Багато хочуть

Автономія на тероризмі

Як заявив Андрій Пургін («віце-прем’єр» «ДНР»), він із «колегою» Карякіним прибув, аби озвучити вимоги, що складаються приблизно з 8-9 пунктів. Пункти ці стосуються обміну полоненими, допуску в регіон російської «гуманітарної місії», припинення силової операції, амністії всім учасникам бойових дій, проведення місцевих виборів, надання російській мові статусу державної, а у більш глобальній перспективі — залишення Донецька та Луганська у складі України, але з широкими правами суб’єкта автономії. Автономія Донбасу у трактовці Пургіна має на увазі створення власної армії та власних правоохоронних органів, а також право на самостійне вибудовування зовнішньополітичних стосунків, зокрема, з Росією, Митним союзом та іншими наддержавними утвореннями, де першу скрипку грає РФ.

Пургін iз Карякіним так свято вірять у свою здатність побудувати рай в окремо взятому регіоні, що відчуття реальності їх цілковито зраджує. Вони чомусь переконані у тому, що на Донецьк та Луганськ рине потужна економічна підтримка РФ, ба, навіть газ «ДНР» iз «ЛНР» купуватимуть у Росії за пільговими цінами. Зрозуміло, вважає Пургін, що в інших регіонів ця манна небесна, що посиплеться на схід, викликатиме прогнозовані заздрощі. Саме тому, мовляв, Києву так тяжко пристати на умови переговірників, адже центральна влада України не може забезпечити регіону всі ті преференції, які йому надасть влада РФ.

Але — важливе уточнення! — ватажки терористів обіцяють Києву не захоплювати нові території і не поширювати на них свій вплив. Що, безумовно, є для Президента Порошенка неабияким «полегшенням». Якщо вже Пургін із Карякіним гарантували територіальну цілісність решти України, то спати можна спокійно. І ще як бонус: ці панове обіцяють опікуватися «післявоєнним відновленням соціальних, економічних, культурних зв’язків між Україною та «ДНР» i «ЛНР».

А Кучма ж у відповідь на це?...

Але Пургін та Карякін поспішають поперед батька у пекло: про «післявоєнне відновлення» будь-чого говорити зарано — війна, розв’язана з вини таких, як вони, кремлівських маріонеток, триває. Ключове питання полягає наразі в тому, що натомість пропонував цим добродіям їхній візаві — Кучма? Людина, яку вповноважили вести переговори від імені України, напевне мав при собі пакет альтернативних пропозицій. Надзвичайно інтригує те, наскільки далеко дозволили зайти Леоніду Даниловичу в обіцянках терористам та яку максимальну ціну готова заплатити влада в обмін на їхній формат «миру»? Хоча, можливо, в даному разі Кучму використовують лише як медіатора, чиє завдання — отримати інформацію та передати її далі.

Напередодні чергового раунду мінських перемовин депутати з пропрезидентського оточення говорили про те, що позитив полягає у готовності «ДНР» та «ЛНР» залишитися у складі України. Мовляв, від цього вже можна якось «танцювати». Але танець насправді виходить доволі незугарний. Адже ще ніде в світі нечувано й небачено, аби суб’єкт федерації мав власну армію (!) та на свій страх і ризик вступав у якісь міжнародні союзи. В Києві, безумовно, зовсім інакше розуміють децентралізацію, і Порошенко (хочеться вірити) ніколи не піде на виконання подібних абсурдних вимог.

І все-таки якусь відповідь Києва Пургін повіз назад — задля обговорення «зі спеціалістами». «Ми взяли тайм-аут, — пояснив він. — Ми ж не одноосібно представляємо республіки, є багато людей, спеціалістів, з якими ми маємо розглянути пропозиції Києва і, можливо, знайти якісь пункти, з якими ми згодні, а також ті пункти, котрі для нас є неприйнятними». Все почуте з іншого боку столу Пургін охарактеризував як «доволі великі» пропозиції, які слід «розглядати, вивчати та читати». Водночас він мав зухвалість назвати мінські переговори «початковою стадією», котра «навряд чи завершиться чимось суттєвим. Ми тільки починаємо шукати точки дотику», — резюмував він.

На жаль, будь-які коментарі інших учасників зустрічі відсутні. Мовчить Кучма, мовчить Зурабов, утримується від висловлення своєї позиції і Хейді Тальявіні. Щодо позиції Петра Порошенка, то про неї відомо — з його ж слів — небагато. 30 серпня, перебуваючи у Брюсселі, Президент України висловився за те, аби в Мінську сторони обговорили «питання звільнення заручників, роботу моніторингової місії ОБСЄ на українсько-російському кордоні і формат припинення вогню». Відомо також, що Порошенко має намір добиватися того, аби цивілізований світ визнав «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями.

Утім побутує думка й про те, що влада в Києві зараз за всяку ціну намагається виграти час. Бодай до саміту НАТО чи до візиту Порошенка до США. Саміт НАТО, до речі, проходитиме майже синхронно з наступним раундом перемовин. Зустріч керівників країн, що входять до Альянсу, триватиме в Уельсі протягом 4-5 вересня, а переговори сепаратистів та їхніх опонентів відбудуться 5 вересня. Орієнтовно — знову у Мінську. В даному разі місце зустрічі змінити не можна, адже у Києві «уряд» «ДНР» та «ЛНР» — поза законом.