконував усі бажання. Хочеш малювати — ось тобі фарби, папір, поліетилен, дошки, і врешті виставковий простір у головному ангарі заводу поруч з інсталяцією «Атлант, що підтримує землю», створеною об’єднанням «Скульптурний цех». До речі, суть велетенської пірамідоподібної фігури посеред ангару у тому, що вона підтримує Землю, яка ось-ось втратить свою вісь, і це неминуче може призвести до порушення просторового балансу. Але цього не станеться, поки з нами Шевченко. Художники Олексій Іванюк і Наталя Корф-Іванюк приєдналися до грецького Атланта в українському стилі. За два дні до закриття фестивалю Іванюки змайстрували в тому ж павільйоні «Тарасову гору». Інсталяція зображала ніби могилу в Каневі, куди потрібно підніматися крутими сходами, або ж, швидше, високий курган десь у степу, де небо підпирає могутня скіфська баба, тримаючи в руках книгу №1 для України — «Кобзар».

Щоб відвідувачі не били байдики, організатори «Гогольфесту» запропонували усім, в кого є фотоапарати, виконати заповідь Йозефа Бойса — кожен із нас художник. Тож хто не хотів малювати і робити інсталяції, міг просто фотографувати свого ближнього і таким чином стати учасником фотовиставки, яка тут же проходила. Або ж відвідувати майстер-класи, де Катерина Горностай консультувала, як знімати документальне кіно. В цю неділю новоспечені кіношники звітували в гоголівському кінотеатрі, чи бува наука не пройшла марно.

Також пропонувався ще смачніший варіант. По всій території заводу розташувалися десятки сцен, майданчиків, кафе і галявин, де можна було на сіні полежати і помріяти. Вечорами повсюди розставляли бочки, палили вогнища і на них же можна було варити кашу. А хто не бачить у приготуванні їжі творчого начала — і тут знаходився вихід. Можна було просто брати в руки баян, гітару чи сопілку і просто неба грати свій власний концерт.

Та щоб життя не здавалося малиною, «Гогольфест» пропонував вистави, перформанси, лекції і зустрічі, на яких з очей спадала рожева завіса, вони відкривалися і безтурботній молоді ставало зрозуміло, що ми живемо далеко не в простий час.

Приклад цьому хоча б концерт-перформанс Влада Троїцького «Сни покинутої дороги», який відіграли на завершення фестивалю. Київський театр «Дах» разом із гуртом «ДахаБраха» та медіа-художниками, піонерами віджеїнгу в Україні Максимом Побережським і Олексієм Тищенком із Tenpoint в одному концерті за допомогою лазерного 3-D шоу показали трагічну і водночас поетичну історію України, яка повторюється у кожному столітті. З роду в рід усе починається з материнських колискових, дивних звірів на кшталт фантазій Марії Примаченко, ніжних снів під білосніжним покривалом. Але приходить ранок... А з ним війна. І чоловіки у військовій формі покидають свої домівки, а їхні дружини, як у народній пісні «Ванюша», пропивають усе господарство. І село вимирає. Або ж перероджується з неначе писанки на кам’яні міські будні. Словом, не прощальний концерт, а збірник «Снів покинутої дороги».

Наприкінці концерту позаду музикантів гурту «ДахаБраха» на весь екран замайорів синьо-жовтий прапор із тризубом. Один із солістів «ДахиБрахи» Марко Галаневич вигукнув: «Слава Україні!» І на сцену вийшли всі актори театру «Дах», які займалися організацією «Гогольфесту». Не вистачало тільки батька. Тоді всі діти Гоголя дружньо почали закликати: «Влад! Владушка!». І наче Дід Мороз, а може, Джин із пляшки, до гоголеманів вийшов режисер і директор фестивалю Влад Троїцький, низько вклонився і мовчки, на інтуїтивному рівні звернувся до всіх: «Які у вас бажання? На наступний рік, на восьмому «Гогольфесті» виконаю».

У наступному номері «УМ» читайте про найяскравіші події «Гогольфесту» і що варто побачити до наступного фестивалю.