У неділю на ранковій службі у соборі Різдва Богородиці в Козельці яблуку не було де впасти. Православні відзначали Успіння Пресвятої Богородиці, проте не релігійний екстаз спричинив масове паломництво — уже протягом тижня місто обговорювало новину: у соборі вінчатиметься нащадок Кирила Розумовського, заради чого прилетить аж з Аргентини. «Графський почет приїхав рано раненько, — розповів паламар Дмитро, який прислужував на вінчанні, — десь о 8.30. Таїнство тривало приблизно годину, після чого Розумовський у храмі довго не затримався».
Причина недільних потрясінь у Козельці — граф Андрій Розумовський, прямий нащадок останнього гетьмана України Кирила Розумовського, брата Олексія, фаворита і таємного чоловіка російської імператриці Єлизавети Петрівни. Завдяки братові Кирило став неймовірно багатим і впливовим вельможею. За його ініціативи на батьківщині, в Козельці, було збудовано надзвичайно гарний храм, який став зразком українського бароко.
Вінчатися у прадідовому храмі Андрія Розумовського напоумив його батько. «Я дуже щасливий із того, що потрапив сюди», — зізнався після служби наречений. Спілкуватися з українцями йому було нескладно — Андрій поліглот, знає вісім мов, серед яких значиться російська (але немає української), а от його нареченій український вояж був, вочевидь, удивовижу. Урсула — аргентинка, та ще й католичка, тому всі ключові моменти таїнства вінчання у православному храмі Андрій їй пошепки перекладав на вушко. Наречена була у простому і водночас вишуканому костюмі, а на голові замість вельона мала капелюшок. Під час вінчання пару іменували не інакше, як граф Андрій та графиня Урсула (до речі, Розум походив з простого козацького роду і графський титул отримав від Єлизавети).
Як справжні вельможі Розумовські не дуже прагли ділитися з людьми подробицями свого життя. Відомо лише, що молодому виповнилося 38 років (вік нареченої, як годиться, залишився таємницею за сімома замками) і це його перший шлюб. Останні роки граф Андрій мешкає в Аргентині і, за його словами, займається бізнесом. До цього мав справу в Австрії, але поширювати її на українські терени певно що не збирається, так само як і оселятися на батьківщині. «Про фінансові проекти я ще можу подумати, останнім часом у вас складається сприятлива атмосфера», — розмірковував граф-бізнесмен. А от на пряме запитання про життя в Україні лише засміявся. Вочевидь, вінчання на прадідівськiй землі стало для спадкоємця українського роду більшою екзотикою, ніж бізнес у заокеанській Аргентині.
Проте, на відміну від своїх іменитих предків, нащадки роду Розумовських є дуже частими гостями нашої землі, запевняє настоятель Свято-Воскресенської церкви в Батурині протоієрей о. Георгій. Річ у тiм, що паралельно з будівництвом у Козельці Кирило Григорович облаштовував ще й гетьманську столицю Батурин — звелів звести церкву і палац, хоча бував там надзвичайно рідко. У суботу Андрій Розумовський побував у Лемешах і Батурині, де відстояв у храмі службу, відвідав усипальницю Кирила. Треба сказати, що батуряни вмить визнали у ньому свого: порівнявши зі старовинним барельєфом Кирила, дійшли висновку, що той дуже схожий на свого прадіда — ще би перуку вдягнув і був би як викапаний, прицмокували язиками жіночки.
Не секрет, що від спадкоємця тут очікують хоч якоїсь допомоги. Тепер від колишніх гетьманських розкошів у Батурині залишилися самі руїни: про мармуровий надгробок гетьмана нагадують лише уламки, під'їзд до палацу заріс очеретом, а сама занедбана будівля помалу руйнується у риштуваннях. Директор Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталя Реброва попросила графа посприяти у реконструкції гетьманського палацу і створенні на його базі музею Розумовського, на що Андрій відповів, що це потрібна справа. Цікаво, що жоден із Розумовських у цьому палаці так і не жив, бо після смерті Кирила його сина Андрія призначили послом в Австрії. А палац у зв'язку з боргами перейшов у імператорську казну. Теперішні Розумовські особливої фінансової допомоги колишнім родинним палацам і храмам не надають. Вісім років тому подарували ікони, а цього разу отримали такий подарунок від козелецького храму. «Ми подарували парі позолочені ікони, а щодо їхньої лепти, то поміч уже зроблена — тим, що їхні пращури побудували цей храм», — з усмішкою відзначив настоятель собору о. Михайло.