Волинський рахунок

Кажуть, війна починається тоді, коли загиблих уже не називають по іменах, а починають рахувати. Волиняни вже давно десятками рахують своїх загиблих і цей сумний список героїв, які не повернулися зі сходу, практично щодня поповнюється новими іменами. Сьогодні ніхто не може достеменно сказати, скільки волинських хлопців полягло у цій неоголошеній війні. На початку вересня число загиблих сягало майже 70 чоловік, але цифра ця не відбиває реальних втрат. Тому що ніхто точно не знає, скільки їх полягло наприкінці серпня та на початку вересня під Іловайськом та в інших гарячих точках сходу. Досі залишається невідомою доля понад 100 бійців 51-ї механізованої бригади, які не значаться у спискові полонених, а вважаються безвісти зниклими й не виходять на зв’язок ані з рідними, ані з командуванням. Ще сотня бійців вважається полоненими. І це найбільше болить як рідним військовиків, які оббивають пороги влади, так і всім краянам.

Ті бійці 51-ї бригади, кому пощастило вижити, хто вийшов з оточення, повернулися додому. Хто у відпустку, хто самовільно приїхав. Усіх їх командування зібрало на початку тижня на території військової частини у Володимирі-Волинському, аби вирішити їхню подальшу долю. Та збори ці переросли у величезний мітинг, на який прийшли родичі військових та громадські активісти. Всі були знервовані та виснажені, але особливо обурила заява одного з командирів, який заявив, що хлопці або повертаються на схід, або проти них порушують кримінальні справи. Серед тих, хто вирвався з пекла війни, є такі, що не хочуть більше брати зброю до рук. Є багато солдатів, які потребують медичної допомоги та психологічної реабілітації. Є такі, які готові й далі нести службу, але за умови належного технічного забезпечення, щоб солдатів не кидали проти новітніх російських танків та БТРів з автоматами, а щоб вони були забезпечені сучасною технікою. Та найбільше допікало бійцям 51-ї поведінка їхніх командирів, які, за їхніми словами, кинули їх на полі бою й утекли. Після відсторонення комбрига Володимира Яцківа, що сталося після великих втрат 51-ї бригади наприкінці травня під Волновахою, виконувати обов’язки комбрига призначили полковника Павла Пивоваренка. Доля його нині невідома, хоча ходять чутки, що він утік із зони АТО, кинувши своїх бійців напризволяще. Дивно, але про те, що сталося з цим командиром, ніхто з військових нічого не зміг сказати переконливого. Представник оперативного командування «Південь» лише сказав, що Пивоваренко зник безвісти. Міський голова Володимира-Волинського Петро Саганюк, який приїхав на цю зустріч, розповів, що комбриг 51-ї бригади нібито підірвався на міні, хоча звідки знати йому, цивільній людині, яка там не була, про це краще, ніж військовим? Тому бійці до такої версії поставилися з недовірою. А матері розповідали, що їм ще в Києві, коли вони їздили до Міністерства оборони, один з офіцерів сказав, що полковник Пивоваренко втік із зони АТО. Його сім’я ніби-то живе у Москві, а він сам є родичем одного з високих військових чинів Міністерства оборони України. Отож доля цього офіцера залишається загадкою. Попри не раз висловлювану недовіру до нього з боку солдатів та офіцерів 51-ї бригади й не тільки, волинських народних депутатів та волонтерів, ця людина залишалася командувати військовим підрозділом, аж поки не зникла безвісти. Звичайно, призначення командирів — не справа цивільних, але питань тут виникає чимало. І хоч чекали військовослужбовці 51-ї бригади на повернення Володимира Яцківа, їм представили нового командира — полковника В’ячеслава Заболотного.

Солдатські матері та дружини вимагали демобілізації своїх рідних та ротації, нарікали на те, що перша хвиля мобілізації проходила з величезними порушеннями, внаслідок чого у бій кинули необстріляних хлопців, які не служили в армії і не тримали зброї в руках, а командири масово ігнорували рапорти на відпустки. Бійці 51-ї бригади тримали рубежі на Савур-Могилі, в Іловайську, на першій лінії блок-постів біля Луганська. Її втрати сьогодні чи не найбільші. Подальша доля бійців бригади мала вирішитися цими днями, у Володимирі-Волинському знову збиралися військовики та їхні родини.

А поки у Володимирі-Волинському вирують пристрасті, Луцьк із почестями відправив на схід добровольців 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», які приїздили у короткотермінові відпустки. Серед них чимало волинян різного віку, які взяли зброю до рук, щоб захистити суверенність та незалежність України. Лучани та волиняни повністю забезпечують цей підрозділ усім необхідним. А у день відправки в зону АТО сотні мешканців міста щиро дякували «айдарівцям» за їхній патріотизм і героїзм. Бо поки одні добиваються того, щоб більше не їхати на війну, ці хлопці добровільно їдуть туди, залишивши вдома хто троє діток, хто молоду дружину, хто бізнес. Як сказав один із бійців «Айдару»: «Ми для того там, щоб ви тут не бачили того, що бачимо ми». «Айдар» теж має втрати серед своїх бійців, але добровольці повертаються на схід, щоб повернутися колись додому із перемогою. До речі, один із командирів «Айдару» Ігор Лапін оголосив про те, що збирається балотуватися кандидатом у депутати Верховної Ради. Він ще на Майдані казав, що колись прийде у ВР у своїй балаклаві та окулярах, а тепер є така можливість. Бо дуже хочеться, образно кажучи, потримати за горлянку тих, хто продає Україну та її армію.