Податкова проти податків

Головна біда наповнюваності держбюджету, як заведено вважати, — це спад в економіці та її тінізація. Але виявляється, що не тільки. Іноді державні фіскальні служби категорично відмовляються... брати гроші у підприємців, які за всяку ціну прагнуть заплатити їм ці кошти. І при цьому блокують відродження бізнесу. Яскравий приклад — діяльність підприємства «АТЕК», трудовий колектив та акціонери якого прагнуть відновити платоспроможність підприємства і розрахуватися з боргами. На жаль, поки що безуспішно.

Найпостраждаліші...

Серед інших гігантів індустрії, які внаслідок змін у державі нині опинилися у важкій ситуації, столичному підприємству «Червоний екскаватор» пощастило, мабуть, найменше. Найяскравіший показник — чисельність трудового колективу. Якщо у радянські часи на заводі ударно трудилися до 6 тис. працівників, то нині — не більше ста. Причому безпосередньо виробництвом екскаваторів займається... десята частина з них. Решта ж трудиться на технічних посадах.

З одного боку, таку ситуацію пояснити неважко. За часів планової економіки ніхто не замислювався про такі категорії, як собівартість продукції, її конкурентоздатність тощо: гарантований збут гарантував Держплан. Сьогодні ж ми мусимо конкурувати на вільному ринку із японськими, німецькими і, щонайгірше, китайськими виробниками.

Тому не дивно, що нині пусткою стоять величезні заводські цехи, заростаючи бур’янами, іржавіючи та розвалюючись. Але напрочуд дивно, що вся ця руйнація відбувається на площі 27 гектарів у дуже привабливому куточку Києва. Принаймні з огляду на логістику.

Трансформацію завод «Червоний екскаватор» зазнавав складну і болючу. Після процесу акціонування, перетворившись на акціонерне товариство «АТЕК», не рвонув угору за своїми виробничими показниками. Причина банальна — ефективність власника. Адже понад три чверті акцій у 1991 році опинилися в руках багаторічного керівника колективу Михайла Щербакова. Але в ринкову економіку новий завод не увійшов. Підприємство не було збережено, не перепрофільовано, навіть його приміщення не зуміли вигідно здати в оренду. Остаточно ж зупинилося підприємство у 2008 році, коли за несплату йому припинили подачу енергії та водопостачання.

Завод стоїть, борги ростуть!

Але борги при цьому продовжували зростати. Одному лише «Київенерго» «АТЕК» заборгував 1,7 млн. гривень. Що й дало привід енергетикам звернутися до суду з вимогою про банкрутство підприємства. Але, як виявилося, «Київенерго» (потім права на борг отримало ТОВ «Ювенал плюс») було далеко не найбільшим кредитором заводу.

Ухвалою Господарського суду Києва від 18 вересня 2012 року конкурсними кредиторами було визнано ще вісім юридичних та фізичних осіб. Першою в цьому сумному переліку стояла... Державна податкова інспекція у Святошинському районі. Їй «АТЕК» не сплатив цілих 14 млн. гривень. На «почесному» другому місці йшло місцеве управління Пенсійного фонду, що недорахувалося 2 млн. гривень. Своїм працівникам дирекція заборгувала 336 тис. гривень. Загалом же — «дірка» завбільшки у 19 млн. 832 тис. гривень.

Ухвалою суду було призначено арбітражного управляючого Сергія Косякевича. Утiм жодної ефективності такий крок не мав: тодішній директор Олександр Роздобудько... відмовився працювати з представником арбітражу. І навіть не пускав його на територію підприємства.

Аби приборкати норов пана Роздобудька, знадобилася ще ціла низка судових рішень. Одне з таких — про усунення незговірливого директора з посади. Трапилося це в останні дні грудня 2012 року. У лютому 2013 року — ще одна постанова, яка зобов’язала Роздобудька передати Сергію Косякевичу документи, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності. Проте повноцінно приступити до виконання обов’язків арбітражний керуючий зміг лише у квітні минулого року.

Стадіон, що розорив цілий завод

Нова команда, попри всі об’єктивні труднощі, зуміла повернути у власність «АТЕКу» його унікальний льодовий стадіон на столичній вулиці Чистяківській. Той самий, на якому колись тренувалася команда «Червоного екскаватора». Історія цього повернення також напрочуд цікава. Ще у жовтні 2001-го льодовий стадіон було передано в оренду спортивному клубу «Олімп», яким володіла сім’я Смулянських. Вартість оренди була сміховинною: 5 тис. гривень на місяць. Хоча лише податку на землю «АТЕК» платив... 45 тис. гривень щомісяця. Але і це ще не все. «Олімп», як потім з’ясувалося, частину приміщень здавав у суборенду. Щоправда, на дуже «тіньових» умовах. Тобто угоди про оренду не складали, податкова інспекція не відстежувала платежі, а гроші переливалися з рук у руки готівкою.

Минуло десять років — час, на який «Олімп» здали в оренду. На заводі розуміли: спортклуб фактично стає причиною банкрутства самого заводу. Але замість очевидного рішення — припинити угоду оренди, керівництво «АТЕКу»... продовжує термін угоди. Причому на цілих 50 років!

В.о. директора Сергій Косякевич та виконавчий директор «АТЕКу» Геннадій Ковтун домоглися визнання у суді цієї угоди недійсною. Тим паче що існували ще й докази про її сфальшованість. Але виселити незаконних «квартирантів» виявилося непросто: коли тим показали судові ухвали, вони здійняли лемент, звинувачуючи законного власника «Олімпу»... у рейдерстві.

Зруйнувати! Не можна врятувати!

Торік справи нібито пішли на лад. Так від справ відійшов перший власник «АТЕКу» Михайло Щербаков, який продав свою частку власності. Нинішня команда заводу намагається врятувати колишній «Екскаватор» від штучного банкрутства.

Утiм не все виявилося так просто. У вересні 2013 року було створено комітет кредиторів, до якого ввійшли представники Податкової інспекції Святошинського району, ТОВ «Ювенал плюс» і трудового колективу «АТЕК». На своєму засіданні, що відбулося у жовтні минулого року, комітет ухвалив рішення про перехід до процедури санації і призначив керуючим того ж самого Сергія Косякевича.

Закон, як відомо, стверджує: санація — це далеко не єдина процедура, яку можна використовувати щодо боржника. І, наприклад, мирова угода, яку цілком допускає Феміда, переважно буває значно ефективнішою. Хоча би тому, що санація тягне за собою зупинку виробництва, зміну керівництва, звільнення колективу. Але найгірше — це припинення повноважень акціонерів підприємства, що загрожує загибеллю дієздатного товариства.

Саме тому в лютому нинішнього року наглядова рада ЗАТ «АТЕК» підготувала для комітету кредиторів проект мирової угоди. Головними її пунктами стало цілковите погашення заборгованості «АТЕКу» та відновлення його платоспроможності.

Головний мотив, який рухав акціонерами, — сума боргу в 20 млн. гривень не така вже й критична, аби пускати майно промислового гіганта з молотка. Розрахунки доводили це. Якщо, наприклад, здати в оренду складські та офісні приміщення, які нині стоять порожніми, а ще почати здавати на металобрухт застаріле обладнання, то можна щомісяця отримувати до півтора мільйона гривень.

Для цього, звичайно, треба відновити енерго- та водопостачання і вже потім думати про створення на існуючій базі транспортно-логістичного (місцезнаходження «АТЕКу» цьому неабияк сприяє) чи, наприклад, офісно-виробничого комплексу. До заводу, до речі, підходить під’їзна колія Південно-Західної залізниці, а на території є простора дев’ятиповерхівка, колишнє конструкторське бюро, яке потребує лише косметичного ремонту.

«Домовилися» насамоті

Про серйозність нових акціонерів свідчить той факт, що впродовж 15 місяців їхній команді вдалося погасити заборгованість на 4,3 млн. гривень. Це окрім тих 336 тис. гривень, які були зафіксовані в ухвалі суду. Плюсів від такого розвитку подій — більш ніж досить. По-перше, держава отримує підприємство — платника податків. По-друге, кредитори в цій ситуації абсолютно нічим не ризикують. Адже якщо акціонери не виконуватимуть узятих на себе зобов’язань, комітет у будь-який момент може відновити процес санації. Але нині фіскальні органи з незрозумілих причин затягують iз відповіддю: згодні вони чи не згодні на такий варіант.

Так, районна податкова 29 квітня нинішнього року погодилася із запропонованим варіантом мирової угоди і надіслала його на погодження до головного управління Міндоходів у м. Києві. А вже 5 травня пропозиція з погодженням відправилася до Міністерства доходів і зборів. Упродовж часу, що минув із травня, а це як-не-як чотири місяці, Міндоходів устигло поміняти свою назву, перетворившись у Державну фіскальну службу. Але своєї згоди на погашення боргів «АТЕКу» його акціонерами досі не дали.

Натомість 26 серпня Податкова інспекція Святошинського району у своєму службовому приміщенні провела нібито засідання комітету кредиторів. Засідання виглядало дивним, адже в ньому взяв участь лише один із трьох представників кредиторів — ...самої податкової. Замість діалогу та пошуку ключа до врегулювання ситуації, яке задовольняло би і державу, і колектив заводу, працівники районної фіскальної служби склали протокол... про необхідність усунути нинішнього арбітражного керуючого. А замість нього призначити іншого. У зв’язку з цим податківці вирішили звернутися з відповідним клопотанням до Господарського суду Києва.

Доля заводу нині — у руках суду. Своє слово він має сказати до середини вересня. Якою буде доля «останнього з Могікан» — гіганта радянської промисловості, якого команда однодумців намагається повернути до життя, ми побачимо вже найближчим часом.