«Утікайте, москалі, з української землі»

Вона вже шостий місяць у дорозі. Бо дуже хоче, щоб змінилася наша країна. Заслужена артистка України, співачка і композитор Леся Горова, створивши з однодумцями мистецький проект «Народна філармонія», разом із десятками артистів із різних куточків України і Азербайджану безкоштовно об’їздила на мікроавтобусі і дала понад 80 концертів у військових частинах України. Співала у полях, лісах, горах, у наметах, на БТРі, військових машинах, біля танків, літаків, вертольотів та іншої техніки. Запитаєте, навіщо? І чи потрібні концерти, коли в Україні війна? Леся Горова відповідає ствердно: «У травні ми були в Мелітополі. Нещодавно знову туди завітали з «Народною філармонією». Хлопці зізналися, що йшли в бій iз нашими піснями і що мали при собі хрестики, які ми їм подарували. «Ось тому ми живі!» — дякували бійці».

«Тепер, коли я кажу: «Героям слава!», я знаю, хто такі герої»

У госпіталі у Дніпропетровську, де перебувають поранені під Волновахою, Леся співала свою нову пісню «Нашим військовим» і кожному бійцеві пильно дивилася в очі. Вона не бачила в них ні краплі страху. За її словами, наші воїни надзвичайно красиві, світлі. В їхніх очах є тільки рішучий план дій, як вигнати ворога. «Тепер, коли я кажу: «Героям слава!», я знаю, хто такі герої. Їхні очі переді мною», — Леся поділилася враженнями під час благодійного концерту в Центральному будинку офiцерів Збройних сил України, на якому артисти збирали кошти та необхідні речі для учасників АТО, а також для поранених.

Співачка, починаючи з 5 квітня і по сьогодні, не може «сидіти вдома і просто жити буденним життям». «І коли мене діти спитають, заради чого я їх лишала, я хочу показати їм, заради чого. Хочу, щоб був результат, щоб усе недаремно, щоб не так, як у 2004 році, отримали і знову програли. Маємо шанс, мусимо його використати, всі разом, усією країною. Це серйозний шанс, iз кров’ю, з жертвами, тому назад дороги нема. Не розслабляймося, єднаймося, хто як може, працюймо для України. Бо поки що трохи сумно, далі крадуть, хабарі беруть, хтось гине, а хтось набиває кишені. Негідники знову вилазять, винних не карають. Але в цілому ми рухаємось у правильному напряму, просто треба викоренити зі свідомості цю фразу: «Від мене нічого не залежить», — пояснює жінка.

На комп’ютері Лесі Горової майже тисяча гігабайт займають фотографії з військових частин. То вона танцює з бійцями, то з автоматом стоїть, то в літаку на Москву стартує... Леся активно викладає їх в інтернет, під час концертів показує мирним жителям. «Я дуже хочу, щоб люди трохи відчули ту атмосферу, в якій живуть наші військові. Це інша реальність. Зараз я більше знаходжуся там, ніж у Києві. Коли приїжджаю у нормальне життя, не можу дивитись, як хтось просиджує в кафе чи ходить на шопінги, так, ніби в країні нічого не відбувається. Хочеться якоїсь скромності, стриманості від усіх. У країні — війна. І тих хлопців, перед якими ми виступаємо, завтра можуть забрати на схід. А там життя висить на волосині. Той схід клубком у горлі став! Не буду різко висловлюватися, хоча дуже хочеться. Обережно ставтеся до біженців, деякі з них дуже нахабні. А багато з тих, перед якими нам доводилось виступати, байдужі до того, яка там буде влада, лише б не стріляли, а міфічних бандерівців вони бояться більше, ніж реальних куль. Але їхні діти інші, вони знають українські пісні, позитивні і відчувається, що люблять Україну. Деякі з них знають мої дитячі пісні і співали разом зі мною. «Народна філармонія» візьме їх під свою опіку, будемо ростити патріотів», — поділилася співачка.

«Если в меня будут стрелять, то меня с этой иконой не убьют?»

Леся зі сльозами на очах розповідає про концерт в Іванківському районі на Київщині, де зараз перебувають дітки зі Слов’янська. «Після концерту отець Дмитро роздавав дітям образочки. Я йому допомагала. Маленький хлопчик років 4 підійшов і таке в мене спитав: «Тьотя, скажи, если у меня будет это (і показує на іконку) и в меня будут стрелять, то она меня защитит?». Я була шокована питанням чотирирічної дитини і просто сказала, що ця ікона захистить його від усього злого. Після чого він перепитав iще раз: «Если в меня будут стрелять, то меня с этой иконой не убьют?» — тремтливим голосом розповідає Леся. — Якби ви бачили в ту мить його очі! І потім утретє запитав. Я, ледве стримуючи сльози, відповіла, що його ніколи ніхто не вб’є, Бог його захистить від усього злого, після чого він iз полегшенням зітхнув і побіг до інших дітей. Коли розговорилася з вихователем цих діток, вона розказала, що в Слов’янську їхнiй дитячий будинок обстрілювали сепаратисти, саме тому вони звідти втекли. І ще один момент. Хтось iз наших артистів запитав, чи діти розуміють українську мову, на що одна дуже активна і весела восьмирічна дівчинка відповіла: «Ну як ми можемо не розуміти українську мову, якщо ми вчимося в українській школі і взагалі живемо в Україні?!». Потім ми разом співали багато українських народних пісень і, звичайно, наприкінці концерту — Гімн України».

«Народна філармонія» у співпраці з Міноборони та Мінкультури їздить піднімати дух військовим від сходу до заходу, від півдня до півночі. Зрозуміло, що, виступаючи десь біля Львова чи навіть на Житомирщині, артисти почуваються в повній безпеці. Але за ці п’ять місяців у житті Лесі Горової бувало всяке. Наприклад, у селі Стрілковому, розташованому на Арабатській Стрілці на межі з Кримом, артисти розуміли, що це може бути їхній останній концерт. Один воїн показав Лесі вишку, яка знаходилася десь за 80 метрів від місця, де вона стояла. «Це вже була російська вишка і там сидів російський снайпер. Щось йому не сподобалося б — міг стрельнути. Але чого йому стріляти? Він безкоштовний концерт подивився. Ми співали прямо перед ним. Хіба що мій вірш «Утікайте, москалі, з української землі» йому не дуже сподобався. Бо коли ми йшли їсти, то включив якусь сирену і прожектор. Але ми не злякались, і за це хлопці покатали нас на БТРі», — сміється Леся.

Усмішка і голос Лесі зачаровує не одного військового. Її колега, лауреат багатьох міжнародних та всеукраїнських конкурсів Руслана Лоцман, одразу реагує на залицяння до Лесі: «Стоп! У неї чоловік і двоє дітей». Співачка з радістю приймає від військових величезні букети квітів, які ті збирають для неї у полях і степах. Траплялося, що хлопці її й на руках носили. Рiч у тiм, що до військової частини годі було добратися. Після зливи глина настільки розкисла, що співачки у своїх розкішних сукнях і туфельках, а для військових вони одягаються у найкрасивіше вбрання, застрягли б по пояс у багнюці. Але хлопці їх урятували і через грязюку несли дівчат на руках у свою частину.

Чи зі спокійним серцем чоловік відпускає артистку до військових? Сергій не тільки відпускає, зізнається Леся, а й сам кілька разів їздив із нею. І дочок — Ліду і Зоряну — возив у військові частини, щоб разом із мамою заспівали «Синьооку дівчину».