В Україні збереглося близько сотні замків. І третина з них розташована на Тернопільщині.
У більшості громадян згадка про невелике місто Збараж на Тернопільщині, певне, не викличе жодних асоціацій. Набагато відомішим є містечко Зборів, передусім через те, що Богдан Хмельницький уклав там свого часу мирний договір із Річчю Посполитою. Іронія долі в тому, що битва козацьких та польських військ, яка передувала укладенню цього договору Хмельницьким, відбувалася саме під стінами Збаразького замку. А для польської військової історії битва з козаками під Збаражем стоїть в одному ряду з «Чудом на Віслі» або захистом Вестерплятте — еталоном героїзму та військової доблесті. Закономірно, що у відомому фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» за однойменним романом Генрика Сенкевича, одна з центральних батальних сцен стосується саме Збаража. Дотепер 80% закордонних туристів, що відвідують тернопільські замки, — гості iз сусідньої Польщі. У цьому велика заслуга подвижницької праці колективу Національного заповідника «Замки Тернопілля», який опікується одинадцятьма перлинами замкової та палацової архітектури, зберігаючи давню славу для нащадків.
Збаразький замок дав початок заповіднику та став його базовим об’єктом. Драматична історія була притаманна цій будівлі завжди. Однак важко повірити, що два десятиліття тому в палаці містилися низка установ та організацій, а сам заповідник займав у ньому всього одну кімнату... Навіть порівнюючи нинішній стан замкового комплексу з фотографіями чотирирічної давнини, помічаєш, який великий обсяг реставраційних, опоряджувальних робіт зроблено. І ця робота триває — нещодавно у стінах палацу дослідники відновили його внутрішній дворик, мощений у «литовський» спосіб — цеглою «на ребро». Сьогодні замок може похвалитися багатими експозиціями як археологічних, етнографічних та ужиткових, так і вдало підібраних мистецьких експозицій, кожну з яких можна розглядати годинами. Зокрема, зібрано великі колекції трипільських та неолітичних старожитностей. Дерев’яні роботи нашого сучасника, тернопільського митця Володимира Лупійчука, «перекликаються» із врятованими унікальними релігійними скульптурами школи Пінзеля.
Близькість від обласного центру та наявність хоч і невеликого, проте зручно розташованого готелю робить Збаразький замок привабливим туристичним об’єктом: щороку він приймає 40 — 60 тисяч туристів.
В Україні збереглося близько сотні замків. І третина з них розташована на Тернопільщині. Хоча іще вісімдесят-сто років тому тільки на території Тернопільської області налічувалося 100 — 130 оборонних замків та фортець. Фортифікаційні об’єкти із втратою свого значення поступово руйнувалися, їх пристосовували під господарські чи адміністративні потреби, масово розбирали на будматеріали. Найбільшого ж удару частина з них зазнала вже після Другої світової війни, коли їх масово почали розбирати для будівництва доріг, ферм, клубів. Характерна картина, яку можна спостерігати, їдучи автотрасою, — сільська хата, у якої тільки кути, віконні та дверні отвори муровані з цегли, а вся інша площа стіни — з характерного каменю, джерело якого легко вгадується...
Вочевидь, остаточне зникнення тернопільських замків призупинили початок роботи кар’єрів, цегельних та асфальтових заводів, а також зміна підходів до історичних пам’яток серед «керівної і спрямовуючої сили». Але це тільки затримало руйнування, не зупинивши його. У кращому випадку їх відбудовували без урахування історичного контексту, з використанням сучасних матеріалів та планувальних рішень. Добре, якщо зберігався історичний фасад та вигляд будівель... Так, зокрема, палац у Збаразькому замку після радянської реконструкції став палацом молоді, майже втратив зв’язок з історичним плануванням та інтер’єрами. Решта ж уцілілих замків сьогодні поступово руйнуються від елементарної безгосподарності — відсутності заходів консервації, не кажучи вже про значно дорожчу реставрацію...
Фактично, збереженням спадщини займаються нині фанатики своєї справи. Активна реставрація відбувалася у Збаражі з 1994 року, коли був утворений Державний історико-архітектурний заповідник. Заклад підпорядковувався Мінрегіонбуду, отримував регулярне фінансування з держбюджету на реставраційні роботи та реконструкцію, закупівлю музейних фондів. У 1999 році до складу заповідника було включено також Вишневецький архітектурно-ландшафтний комплекс — пам’ятку архітектури національного значення ХІV-ХІХ століть, родовий маєток Вишневецьких. Через три роки до складу заповідника ввійшов замок у Скалаті, а 2005 року заповідник отримав статус Національного. Набирали обертів реставраційні роботи на об’єктах. Але... грянула світова фінансова криза. У 2008 році, за давньою українською традицією, «хто везе — того й поганяють», до складу заповідника включили ще сім майже зруйнованих замків, одночасно зменшивши державне фінансування до мінімуму. Відтоді з держбюджету фінансуються лише так звані захищені статті — зарплата та енергоносії. І стільки ж часу немає коштiв на пам’ятки і в обласному бюджеті. Додаткове ускладнення створило перепідпорядкування заповідника у 2010 році Міністерству культури, де, на відміну профільного, щодо архітектури, Мінрегіонбуду, переконати і обґрунтувати потребу реставраційних робіт набагато складніше...
Та попри все, уже сім років заповідник заробляє кошти самотужки. Відповідно до останніх вказівок з економії коштів державного бюджету, має продати навіть ті кілька «Таврій», які перевозять наукових працівників на об’єкти заповідника, розташовані один від одного на відстані в кількадесят кілометрів. Чи можна це порівняти з політикою збереження замків у сусідній Польщі, де хоч і дозволили віддавати замки у приватні руки, водночас створили надійну систему контролю, яка унеможливлює ухиляння від зобов’язань збереження та реставрації? Або Білорусі, яка за останні 5 років державним коштом відновила низку замкових комплексів?
«Якщо б відповідні державні програми, затверджені Кабінетом Міністрів, діяли хоча б на 5%, було би більше віддачі. Бо на місцевому рівні звучать тільки гасла — «ми будемо відбудовувати і зберігати, заробляти на пам’ятках», — то коштів, натомість, не виділяється жодних...», — говорить директор заповідника Анатолій Маціпура.
Упорядкований та доведений до рівня туристичного комплексу Збаразький замок дивує спокоєм своїх мурів, Скалатський замок — простором внутрішнього двору, де хоч зараз проводь лицарський турнір... Вишневецький палац вражає довершеністю архітектурних форм, а ще — драматичною історією роду Вишневецьких, адже останні православні магнати — батьки Ієремії Вишневецького, — поховані у церкві поблизу замкових стін. Чи сиві руїни княжої Теребовлі, які зустрічають мандрівників тишею та запахами реліктових трав... Додайте до цього неповторні краєвиди — і отримаєте масу неповторних вражень. Ерудовані та фанатично закохані у свої замки екскурсоводи можуть розповідати про них годинами...
Поціновувачів прекрасного зацікавлять і художні тематичні виставки, що відбуваються у Збаразькому, Скалатському та Вишневецькому замках регулярно. Другий поверх останнього, наприклад, прикрашають одразу 18 робіт знаменитого уродженця Тернопільщини Івана Марчука, що експонуються у рамках святкування 200-літття Тараса Шевченка. І якщо Шевченка порівнювали з «діамантом у кожусі», то комплекс замків Тернопілля — це низка дорогоцінних перлів, розсипана у придорожній траві... За винятком доброго автошляху від Тернополя до Збаража та Вишнівця, переміщення між іншими замками — карколомний атракціон, суцільне випробування майстерності водія та міцності нервів пасажирів. «Багато туроператорів кажуть нам, що їм краще просто не везти до нас туристів, ніж через кожні 2-3 поїздки ремонтувати автобуси», — зізнається пан Маціпура.
«Нас тут усього п’ятеро — сумно жартує Тетяна Думська, екскурсовод Теребовлянського замку. — Двоє, як я кажу, «дармоїдів» — це директор філії та я, яка тільки говорить, а також троє робітників, які рятують стіни».
Тетяна веде нашу невелику групу внутрішнім двором замку, вкритим густим килимом смарагдової трави. Де-не-де у ній помітні сліди колишніх розкопок. Тетяна стисло переповідає історію замку, хронологію реставраційних робіт. Піднімаючись сквером, який виріс на колись неприступних схилах замкової гори, з відвідувачів нам трапилась лише молода пара, що відпочивала на одній із паркових лав.
Утiм саме у Теребовлі стає остаточно зрозуміло — замки відігравали і продовжують відігравати не тільки роль опорних пунктів оборони. Їхня роль значно багатоплановіша і цікавіша у ментальному плані. У СРСР, наприклад, таку роль виконували Брестська фортеця та Сталінград. Причому в кожній країні історія якоїсь героїчної облоги чи оборони своя, такі історії ставали прикладом у вихованні, основою для художніх творів. Хто був у Замку Паланок на Закарпатті, той, безумовно, чув розповідь про дворічну оборону замку гарнізоном на чолі з удовою князя Ференца І Ракоці Ілоною Зріні у 1685 — 1688 роках. Для угорців вона й досі є символом незламності. А у поляків менш тривала та не менш драматична історія сталася на десять років раніше, під час облоги Теребовлі військами Ібрагіма Шишмана. Кілька разів перед тим сильно укріплену Теребовлянську фортецю здавали туркам майже без бою — адже у ній не було постійної військової залоги. Міщани ж — ремісники та купці — не могли протистояти яничарам. Тож, коли королю Польщі стало відомо про наближення неприятеля, він відправив до Теребовлі полк під орудою Хшановського. Сили були нерівні, однак пропозицію здачі залога замку відкинула. А невдовзі дружина Хшановського Анна Дорота викрила змову кількох шляхтичів, що готували зраду. Ставши до лав оборонців, вона надихнула чоловіка продовжити боротьбу, відтак сердар 10-тисячного війська Шишман, який взяв неприступний доти Бар, Збараж і Підгайці, від Теребовлі відступив. Облога замку була в ті часи в усіх на устах. Існує багато картин і літературних творів, які описують подвиг захисників. За це мешканці міста були звільнені від податків, а Софії Хшановській (так відтоді називали дружину коменданта фортеці Анну Доротею) неподалік замку мешканці міста поставили пам’ятник. Біля нього ми побачили свіжий букет із білих і червоних гвоздик. Не забувають поляки своєї історії...
За годину, поки тривала наша екскурсія Теребовлянським замком, нас наздогнала інша група відвідувачів. Її поява спричинила неабияке пожвавлення. Підполковник Державної прикордонної служби України та старший прапорщик Збройних сил (вочевидь, місцеві) показували замок капітану другого рангу ВМС України. На якусь мить морський офіцер опинився у центрі уваги та мусив відповісти на десяток запитань, запевнивши, що військовий флот у нас буде, незважаючи ні на що. А щоб не повторювалися кримські події — набиратимуть матросів на строкову службу винятково із Заходу України. «У них патріотизм вищий», — пояснив він.
Сподіваємося, історія облоги Теребовлі знайшла відгук і у його душі...
P.S. Автор висловлює подяку Журналістському фонду НСЖУ та Національному заповіднику «Замки Тернопілля» за допомогу та сприяння у підготовці матеріалу.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
