Кохання і метастази

Мелодрама «Винні зірки» Джоша Буна більше підійде для тих, хто любить ходити в кінотеатри не заради того, щоб побачити безліч вибухів і перестрілок, а йде туди для знайомства з цікавими життєвими історіями. Це історія підлітків, хворих на рак, яка базується на реальних подіях. Флегматична дівчина Хейзел (найперспективніша актриса Голлівуду Шейлін Вудлі) і трохи старший, дев’ятнадцятирічний, Огастус, або просто Гас (Енсел Елгорт), зустрілися в не зовсім радісних обставинах. Їхнє життя висить на волосині, однак молоді люди все ще знаходять у собі сили, щоб боротися з недугою і пізнавати незвіданий світ.

У неї був один із найагресивніших видів раку, який уразив її щитовидку, а незабаром після успішної операції виявився й у легенях. Він уже зіткнувся з онкологічною недугою, яка відібрала в нього ногу. Підлітки знайомляться на заняттях із групової психотерапії. Гас прийшов на непотрібний йому «гурток хворих органів», щоб підтримати приятеля Ісаака (Нат Вулф). Проте дуже скоро більш близькою людиною для «героя-коханця» стане, звичайно ж, Хейзел.

Дівчина скептично оцінює нового друга з не прикуреною цигаркою в роті. Проте все ж таки ділиться з ним читацькими вподобаннями, які йдуть урозріз із вибором Гаса. Той читає якесь «Протистояння заколоту», повне оптимізму і боротьби з усім, що цього вимагає, а ось інтереси Хейзел виявляються більш прозаїчними. Її настільна книга — це праця вигаданого автора Пітера Ван Хутена (Віллем Дефо), який написав цілий роман про маленьку дівчинку з раковою пухлиною, яка вмирає, і детально розповів про страждання її близьких, починаючи від мами і закінчуючи хом’ячком. Власне, ефемерний прозаїк і стає приводом для ближчого знайомства підлітків, які вирушають з ініціативи Гаса в Амстердам — рідне місто Ван Хутена.

«Винні зірки» — це друга картина Джоша Буна. У 2012-му він зняв комедію «Застряг у коханні» про популярного автора новел і його заплутані стосунки з колишньою дружиною і дітьми — студенткою та тінейджером. Почавши роботу над новим проектом, режисер узяв на себе подвійну відповідальність. Рiч у тiм, що ця стрічка є екранізацією однойменної популярної книги Джона Гріна. Тож режисер головою відповідав перед мільйонами американців і самим автором. Джон Грін настільки переймався результатом на екрані, що контролював увесь процес зйомок і навіть знявся в одному з епізодів, але при монтажі його вирізали. Американці ж масово вирішили прийняти екзамен у Буна. Тож не дивно, що в перші дні «Винні зірки» очолили кінопрокат США з результатом 48 мільйонів доларів, перегнавши фільм-казку з Анджеліною Джолі «Чаклунка», яка заробила на початку 34,33 мільйона доларів.

Дует цілком розважливої Хейзел, яка розуміє, що смерть може наздогнати скрізь, і оптимістичного Гаса доповнює безпробудний п’яниця Ван Хутен. Він запрошує підлітків до себе, щоб обговорити книгу, та замість бесіди починає слухати шведський реп, випиває залпом чотири склянки скотчу з содовою і кричить про безглуздість вигаданих персонажів. Для Хейзел це стає потрясінням. Дівчина мріяла дізнатися, як житимуть герої після закінчення книги, так як приміряти художню дійсність на власну жорстоку реальність, асоціюючи персонажів зі своїми батьками. За іронією долі, вона ж першою і перенесе цей важкий досвід, попрощавшись із Гасом, який півфільму прикидався безтурботним здорованем із однією ногою.

Історія Хейзел і Гаса не така сльозлива, як «Поспішай кохати» Адама Шенкмена, але і не так виразно прониклива, як «Не здавайся» Гаса Ван Сента. У Джоша Буна вийшло щось середнє: і смішно, і сумно, і правдиво, і надумано. Які саме зірки винні — сказати складно. Чи то ті, що безпробудно п’ють скотч склянка за склянкою, пишуть розкішні книги, а потім руйнують наші мрії, чи, може, ті, які амстердамський офіціант зібрав у пляшці з-під шампанського, що стала причиною не тільки духовної близькості героїв, а й першої фізичної.

«Якщо хочеш побачити веселку, терпи дощ» — цей вислів висів у рамочці в квартирі Гаса і проходив наскрізною ниточкою через останні щасливо-сумні дні героїв, які слухають «Зиму» Вівальді і проводять репетицію власних похоронів. Мелодраму «Винні зірки», без перебільшень, теж можна назвати фільмом-дощем. Та чи наприкінці глядач дочекається обіцяної веселки? Коли йдеться про таку паскудну штуку, як рак, і передбачувану смерть замолоду, тоді замість веселки можуть бути тільки зірки. Бо тільки вони не здаються і їхнє сяйво ніколи не згасає.