І досвiд — син помилок трудних...

— Я на ту пору був начальником розвідки дивізіону, — пригадує Валентин Депто. — За півроку моєї безпосередньої участі в групі, яка виконувала завдання із захоплення блокпостів, опорних пунктів душманів, зачистки населених пунктів, супроводу колон наших військових, не загинув жоден солдат (це при тому, що, коли ми потрапляли в засідку чи оточення, навколо нас нерідко просто горіла земля) — можете собі уявити, наскільки всі були підготовленими. Тож можу з певною часткою професіоналізму спробувати розібратися, чому ми досі не перемогли у війні на Донбасі. Головна причина, я б сказав, у тому, що нині лінія фронту пролягає не в зоні АТО, а між Президентом Петром Порошенком та керівництвом Міноборони. Війна стала затяжною, а це свідчить про те, що операції зі звільнення Донбасу проводяться, м’яко кажучи, неграмотно.

— Це вже всі зрозуміли. Але що ж робити?

— Реформувати керівництво АТО й поміняти стратегію управління військами. Нинішня стратегія ведення бойових дій переконливо продемонструвала свою недієздатність. Українські війська звільняють територію, стискаючи кільце навколо сепаратистів, — таким чином утворюється умовна лінія фронту. На цій лінії, ведучи наступ, наші підрозділи не можуть надійно укріпитися. Тобто, зайнявши блокпост чи опорний пункт, бійці його не укріплюють, розуміючи, що вже через тиждень він буде не потрібен. От і виходить, що більшість поразок особового складу сил АТО — через обстріл мінометів та «Градів». І оскільки доступ підкріплення, військової техніки, боєприпасів з боку Росії не перекритий, то ми воюємо з монстром, на місці відрубаної голови якого виростає десять. Так от, замість того, щоб відрубати пуповину, через яку цей монстр підживлюється, наші війська продовжують воювати з ним — і це чи не найбільша стратегічна помилка.

— Тож як, на вашу думку, потрібно було змінити стратегію?

— Треба воювати не за звільнення території, населених пунктів. Адже, штурмуючи міста, ми несемо дуже серйозні втрати у військах (до того ж гинуть мирні жителі, руйнуються квартали). Приклад цього — оточення Донецька, Слов’янська, штурм Іловайська. Коли в Афганістані ми спочатку використовували таку тактику, також втрачали багато бійців. До того ж, якщо пригадати статистику, яку я там вів, на кожного вбитого душмана припадало 6 убитих мирних афганців.

— То за що ж потрібно воювати?

— За комунікації. Основні угруповання сепаратистів перебувають у населених пунктах, де зручно ховатися за спинами мирних жителів, де кожен дім — це вже фортеця. У місті важко розвернути техніку, натомість противнику легко її підбити. Тому потрібно воювати за дороги, де немає такої концентрації ополченців, як у містах. Якби наші війська зайняли ключову трасу Ростов—Харків і через кожні 10-15 кілометрів облаштували на ній ланцюг блокпостів та опорних пунктів — причому не просто обкладених мішками з піском, а забетонованих, із перекриттями, солдати могли б виконувати там бойові завдання навіть під обстрілом, лишаючись при цьому неушкодженими. До того ж цей ланцюг блокпостів забезпечив би, як це було в Афганістані, проходження трасою наших військ, техніки — словом, підкріплення. Відстань між сусідніми опорними пунктами обраховується таким чином, щоб вони перекривали її вогневими засобами артилерії. І тоді, якщо йтиме колона підкріплення сепаратистам із Росії, її вже на підході накриє вогонь наших «Градів». А будь-який напад на наш опорний пункт викличе вогонь із сусідніх, і ця підтримка забезпечить повну охорону — взяти його буде просто неможливо. В Афганістані якраз і був застосований ось такий принцип володіння територією. У такий спосіб ми змогли 10 років відносно невеликими силами утримувати всю країну. І якби ось ця стратегія була взята за основу в АТО, ми вже давно перемогли б. Далі варто було б оволодіти другорядними дорогами, що пролягають у напрямку на схід та захід, і на них також встановити серйозно укріплені блокпости — таким чином можна розірвати угруповання ополченців ізсередини.

— А як же бути з населеними пунктами, зайнятими сепаратистами?

— Коли наші військові займуть дороги, противник змушений буде висилати свої резерви з міст, селищ. І тут уже наші війська будуть обстрілювати їх «Градами», артилерією. Тобто за таких умов ми змогли б використати і свої переваги в артилерії, техніці, що в населених пунктах, де за кожним поворотом ховається гранатометник, неможливо. Коли ми воюємо за дороги, перевага на нашому боці. Наступна мета — взяти міста в повну облогу. Яку помилку допустили наші військові у Слов’янську? Лишили сепаратистам коридор для відступу. Коли ми в Афганістані лишали коридор, яким душмани могли відійти з кишлака в межигір’я, вони відстрілювалися до останнього патрона. При цьому сто душманів могли стримувати цілу бригаду з тисячі наших солдатів, 3 десятків бронетехніки. А коли ми змінили тактику, повністю оточивши кишлак, то душмани навіть двох тижнів облоги не витримували і, намагаючись прорвати її, натрапляли вже на наші засади.

— От ви розповіли, що війну можна вести іншим чином. А як гадаєте, чому керівництво АТО цього не розуміє?

— Я зустрічався з представниками Міноборони — там є люди, котрі з розумінням ставляться до моєї позиції. Проте, на мою думку, амбіції в генералів, які керують АТО, вищі за інтереси країни. Усе дуже просто: вони вважають, що воєнні дії мають вестися так, як їх учили у військових училищах, академіях, де викладають тактику і стратегію, що базується на досвіді Великої Вітчизняної війни, коли існував єдиний фронт. Але у нас ведеться гібридна війна, що більше схожа на афганську, — це не фронтова війна. Наші ж генерали, створюючи фронт навколо ополченців, вважають, що все має бути тільки так і не інакше. У результаті гинуть люди.

— Наскільки, на вашу думку, ефективна практика використання добровольчих загонів як штурмових груп? Чи не ліпше на передньому плані використовувати добре підготовлені спецпідрозділи?

— Це ще одна помилка: батальйони, підпорядковані МВС, штурмували міста, не маючи навіть підтримки артилерії. А це війна, як зауважила одна дівчина-снайпер, «артилерії та снайперів, усі ж інші — лише статисти». Хоч усе можна змінити: у першу чергу повинна працювати артилерія, а вже потім має йти в бій піхота. Я сам напросився і через кілька днів їду в зону АТО, аби навчати наших артилеристів, як управляти вогнем в умовах бою. Хоча б на цьому рівні постараюся допомогти нашим військовим.