Директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук, аналізуючи результати цьогорічного ЗНО, зробив висновок про низький рівень знань випускників шкіл. Такий висновок свідчить про погану якість середньої освіти? Результатом чого є цей низький рівень?
Можна говорити про неякісні підручники і недостатню кількість годин на засвоєння програми. Можна звинувачувати організацію навчального процесу, говорити, що діти перевантажені, бо змушені вчитися по 7—8 годин на день. Можна шукати винних серед учителів — тих, які замість пояснювати примушують дітей переписувати підручники, причому двічі: перший раз для ознайомлення з новою темою, другий — дозволяючи тотальне списування на контрольних. Учителів, які говорять учням: діти, якщо у вас будуть запитувати, чи був урок з цієї теми, то скажіть, що був. І при цьому застерігають: не треба розповідати вдома про те, що робиться в школі. Не вірите, що бувають такі вчителі? Я нічого не вигадала: це факти зі шкільної біографії моєї дитини. А якщо ви зайдете на учнівські форуми, переконаєтеся, що не лише моєї. Можна говорити, що в дітей абсолютно відсутній пізнавальний інтерес і вони не хочуть вчитися. Їм не цікаво. Вони не бачать доцільності в засвоєнні знань, бо в нашому суспільстві не знання є запорукою матеріального успіху.
А можна послухати міністра освіти Сергія Квіта, який щодо результатів ЗНО сказав «УМ»:
— Насправді ЗНО дає дуже мало інструментів для якісної оцінки знань, умінь і навичок випускника. ЗНО, за великим рахунком, — це рейтинг, а не якість освіти. А якщо говорити про якість, то треба говорити про шкільну реформу, про сучасну концепцію шкільної освіти.
Якщо для покращення якості освіти потрібна реформа, хто ж буде проти неї? За останні два десятиліття як тільки не вдосконалювали шкільну освіту! Кожен новий міністр старався внести новації: або недолугі, або злочинні, як Табачник. Коли на посаду прийшов Сергій Квіт, у шкільному середовищі теж заговорили про можливі зміни. Пішли чутки, наприклад, про повернення до 12-річного курсу навчання, про скасування 12-бальної системи оцінювання і ліквідацію середнього бала атестата і навіть про обов’язкове тестування усіх шестирічних дітей. Мовляв, щоб забезпечити з першого класу диференційоване навчання відповідно до рівня підготовки дитини. «УМ» позбирала ці чутки й як запитання адресувала їх міністрові.
— Сьогодні поки що не йдеться про проведення кардинальної шкільної реформи, — сказав Сергій Квіт.— Це завдання на перспективу. Сьогодні не йдеться навіть про 12-річну шкільну освіту. І в найближчі роки точно не йтиметься. І тому що в нас для цього немає необхідної матеріально-технічної бази, і тому що люди не розуміють доцільності 12 років шкільного навчання. Я вважаю, що взагалі це політичне питання, дуже дискусійне, воно потребує багато роз’яснень і громадських обговорень. Але я можу з упевненістю сказати: 12-річна шкільна освіта Україні дуже потрібна. І йдеться не просто про додатковий навчальний рік. Ідеться про нову систему освіти, яка б відповідала кращим світовим зразкам, кращим освітнім стандартам. Що ж до системи оцінювання, то, на мою думку, 12-бальна більш гнучка, ніж 5-бальна, і сама по собі не є драматичною. Стосовно ж середнього бала, скажу так. Я не думаю, що його не потрібно враховувати, інакше діти більше уваги звертатимуть на репетиторів, ніж на школу. Але ми зменшили його вартість для абітурієнта — з огляду на те, що в частині шкіл учням виставляється незаслужено високий бал, особливо на селі.
А з приводу тестування шестирічок, то я переконаний: тестувати першокласників не потрібно. Це ж маленькі діти, у них повинно бути відчуття спільного старту. Все, що пов’язане з конкуренцією, — це питання старшого віку. Диференціація за рівнем знань доцільна у старших класах. Важливо не те, що знає чи не знає дитина, коли приходить до школи, важливо, щоб у неї був розвинений пізнавальний інтерес. А для дітей з особливими здібностями потрібно ранні спеціалізовані класи організовувати.
Отже, в найближчій перспективі кардинальних реформ у школах не буде. Некардинальних змін, таких, наприклад, як зменшення кількості дітей у класах, не буде теж — на це, за словами міністра, немає грошей. За його ж словами, немає грошей і на підвищення зарплати вчителям — війна, економічні негаразди. До речі, і у самого міністра зарплата невелика. Принаймні «УМ» Сергій Квіт говорив про 6,5 тисячі гривень «на руки».
Тішить хоча б те, що в новому навчальному році приділятиметься більше уваги патріотичному вихованню учнів, покращиться допризовна підготовка хлопців.
Зокрема, в програму з української літератури повернуться заборонені Табачником автори: для 5 класу — Олександр Олесь і Зірка Мензатюк, для 7 класу — Олена Теліга і Олег Ольжич, для 8 — Оксана Забужко, Андрухович, Малкович.
У програму з історії для старшокласників повернуто теми про Голодомор, національно-визвольну боротьбу ОУН-УПА, сталінські репресії. Крім того, відмінено наказ колишнього міністра Табачника, яким заборонялося використання підручників історії, написаних до 2010 року, особливо за часів Президента Ющенка. У курсі «Захист вітчизни» передбачені навчально-польові заняття наприкінці навчального року. Крім того, учням будуть розповідати про правила поведінки в надзвичайних ситуаціях або в разі бойових дій, про вибухонебезпечні речовини й предмети, правила евакуації з будинків під час обстрілів тощо.
А головне, дітям розказуватимуть про справжніх героїв України — про Небесну сотню й таких командирів, як полковник Мамчур, про хлопців з українських батальйонів, що воюють на Донбасі, про волонтерів, які забезпечують їх їжею, одягом, засобами захисту, про готовність захищати незалежність і українськість своєї Батьківщини.
Тобто патріотичне виховання в нашій школі нарешті отримало шанс стати справді проукраїнським. От тільки чи сприятиме цьому кількість годин з історії України, української мови й літератури, які нині передбачені навчальною програмою? Наприклад, у 9 класі — півтора урока історії України на тиждень, у 10 класі, якщо він негуманітарного профілю, лише 1(!) година. (А це ж початок XX століття, громадянська війна, герої Крут, Холодний Яр!). Лише 2 уроки української літератури на тиждень. У гуманітарних класах уроків української мови, літератури й історії більше. Але скільки в нас на Україну тих гуманітарних класів! І хто вирішив, що на патріотичному, проукраїнському вихованні майбутніх лікарів, будівельників, столярів чи технологів треба економити? Хіба країні потрібні лише патріоти-філологи? Хіба школа не повинна виховувати перш за все громадянина, паралельно даючи освіту як таку? (Я вже не хочу згадувати про те, що через злочинно малу кількість годин на літературу й історію діти не знають необхідного для їхнього світогляду фактажу, не вміють викладати свою думку українською мовою. На уроках вони не розмірковують — часу немає — а письмово відповідають на тестові завдання. Тобто мовчать, а не говорять. І це на уроках літератури й історії!).
Залишається повірити міністрові, який запевнив «УМ», що шкільні навчальні програми будуть змінюватися, зокрема так, щоб визначати для учнів необхідні ціннісні орієнтири.
Але повернімося до результатів ЗНО. У школах часто говорять: ми даємо середню освіту, а не готуємо до вузу, хочете готуватися до вступу — шукайте репетиторів. Виходить, що школа сьогодні не може гарантувати вступ? «УМ» запитала про це Сергія Квіта.
— Ніхто не може гарантувати вступ до вузу, — відповів міністр. — Бо вступ — це конкуренція. Вступає той, хто перемагає. Отримання середньої освіти не є гарантією отримання освіти вищої. Школа дає можливість опанувати ті знання, без яких вступ неможливий. А от чи дитина скористалася цією можливістю — інша справа.
От iз цим важко не погодитись. Як казав мій колишній класний керівник Володимир Аронович, знає тільки той, хто вивчив.
Сергій Квіт прийшов у Міністерство освіти з посади ректора найбільш престижного в Україні університету. Якщо завдяки закону про вищу освіту, який прийнято під патронатом Квіта, всі вузи країни матимуть таке ж реноме, як «Могилянка», це стане переможним освітянським проривом. Що ж ми маємо зараз? Нині у нас вища освіта перестала бути прерогативою інтелектуалів. Це тепер модна цяцянка для тих, хто може купити навчання.
Домінує установка: я заплатив, відтак ви всі танцюєте під мою дудку. Ця установка перетворила навчання у вишах на фарс. Особливо, якщо йдеться про середньостатистичні, здебільшого провінційні, університети, в яких вчиться основна маса студентів. Такий університет воліє приймати контрактників, бо вони платять за навчання. Приймає стільки, скільки може вмістити фізично, організовуючи навіть навчання у дві зміни. Контрактників беруть, незважаючи на низький бал атестата, особливо, якщо вони одним платежем оплачують усі роки навчання. За двійки їх не відраховують, бо вони платять. Навіть більше: ректорат не любить викладачів, які ставлять двійки лінивим студентам, мовляв, зарплата й кількість ставок iде від кількості студентів, тому контрактник — священна корова. Викладач змушений ставити йому у підсумку трійку або й четвірку, бо для 4-го рівня акредитації університету необхідно мати певний відсоток студентів, що вчаться на 4—5. Інакше викладача пресуватимуть в адміністрації, звинувачуючи в тому, що він не може навчити Митрофанушок, яким потрібні не знання, а диплом. А якщо викладач піде на принцип, адміністрація створить комісію і в підсумку таки поставить контрактнику гарну оцінку, бо він же заплатив. А затятому викладачеві уріжуть години — щоб не обтяжував нікого своїми принципами, або й узагалі покажуть на двері. Це така якість освіти, замішана на брехні. І от такому університету новий закон дає автономію. Пускає щуку в річку?
— Контрактники навчаються в усіх університетах світу. Річ не в них, а в самому університеті. Якщо університет не вимогливий, то він програє на ринку освітніх послуг — така позиція міністра, озвучена для «УМ».
Але от запитання: чи хоче контрактник вчитися в іншому університеті? Більшості контрактників потрібен диплом як аксесуар до «все в шоколаді», то чи не підуть вони в той університет, який можна купити? Хіба «проффесорам» потрібні знання?
— Новий закон стане на заваді невимогливим університетам, — переконаний Сергій Квіт. — Він дуже прогресивний, дає інструменти для забезпечення якості навчання. Але закон нічого не вартий, якщо академічна громада не буде активною, не захоче працювати чесно. Тому багато залежатиме від позиції викладачів.
Ох цей суб’єктивний фактор! До речі, після прийняття нового закону чимало викладачів бояться, що автономія університетів обернеться для них повною залежністю від ректора, а брехні і зловживань стане ще більше.
— Якщо є зловживання, прояви ректорського феодалізму, з ними треба боротися, в тому числі й за допомогою міністерства, — говорить Сергій Квіт. — А якщо викладач боїться оприлюднити факти зловживань, це його проблема. Закон передбачає прямі вибори ректора на 5 років. Бути ректором можна буде лише два терміни, тобто 10 років. Голосуватимуть усі, хто працює в університеті на повну ставку. За умов прямих виборів ректор не може впливати на склад делегатів. Усе буде в руках тих, хто голосуватиме. Від їхньої чесності, гідності залежатиме, кого вони виберуть.
Як на мене, трохи пафосно. Чесність, вибори. У нашій країні ці два слова ніколи не ліпилися в словосполучення. А втім, можливо, це твердження — прояв авторського суб’єктивізму. Вважається, що закон про вищу освіту дає можливість академічній спільноті вибудувати нову реальність. Чи здатна вона на це? Хто стоятиме над вченими мужами з палицею і битиме їх по руках за кожен аморальний і протиправний вчинок? Ви уявляєте собі, які зрушення повинні відбутися у свідомості викладачів, студентів, адміністрації вузів, загалом українського суспільства, щоб зміни таки відбулися, щоб гра в наперстки замінилася творчою співпрацею і науковими пошуками, отим-от служінням «доброму й вічному»?! Але ці зрушення повинні відбутися, інакше ніякий закон не вирішить проблем української вищої освіти, вітчизняної науки і, зрештою, нашого суспільного життя.
На думку Сергія Квіта, багато років в Україні лише декларували реформу вищої школи, особливо щодо дотримання принципів Болонської системи.
— Взагалі, за великим рахунком, ця система у нас ніколи й не реалізовувалася, — зазначає міністр. — Фактично була дурниця, спекуляція на термінах. Хочемо відповідати принципам Болонської системи — давайте забезпечимо автономію університетів, забезпечимо інтегрування науки й освіти (з цим у нас дуже важко, у нас і досі в університеті головним є навчальний процес, а не наукова діяльність, а повинно бути навпаки), давайте оволодіємо англійською мовою, бо сьогодні це мова науки. Це для нас програма мінімум. Саме виконання цієї програми дозволить українським університетам брати участь у глобальній конкуренції.
...Сьогодні вища школа в Україні в передчутті змін. Можна звинувачувати Міносвіти в ідеалізмі — який закон щось кардинально змінював у нашій країні!? Можна займатися саботажем на місцях, продовжувати оборудки. Можна на державному рівні знову й знову економити на освіті й освітянах. А можна, нарешті, вчитися й жити по-людськи. У такій недалекій від нас Європі — і вчаться, і живуть.
Новий навчальний рік на Донбасі
За інформацією Міносвіти, у Донбасі навчальний рік з 1 вересня почнуть ті навчальні заклади, які зможуть почати, — визначатимуться щодо цього місцеві органи влади. Університети, в кращому випадку, почнуть заняття з 1 жовтня, бо прийом документів там продовжено до 15 вересня. Ті діти, які з батьками перемістилися за межі Донбасу, або у звільнені від терористів райони Донецької й Луганської областей, підуть у школу за новим місцем проживання. Студенти з Донеччини й Луганщини у статусі вільних слухачів зможуть відвідувати заняття в інших університетах України. Освітяни, що співпрацювали з терористами, будуть піддані люстрації. Відповідні листи Міносвіти вже направлені у навчальні заклади.
Сергій Квіт:
— Мораторій на закриття сільських шкіл ще діє. При цьому маємо школи, де взагалі немає учнів, маємо школи, де один вчитель викладає фізику, історію, географію або купу інших предметів. І це ненормально. Треба вирішити питання оптимізації мережі сільських шкіл. Якщо у якомусь селі школа закривається, треба, щоб в сусідньому функціонувала велика сучасна школа з найновішим обладнанням, належним матеріально-технічним забезпеченням. Щоб до школи були дороги з навколишніх сіл, шкільний транспорт. Просто запровадити мораторій — це не вирішення проблеми. Мораторій не забезпечує якості освіти. У світі є цікавий досвід вирішення проблем навчання дітей, що живуть у віддалених населених пунктах. У Фінляндії, наприклад, якість освіти і в Гельсінкі, і за полярним колом однакова.
Про наукову роботу і тьюторів
Закон про вищу освіту підвищує вимоги до наукової роботи викладачів. Саме з цим пов’язаний для мене найвищий прояв цинізму, що панує нині в освітянській сфері і про який в строго конфіденційній розмові можуть розказати «чужому». З одного боку, людину навіть не заохочують, а примушують займатися науковою роботою, інакше викладацька кар’єра просто не відбудеться. А з іншого боку, викладач, що захищається, за сумною традицією, повинен матеріально заохотити і керівника роботи, і опонентів, і рецензентів (бо держава платить їм абсолютно мізерну суму за «супровід» дисертанта). Інакше ці добродії й пальцем не поворухнуть. Водночас усі наукові публікації, необхідні для захисту, — теж за рахунок дисертанта, участь у конференціях — так само. Бути науковцем в Україні — дуже вартісне задоволення. А виш, вимагаючи наукової роботи, платить копійчану зарплату. Викладач бере кредит у банку на захист дисертації або позичає у знайомих і влазить у кабалу на довгі роки. Бо без захищеної дисертації з ним просто не продовжать контракт як iз неперспективним науковцем. Така безвихідь...
Доцільно було б, напевне, підвищуючи вимоги до наукової роботи, одночасно, в одному пакеті, змінити умови, механізми — все, пов’язане зі здобуттям наукового ступеня. Але ж ні. Втім, таких «ні», пов’язаних із новаціями в освіті, чимало. Наприклад, сьогодні йдеться про зменшення аудиторних занять за рахунок збільшення самостійної роботи студентів. Однак про створення тьюторської мережі, тобто фахівців, що консультують і контролюють самостійну роботу, не подбали. На заході тьютор консультує і контролює 4-6 студентів. У Міністерстві освіти, за інформацією міністра, збираються готувати підзаконні акти, так щоб до наступного навчального року вирішити це питання. Тобто йдеться про абсолютно нову організацію навчального процесу. На неї може не вистачити грошей. І тоді не буде ні аудиторних занять, ні якісної самостійної роботи?
Новації нового навчального року
* Закінчується робота із розробки електронного порталу, на якому можна буде знайти підручники, методичні розробки, рекомендації. Уже зараз школи можуть перевірити роботу порталу в тестовому режимі. Першими отримують доступ до підручників учні 1—3 та 5—6 класів.
* З огляду на проблеми з опаленням у зимовий період, учні Дніпропетровщини, Тернопільської й Івано-Франківської й деяких інших областей восени навчатимуться шість днів на тиждень.
* Якщо нове Положення про ДПА пройде затвердження в Мін’юсті, учні 9-х класів замість п’яти, здаватимуть три екзамени — українську мову, математику й один на вибір. Учні 11-х класів теж здаватимуть три екзамени.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
