Диво-сад

Правду кажуть, що захопитися чимось добрим і корисним усерйоз, вкладаючи у це всю свою душу — це наче отримати додаткову силу. А ще — можливість творити справжні чудеса, принаймні досягати результатів, які більшість навколо вважає майже фантастичними і недосяжними. От і відомому тернопільському садівникові Володимиру Фаринюку не раз скептично говорили — «Та ні, у нас таке не росте, не прийметься, не зацвіте, не дасть плодів...» Але в нього і приймалося, і виростало, і цвіло, і плодоносило, причому не в теплиці, а у відкритому ґрунті. Головне — велике бажання і наполеглива праця. У цьому я переконалася, завітавши одного погожого вересневого дня у сад на вулиці Садовій у селищі Біла під Тернополем.

Женьшень на грядці та карликові ківі і банани у планах

Перш ніж розповісти про незвичайний сад, треба хоч трохи розповісти про його господаря. Володимир Фаринюк народився в селі Мала Березовиця Збаразького району Тернопільщини. В буремному 1944-му його сім’ю спіткало лихо, якого зазнали в ті роки у Західній Україні тисячі. Рідного старшого брата розстріляли за участь в Організації українських націоналістів, а одинадцятирічного Володю з мамою та ще одним братом (батько воював) відправили до Сибіру. 15 років прожили в Іркутській області на так званому спецпоселенні. Там хлопець закінчив школу, а згодом — педучилище. А коли нарешті можна було повернутися, то дозволили будь-куди, але тільки не в свою область. Ризикуючи, приїхали спочатку все-таки до рідного села, але працевлаштуватися було неможливо. Вдалося знайти роботу аж у волинському селі під білоруським кордоном. На Волині з часом одружився, там народився син, там доріс до директора школи. Міг би й назавжди залишитися. Але не переставало тягнути саме на рідну землю, тож постійно шукав там роботу, приїжджаючи в гості до батьків. Вважає, що допоміг «пропагандистський» знімок кореспондента РАТАУ, на який потрапив випадково. Зайшовши якось до відділу народної освіти щойно утвореного тоді Тернопільського району і не маючи жодного посвідчення особи, залишив натомість газету з тим фото, а незабаром надійшла пропозиція очолити одну зі шкіл району. В 74-му почав будувати свій дім у селі Біла під Тернополем, а поряд якраз корчували колгоспний сад — урятував тоді кілька яблунь, із яких прийнялося на новому місці тільки дві. Трохи пізніше посадив поряд із ними знайдену яблуньку-дичку, відтак, згадавши, як щепив дерева батько, і собі спробував прищепити до дикої яблуні гілочку «культурної». Коли побачив, що вийшло, всерйоз зацікавився цією справою. Розпитав колгоспного агронома, накупив літератури, і з того часу вже сорок років займається садівництвом. А ще до виходу на пенсію й інших цій справі навчав — вів гуртки садівництва у двох школах. І біля хати його, за винятком кількох грядок, усі 13 соток займав розкішний сад — десятки сортів яблунь, груш, вишень, абрикос. Та неабияких — були, приміром, груші з плодами до 30 сантиметрів у довжину, лимони канадської селекції (вони більш холодостійкі) з майже кілограмовими плодами, а в планах було навіть виростити карликові ківі та банани! Росли й особливі лікарські рослини — наприклад, женьшень.

«Чого б уже в мене тут досі не росло, якби не підкосила важка хвороба, — каже Володимир Устинович. — Я кілька років із нею боровся, і був час, коли, скажу відверто, вже збирався прощатись із життям, а сад мій потроху занепадав, бо не було кому його доглядати, частину дерев навіть викорчували. Тож, видужавши, почав відроджувати його заново».

Протираковий рецепт з унікальної ферули

Сьогодні у саду Володимира Фаринюка вже знову чого тільки не побачиш — і абрикосу з плодами завбільшки з курячі яйця, і яблуню, на якій одразу 15 різних сортів яблук визріває, і малину-ліану, виведену в результаті схрещення з ожиною, і надзвичайно стійкий проти шкідників аґрус чорного кольору. Або ось, приміром, таке унікальне дерево, як ведмежий горіх (інша назва — ліщина деревовидна), яка може сягати у висоту до 35 метрів і багато де в Україні росте тільки під охороною. Як розповів господар саду, вживання таких горіхів оздоровлює кровоносну систему, очищує та укріплює судини, допомагає при тромбофлебіті. Він, до речі, справжня ходяча рослинна енциклопедія. А ще — дуже терплячий і наполегливий щодо своєї улюбленої справи, тому і гранатові деревця вдається вирощувати з маленьких кісточок, і навіть надзвичайно примхливий мигдаль, хоч і «на сотий» раз, а таки виростив. Інжир і жимолость — це теж уже звичні для саду Фаринюка рослини. Його ж найбільше цікавлять «новинки», екзоти, та ще й щоб були корисними для здоров’я. Свого часу Володимир Устинович, до речі, чи не перший в Україні почав вирощувати у своєму саду ферулу смолоносицю — унікальну рослину, яка дуже помічна при раку шлунка та молочної залози, а також при білокрів’ї через наявність у ній особливих протипухлинних речовин.

— Для виготовлення лікувальної настоянки з ферули, — ділиться садівник рецептом, — використовується її корінь. Його треба добре промити і, не знімаючи шкірки, нарізати пластинками (при цьому відчуєте запах, схожий на сосновий) і залити пляшкою горілки, після чого відразу з’явиться білий осад. Настоювати впродовж трьох тижнів, після чого перелити рідину в іншу чисту пляшку. Приймати тричі на день по чайній ложці на чарку води за 20-30 хвилин до прийняття їжі. І перед вживанням обов’язково збовтувати, щоб осад зі смолами рівномірно змішався з рештою рідини.

Зараз у незвичайному саду Володимира Фаринюка ростуть три екзоти, про які багато хто з українських садівників навіть не чув, не те що вирощував їх власноруч. Це — справжній «рятівний круг для гіпертоніків» зизифус, дуже ефективна у боротьбі з цілим букетом захворювань ірга, чиї плоди нагадують чорницю, та японський родич нашої обліпихи — гуммі. Ягоди останнього за смаком нагадують водночас вишню, яблуко, ананас і кизил. Вони містять дуже багато різних вітамінів та мікроелементів, мають потужну тонізуючу та протизапальну дію, і на батьківщині в Японії їх недарма називають ягодою довголіття й молодості. Використовують для оздоровлення і листя, в якому дуже багато вітаміну С — його просто сушать і потім заварюють чай. Самі ж кущі мають досить симпатичний вигляд, тож прикрасять будь-який сад чи присадибну ділянку.

«Мрію про вишню, що родить восени»

Володимир Устимович усі свої надзвичайні рослини вирощує не лише для споживання і лікування родини, а й на продаж, бо далеко не кожний хоче докладати стільки зусиль, щоб виростити з зернини чи паростка кущ чи дерево, а придбати готове охочих чимало. Окрім того, це — інтерес усього його життя й улюблене захоплення, тож з усіх усюд збирає інформацію все про нові й нові незвичайні рослини, плануючи вирощувати їх у себе в саду, який плекає і для дітей та внуків. Зараз ось мріє віднайти вишню, яка родить восени. Прочитав про такі в літературі, і навіть розшукав місця, де такі дерева росли раніше, от тільки зараз там скрізь новобудови, від осінніх вишень і сліду не залишилося, але пошук триває.

А ще у Володимира Фаринюка сад — для душі, і зовсім не в останню чергу. «Хотів би порадити всім, — каже, — щоб плекали і любили свій сад, навіть якщо в ньому лише кілька дерев. А коли важко на душі, стрес чи отримали погані новини — вийдіть, поспілкуйтеся з яблунькою, з вишенькою, помоліться, і побачите, що обов’язково полегшає. У всього, що вирощене власними руками і в що вкладено частинку власної душі, — особлива сила. Знаю, що в тому, що я вилікувався від важкої хвороби, є заслуга і мого «лікувального» саду»...

І насамкінець — кілька корисних порад відомого тернопільського садівника щодо боротьби з садовими шкідниками. Він — затятий прихильник того, щоб ніяку хімію для захисту дерев і кущів не використовувати, бо інакше яка ж може бути від плодів користь чи лікувальний ефект. Тому з такою ненависною всіма садівниками тлею бореться, приміром, за допомогою тютюну. Його треба розтерти на дрібний порошок і розчинити у мильній воді, а потім покропити цим розчином дерева і кущі, особливо молоденькі саджанці і пагони, найбільше вразливі щодо ненажерливої тлі. А проти плодожерки Володимир Фаринюк радить зробити на деревах своєрідні пастки — накласти навколо стовбурів шар гофрованого паперу, мішковини чи й поліетилену шириною 15-20 сантиметрів. Верхній край таких «поясів» затягується дуже туго, а нижній вільніше, відтак виходить ідеальне місце для відкладання плодожерками яєць. Коли личинок у таких «поясах» стає багато, їх знімають з дерев, а личинок знищують. Наступний рецепт проти більшості літаючих шкідників, так би мовити, технічний. У саду на дереві треба прикріпити ліхтарик (можна й не один), а перед ним — скло, змащене кислим компотом чи олією, внизу ж поставити миску з водою. Злітаючись на запах і світло, комахи вдарятимуться об скло і падатимуть у миску, звідки їм уже не вибратися.