Керування селом за порадами Нобелівського лауреата

Миколу Івановича Фурсенка, голову Фурсівської сільської ради з Київщини, знають в усіх регіонах України. Адже він очолює Всеукраїнську асоціацію сільських і селищних рад. Крім того, село Фурси, яке він очолює з 2000 року і обраний на посаду сільського голови вже вчетверте, є одним з найбагатших і найрозвинутіших сіл України. Його міркування щодо розвитку села і агропрому, висловлені під час обговорення програми, варті уваги.

Про представництво в парламенті

— У нашій державі сьогодні не існує профільного органу, де опікувалися би соціально-економічним розвитком наших населених пунктів. Не дивно, що вони занепадають, а молодь не може знайти роботу, поневіряється по світу. Зверніть увагу: аграрні вузи випускають до 40 тисяч студентів щорічно, але тільки 5-6% цих випускників знаходить роботу. Коли ми озвучили свої проблеми на засіданні комітету Верховної Ради, то тільки переконалися, що наші інтереси там ніхто не представляє. То хто візьме на себе цю важливу ношу розвитку українського села? Держава вирішила питання продовольчої безпеки: агрохолдинги, агрофірми потужно працюють, мають здобутки й на міжнародному ринку. Це сьогодні, мабуть, одна з основних галузей розвитку нашої країни. Та чи все робиться для того, щоб сільські люди, на чиїх землях працюють ці холдинги, достойно жили, мали шматок хліба? Особисті селянські господарства сьогодні дають основну продукцію на внутрішньому ринку, — м’ясо, молоко, яйця, мед, овочі, фрукти... Так, вони не здатні конкурувати з крупнотоварними господарствами. Але якщо їм допомогти через фермерські кооперативи, то цього можна досягти. Потрібен розумний компроміс. Адже сільські території мають розвиватися за трьома головними напрямами. Перший — економічний, який допоможе зберегти українське село й дати підґрунтя для робочих місць. Наступним кроком стане вирішення соціальних питань. Ну і третє — треба працювати так, щоб зберегти унікальні природні ресурси України. В Європі це зрозуміли давно і роблять усе необхідне, щоб у провінціях розвивався малий і середній бізнес, допомагають поверненню жителів на сільські території. А в нас периферія занепадає, бо формувати державну політику в цьому напрямку повинні люди, які люблять своє село і роботу в селі, а не ті, кому воно байдуже.

Про реформування

— Є надія, що в країні відбудеться конструктивна адміністративно-територіальна реформа. Вже є у парламенті законопроект про розвиток територіальних громад. Ми брали в цьому активну участь і хочемо, щоб це об’єднання було не добровільно-примусове, а в його основу було покладено економічну складову. А не так як у нас зараз, коли за підсумками року у десятках населених пунктів не створено жодного робочого місця. А там же були прекрасні господарства. Людина має повне право жити там, де вона народилася. Чому в нас діти хорошого хлібороба не можуть отримати у користування шматок поля, щоб працювати на своїй рідній землі? Сьогодні ринок землі призупинили, бо в умовах, коли немає справжньої ціни землі, який може бути ринок? Це просто обкрадання селянина. Обговорюється проект закону про ринок продажу права на оренду землі. І ставиться умова про 12—14 років мінімального терміну такої оренди. А переді мною сидять люди, за плечима яких життя — їм по 70—80 років, орденоносці, є у них діти... Кажуть: «Я не проживу стільки. Я хочу передати свій клаптик своєму нащадку, щоб він тут працював...» Тому потрібен диференційований підхід. Там, де можливо, — нехай розвиваються агрохолдинги. А де людям хочеться отримати свій шматок землі — дайте їм, хай працюють... Присадибних господарств в Україні близько 4 мільйонів.

Про правову спільноту

— Щоб не було ніяких порожніх розмов, сільська громада взяла за основу працю лауреата Нобелівської премії економіста Елінор Остром «Керування спільним» і створила власний проект для участі у Всеукраїнському конкурсі. Залучили підприємців, громадські організації, дошкільні заклади, пенсіонерів, митців. І тепер виходить, що всім знайдеться, чим займатися на цій землі. Все повинно бути прозоро, щоб бачила громада, чим ти займаєшся, що ти робиш...Якщо ми хочемо не просто вести якусь абстрактну політичну роботу, а вирішувати практичні питання, ми так і робимо. І Верховна Рада повинна створити законодавчо-правове поле, яке допомагало б вирішувати реальні проблеми і сприяло розвитку територій.