Досі українцям не було відоме відчуття захвату після здобуття «ігровою» збірною країни олімпійської медалі. Власне, і команд наших за період незалежності було на Олімпіадах — на пальцях однієї руки порахувати можна: баскетболістки, ватерполісти і волейболістки в Атланті й ось тепер — гандбольна жіноча дружина в Афінах. Досі найбільшим здобутком був вихід баскетбольної збірної з Мариною Ткаченко до півфіналу на Іграх-1996, дві невдачі у квартеті найсильніших і, як підсумок, — четверте місце. Через вісім років підопічні Леоніда Ратнера, переборовши шістьох із семи суперників і самих себе, зробили крок уперед і завоювали-таки олімпійську «бронзу», першу для України нагороду в ігрових видах спорту. І тепер ми розуміємо, що медаль, здобута такими зусиллями, мала б рахуватися принаймні за три, а не просто бути черговою одиничкою в третій графі загального заліку.

Ще за союзних часів федерація йшла назустріч Донецьку, призначаючи на останню неділю серпня домашній матч «Шахтаря». Для вугільної столиці це було справжнім подарунком на День шахтаря. Тепер, коли календар визначається жеребкуванням, таке трапляється за збігом обставин. А даремно, адже публіка тут і справді неперевершена, якщо навіть на матч улюбленої команди гірників з аутсайдерами прийшло понад 23 тисячі глядачів. І вони не мали підстав шкодувати, ставши свідками встановлення нового рекорду українських чемпіонатів. Відтепер найтриваліша переможна серія у 13 матчів належить команді Мірчі Луческу.

Не щастить португальському «Порту» останнім часом із європейським Суперкубком. Якщо минулого року «дракони» поступилися в матчі за цей трофей в іпостасі володарів Кубка УЄФА, то тепер на тому ж полі в Монте-Карло програли як чинні володарі Кубка чемпіонів. У 2003-му амбіціям «синьо-білих» поклав край італійський «Мілан» (ми пам'ятаємо вирішальний гол Андрія Шевченка). А минулої п'ятниці «Порту» присоромили знову італійці. Так-так, адже саме вони складають тепер ударну силу іспанської «Валенсії». Тренером левантійців став Клаудіо Раньєрі, в команді є Карбоні, Корраді, з «Ювентуса» прийшов Марко Ді Вайо. І якраз екс-туринець ударом головою забив вирішальний м'яч у ворота Віктора Баії, зробивши рахунок 2:0. Португальців вистачило лише на гол престижу — постріл здалеку вдався також новачкові, Рікарду Куарежмі, котрий раніше грав у «Барселоні».

Напередодні Олімпійських ігор в Афінах керівництво НОК України, яке загартоване ще союзною чиновницькою школою, видало план — 25 нагород. І перший підсумок — ми не добрали дві медалі. Як і в Атланті-96 та Сіднеї-2000, українські спортсмени зупинилися на позначці «23». Щоправда, дехто підкреслює, що якість цього разу найвища за незалежні роки. Хтозна, можливо, краще для об'єктивного аналізу відкинути математичні розрахунки, а визнати суттєве порушення традицій. І де шукати пояснення безмедальності популярних в Україні боксу, чоловічої важкої атлетики, греко-римської боротьби. На тлі успіхів на чемпіонатах Європи і світу можна сміливо назвати розчаруванням наш «недобiр» у легкій атлетиці (Блок і Лебедь), плаванні (Лисогор і Силантьєв), стрибках у воду (Жупіна і Володьков). Не зрозумілою залишилася і позиція НОК щодо невключення в делегацію Інеси Кравець, Дениса Готфрида та чоловічої легкоатлетичної естафетної команди 4х100. Якщо на цих атлетів не розраховували, то навіщо вони «пахали» чотири роки, самотужки долаючи всі проблеми. Натомість на 245 наших спортсменів у Афінах приходилося 139 (!) чиновників.