Хай живе Гоголь!

«У вас є мистецтво? Ні? А якщо знайду?»

Насправді таких заводів в Україні — хоч греблю гати. Вони поволі розвалюються, кращі предмети та обладнання непомітно і нагло виносяться-вивозяться і через деякий час на місці колишнього заводу, фабрики чи ферми росте бур’ян у людський зріст і тільки старожили пам’ятатимуть, як там колись вирувало життя.

Для кращого розуміння ситуації вдамося у деякі деталі. Видубичі нічим не відрізняються від Донбасу. Це абсолютно депресивний район у столиці України, хоч і розташований зовсім недалеко від центру. Ніхто з бізнесменів не пророкував йому майбутнього і не пропонував альтернативи. Заводи руйнувалися, дороги розвалювалися, люди спивалися. Єдине, що тут процвітало, — це будки з шаурмою та пивом. І тут з’явився Влад Троїцький зі своїм фестивалем сучасної культури. До того він організовував захід у напівзруйнованому «Мистецькому арсеналі» ще за часів Ющенка, потім, за Януковича, — на кіностудії Довженка, в якій, здається, досі витають тіні забутих предків і нема й «стільця» для прогресу та оновлення. Другий рік фестиваль проходить на заводі.

Люди, які щодня проїжджали через Видубичі, були спантеличені. Їх цікавило і лякало, хто ці молоді, дивакуваті і наче з іншої планети особи, які з великими від подиву очима виходять на станції метро і питають: «А де тут «ГогольFest»? Тепер іще й набралися сміливості і додають: «У вас є мистецтво? Ні? А якщо знайду?» Після таких запитань навіть найбільш байдужі до культури жінки та чоловіки покидали буденні справи та йшли за вказівниками на «ГогольFest». Щоб уже точно знати, що то за Гоголь-моголь і з чим його їдять.

А Гоголь тільки у вус усміхається і всіх приймає. Адже йому байдуже, який у відвідувача рівень культури. Хочеш чи ні, а раз прийшов на «ГогольFest», усе — пиши пропало. Ніхто ще не відміняв тлумачення, що культура — це наркотик. Якщо навіть мимоволі спробував якісний продукт — надалі щодня кортітиме нової «дози».

Троїцький вирахував залежність людей від культури і на цьому зіграв на «відмінно». Тепер у культурі немає конкурентів. Усі є учасниками «ГогольFest». Свої майданчики на заводі облаштували кінофестивалі «Докудейс», «МолоДія», етнофестиваль «Фортмісія», культурні платформи «Ізоляція» і «Культурний проект», ГО «Відкритий університет», який зародився на Майдані з метою побудови громадянського суспільства, різноманітні видавництва, арт-інституції, як-от «Барбакан», фешн-ярмарки і ресторани. Об’єдналися вегетаріанці з м’ясоїдами, любителі електроніки з шанувальниками класики, джазмени з фріками, діти і хіпстери, леді і джентльмени з панками. Словом, гуляй, душа, пекла нема.

«Це як у багатодітної матері питати: яка в тебе найулюбленіша дитинка?»

«ГогольFest» триватиме до 22 вересня. І коли питають у Троїцького, що цього року знакове, що не можна пропустити, він зітхає. Розгортає програму фестивалю, уважно вивчає рядок за рядком, день за днем і ще раз зітхає. «Це як у багатодітної матері питати: яка в тебе найулюбленіша дитинка? Завжди дуже складно відповісти», — врешті наважується порадити щось конкретне Троїцький. І додає, що відвідав би проект відомого російського композитора Едуарда Артем’єва, який привіз у Київ 130 музикантів і 50 хористів.

Не дочекавшись від керівника фестивалю чіткого списку обов’язкових подій, відвідувачі намагаються скуштувати всього потроху. Тож коли приходиш, бува, до Камерної театральної сцени о 18.50 на виставу, яка має початися о 19.00, у тебе волосся дибки стає. Біля дверей уже вишикувалася черга довжиною мінімум на 100 метрів. І ти чемно стаєш крайнім. Бо перед тобою дівчата перемовляються між собою: «Всі мудрі люди стоять у черзі і прагнуть прекрасного. А дурні не витримали і пішли геть».

Та все-таки кілька слів про «найулюбленіших дітей». Безумовно, це виступ скрипаля Кирила Стеценка у супроводі акторів із театру «Дах». Під час відкриття він виконав гімн України і розпочав фестиваль словами: «Слава Україні!». Вартий уваги театрально-музичний перформанс «RESIST(R)ANCE/Резист(р)анс» французького колективу ORKESTRONIKA за участі Dakh Daughters і музикантів академії імені Глієра. Також одна з найцікавіших подій фестивалю — вистава «Глибинні мрії» Вірляни Ткач з Нью-Йорка, за участі Сергія Жадана та фрік-кабаре Dakh Daughters. У ній митці розглянули різні нашарування мрій на Донбасі. Творча група почала з інтерв`ю з молодими міcцевими людьми на тему їхніх мрій та ставлення до рідного міста. Також розглянули мрії будівельників міста, поселенців степів та їхнє ставлення до рослинності та природи. Митці вирішили, що варто повернутися до стародавнього. Творчому колективу дуже подобається концепція про те, що вугілля — це колишні дерева, це наче таке коріння всього. У постановці використано фрагменти американської поезії, що Вірляна переклала на українську. Сергій Жадан написав монологи для цього перформансу.

Викликав резонанс і фільм «Чорний Зошит Майдану». Це документальний альманах, знятий студентами Київського університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Поставив низку запитань фільм «Донбас. Час життя об’єкта в кадрі». Його знімав у 2006-му, а потім у 2011-му Олександр Балагура, бабуся якого мешкає під Дебальцевим. Чоловік 20 років тому емігрував в Італію. Свого часу він повертався на Донбас, щоб згадати своє дитинство і зафіксувати, якими є місця його юності в незалежній Україні. Але сьогодні, коли Дебальцеве в руках терористів, Балагура відмовляється вести бесіду з українцями. Своєму продюсеру Світлані Зінов’євій у розмові по скайпу він сказав, що Україна сама винна у війні. Мовляв, бо не хотіла прислухатися до думки Донбасу. Зінов’єва, коментуючи поетичні документальні кадри з вокзалу у Дебальцевому, ледве стримує сльози. «Я відчуваю себе винною у тому, що не зуміла пояснити режисеру, де є правда, по який бік барикад. Я хочу повернутися туди, на вокзал, і подивитися, чи там досі у залі висить картина, де художник зобразив прихід радянських військових у звільнене від фашистів місто».

Уся правда ховається в яйцях

Театр-кабаре Che y Moche з Іспанії привіз на «ГогольFest» виставу Oua Umplute, el funeral («Фаршировані яйця, похорон»). Режисер Хоакін Мурильо показав драйвову постановку про довге життя покійного дідуся Димитруса за допомогою музики, яку він любив. Четвірка Che y Moche грають у стилі румунських і циганських мелодій. Публіку «ГогольFest» дивувало те, що актори жартували українською, співали «Весну» ВВ і «Там, де нас нема» «ОЕ», а ще знали «Червону руту», і коли на сцені випивали чарку вина, вигукували у зал: «Будьмо! Гей!».

Як з’ясувалося наприкінці вистави, в Хоакіна Мурильо серце іспанське, але вже багато років більша його частина стала українською. Він закохався у львів’янку, одружився з нею і разом із нею заснував театр Che y Moche. У 2004 році вони поставили першу виставу «Плач Чорнобиля» та об’їздили з нею всю Іспанію. Тоді вирішили зробити щось веселіше і вибрали для цього безпрограшну тему — похорон дідуся Димитрія, який був іще тим ловеласом.

Варто зазначити, що на фестивалі, окрім вистав, концертів, майстер-класів, виставок художників із Донецька, також активно працює освітня програма. Один із майстер-класів під назвою «Держкіно дає гроші на кіно (?)(!)» провів голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко. Він зазначив, що наразі формується держбюджет на 2015 рік і точний обсяг фінансів для потреб кіногалузі ще не визначено. З його слів випливає, що кіно потребує близько 300 млн. грн. Притому в серпні уряд виділив усього 15,5 млн. грн. До цього за більш ніж півроку, за словами пана Іллєнка, кінематографісти отримали близько 2 млн. грн. А якщо Держкіно не даватиме грошей на кіно, тоді наступного року не буде чого дивитися.

Але поки що кінематографісти мають чим похвалитися. Наприклад, 18 вересня о 18.30 розпочнуться покази українських стрічок, які представлятимуть автори:  The Reborn (режисер Оксана Чепелик), «Розстріл» (Георгій Делієв), «Закляття сміхом» та «Повернення» (Михайло Озеров), «Буремний вальс» (Жанна Жукова), «Раптово» (Денис Сахарук), «Чобітки» (Олександр Фещенко), «Затичка» (Анастасія Титова), The Leg (Анна Тарасова), «Нічна гостя» (Марія Компанієць). І «ГогольFest» для творців сучасного кіно — чи не єдиний майданчик, де вони можуть презентувати свої творіння.

Тож якщо у когось ще досі є сумніви, чи потрібно піти на «ГогольFest», то відповідь можна знайти, перефразувавши вислів із реклами: («Якщо не будемо годувати свою армію, доведеться годувати чужу») — «Якщо не підтримаємо «ГогольFest», залишимося без сучасної культури».