Як украсти 160 мільйонів — і повернутися на посаду?

Тіньові оборудки чиновників і можновладців стають відомими для суспільства, як правило, через деякий час після їх завершення. Зазвичай, коли замість однієї команди виконавців до керівництва приходять її опоненти. Тому цей випадок трохи виходить за традиційні рамки. По-перше, сама історія ще не закінчилася, і закінчитися може досить погано. А по-друге, люди, які розпочали її втілення, нині не просто повернулися на старі місця, а й здійснили непоганий кар’єрний стрибок.

...27 листопада 2006 року Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» уклала кредитну угоду з лондонською філією банку «Кредит Свісс АГ». НАК позичив у банку 550 млн. американських доларів — на досить прийнятних умовах: ставка LIBOR плюс 3,5% річних. Серед умов кредитора — право обирати валюту в кожну дату погашення боргу: швейцарські франки або долари США.

Але найцікавіший нюанс: люди, які стояли за лаштунками цієї угоди. Прізвища консультантів угоди — більш ніж відомі в Україні. Перший iз них — Юрій Вітренко, рідний син скандально відомої керівнички Прогресивної соціалістичної партії України Наталії Вітренко. Цієї самої, яка тривалий час послідовно відстоювала інтереси Москви у нашій державі. Другий — Андрій Коболєв. Так-так, ви не помилилися — нинішній голова правління «Нафтогазу України»! І головне — нещодавно Юрія Вітренка призначили... головним радникам голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва.

...Рівно через три роки цей кредит, як і інші, практично було погашено. Після урядового рішення про стабілізацію фінансового стану компанії «Нафтогаз України» боргові зобов’язання НАКу обміняли на гарантовані державою єврооблігації компанії — на суму 1,6 млрд. доларів, які реалізували під 9,5% річних. Це дозволило «Нафтогазу» розплатитися з боргами. Агентом з обміну та дилер-менеджером трансакцій уповноважили бути вже відому нам лондонську філію банку «Кредит Свісс АГ».

А зараз найцікавіше. Із джерел в органах виконавчої влади до нашої редакції потрапили документи, які дозволять пролити світло на саму схему реструктуризації боргів — лише за одним із численних нафтогазівських кредитів. Із загальної суми 550 млн. доларів кредитору фактично повернули 549,7 мільйонів, тобто обміняли на цінні папери власної емісії. Залишився невеличкий борг — 0,3 млн. доларів.

Відсоткову ставку за кредитною угодою було збільшено: замість LIBOR+3,5% стало +9,5%. Але найцікавіше, що без змін залишилися зобов’язання сплатити валютний опціон — причому на базі початкової суми заборгованості. Тобто не 0,3, а 550 млн. доларів. Хоча фінансисти з досвідом в один голос заявляють: при таких угодах, коли задіяний механізм облігацій з відповідною процентною ставкою, наявність опціону — це нонсенс.

Далі державна компанія «Нафтогаз» сплачує «Кредит Свісс АГ» — за його роботу дилер-менеджера — комісійні у розмірі 0,49% від загальної кількості основної суми змінених облігацій та змінених кредитів. Це — 7 млн. 827 тис. доларів. Плюс витрати, яких зазнав банк за трансакцією у реструктуризації. Це ще 1 млн. 650 тис. доларів. Ну і нарешті найбільший платіж — сам валютний опціон, який НАК мав сплатити до 1 грудня 2010 року. Його сума становить, виходячи з тодішнього курсу швейцарського франка, — 55 млн. доларів. Еквівалент 47,7 млн. швейцарських франків.

Але і це ще не все. «Відповідно до умов зміненої кредитної угоди з «Кредит Свісс АГ» упродовж 2011 року «Нафтогаз» мав сплатити ще два опціонні платежі, орієнтовна сума яких становить 155 млн. доларів», — писав у своєму листі на адресу Міністерства фінансів України в.о. голови правління «Нафтогазу» В. Тріколіч. Іншими словами, борг НАКу перед кредитором становить скромні 0,3 млн. доларів. Але всього сплатити компанія має понад 160 млн. доларів. Яких у фінплані державного монополіста просто не існує.

Утiм платити все одно доведеться: кредитна угода гарантована державою. Про це багато разів пишуть як самі представники «Кредит Свісс», так і керівники Мінфіну. Адже, якщо борг не гасить «Нафтогаз», то це робить Україна. Але ціною значно більших втрат. Річ у тiм, що «Кредит Свісс АГ» пригрозив не лише висунути свої фінансові вимоги до держави, а й достроково вимагати погашення усіх платежів за кредитною угодою. Саме так зазвичай чинять кредитори, якщо вони стикаються із недисциплінованим клієнтом.

У своїх численних листах керівництво Мінфіну закликає очільників «Нафтогазу» негайно розрахуватися із боргами. «Невиконання зобов’язань завдає суттєвого удару іміджу України як сумлінного гравця на міжнародних ринках капіталу, може призвести до негативних наслідків як для самої компанії, так і для України в цілому. Настання гарантійного випадку може призвести до крос-дефолту за іншими кредитними зобов’язаннями, а також погіршити інвестиційний клімат у державі», — пише наприкінці 2011 року перший заступник міністра фінансів А. М’ярковський.

Утім розв’язати це фінансове питання не вдалося. Як і ніхто не спробував з’ясувати, звідки взявся таємничий опціон і, найголовніше, кому він потрібен. Причому є всі підозри, що зробити це не вдасться і найближчим часом. Підстав для песимізму вистачає. І головна з них — дивне доповнення до кредитної угоди з’явилося за час керівництва «Нафтогазом» тих самих людей, які й нині перебувають біля керівництва галузі.

Скажімо, одним з ініціаторів горезвісної угоди був тодішній заступник голови правління Ігор Діденко. Потім він активно писав листи на ім’я керівників Мінфіну з проханням відшкодувати за державний рахунок його сумнівні оборудки. Нині пан Діденко, як відомо, трудиться у поті чола заступником міністра енергетики.

А тому можна сподіватися, що спроби профінансувати «дерибан» iз державної, тобто з нашої з вами, кишені будуть активно продовжуватися.