Непрості переселенці

У Ворзелі, що на Київщині, місцеві мешканці скаржаться на те, що майже весь район обклеєно сепаратистськими листівками. У них невідомий автор описує те, з якою жорстокістю слід вбивати бійців АТО на Донбасі, та уславлює перемогу «ДНР» й «ЛНР». «Зранку вийшла з хати, аж раптом бачу на стовпі великими чорними літерами на білому аркуші написано: «Смєрть хунтє!», а знизу дрібним шрифтом: «ЛНР і ДНР будут стоять на смєрть! Дєдовскіє русскіє подвігі не посрамім!». Так мене мало пропасниця не розбила! Невже і до нас дійшло?! Я одразу кинулася у селищну раду, а звідти через журналістів докотилося й до Ірпеня. Усі дуже налякані просто від того, що може статися», — розповідає Алла Бахмацька.

Місцеві переконані: цей злочин — справа рук переселенців зі сходу. За даними Міжвідомчого координаційного штабу з питань соціального забезпечення громадян України, загальна кількість переселенців із зони АТО становить 69 480 осіб. Київ — найпривабливіше місто для біженців, оскільки тут найбільше шансів знайти хоча б тимчасовий заробіток.

Крім цього, у місті та області діють спеціальні служби з допомоги біженцям, у яких працює близько 2000 волонтерів-добровольців. «До нас у хостел за останні два місяці вселилося близько 300 біженців з Донбасу і десь 40 українців з Криму. Ми їх розподілили по кімнатах, надали ліжко-місця, за які вони сплачують символічні кошти, до 25-30 гривень на добу, а в інших — взагалі безкоштовно. Приїжджають, як правило, родинами, хоча не рідкість й поодинокі переселенці», — каже Маргарита Ракова, волонтер компанії «Благодійний фонд підтримки репатріантів, біженців та шукачів притулку в Україні».

Але не тільки офіційні заклади приймають біженців. Допомогу їм надають також і фізичні особи. Так, у смт. Коцюбинське Київської області священик Микола Ільницький надав прихисток 46 біженцям з Донецької і Луганської областей. Переселенців отець Микола заселив у двоповерховій будівлі, де в 1990-х роках був комбінат з виготовлення дитячих меблів. «Ця будівля була покинутою. Там дах протікав, навіть скла у вікнах не було. Селищна рада виділила його нашій громаді, і в 2003-му році силами волонтерів ми зробили в центральному корпусі невеликий ремонт. Ми там відкрили реабілітаційний центр для малозабезпечених сімей. Хто ж знав тоді, що через десять років тут житимуть біженці!» — розповів отець Микола.

Щоб зробити капітальний ремонт, священику довелося взяти в банку кредит на 1 мільйон гривень. За ці гроші волонтери повністю привели в порядок центральний корпус будівлі й частково ліве крило. А коли на Донбасі почалася війна, він вирішив, що буде приймати біженців з «гарячих точок». За словами священика, він зміг би прийняти ще 40 переселенців, але грошей на ремонт у нього немає. «Я і так не знаю, як розплатитися за банківську позику, адже закінчити потрібно ще ліве крило, щоб туди можна було поселити ще людей. Але на це потрібні гроші — ще як мінімум тисяч 500», — ділиться він.

Наразі у столиці проживає 15 368 переселенців, з яких частина — втікачі від війни, а інші — потенційні сепаратисти, заслані окупантами. Розібратися в цьому і відстежити заздалегідь хто є хто, практично неможливо. «Найстрашніші наслідки війни — не зруйновані міста, а зруйнована єдність. Що б ми не робили, ми для них — бандерівці, а вони для нас — сепаратисти. І хоча зовні це може не проявлятися, але все ж на якомусь підсвідомому рівні відчувається. І ця ненависть ще довго тягтиметься і після завершення військових дій», — вважає Андрій Стахов, мешканець Ірпеня, у якого проживає родина з трьох осіб з Лисичанська Луганської області.

Відносно нещодавно під Полтавою переселенці вивісили прапор «ДНР», що викликало обурення місцевих і спричинило серію мітингів. А в сусідньому Шишацькому районі громадяни виявили чоловіка з Шахтарська, який місяць тому на камеру для путінської пропаганди бив пораненого українського солдата і вимагав спалити того живцем. А у тому ж селищі Ворзель, яке уславилося поширенням сепаратистських агіток, до того ж ще й зірвали український прапор з місцевої школи.

Очевидці кажуть, що це зробили діти переселенців з Луганської області, тому притягнути їх до кримінальної відповідальності неможливо. Але ж це не їхня власна ініціатива — хтось з дорослих, напевно, підказав. Прогнози місцевих невтішні; вони кажуть, що сепаратизм — це невиліковний діагноз, і якщо раптом хтось із біженців його «підхопив» і приїхав уже «інфікованим», то ця зараза неодмінно вийде з-під контролю і дасться взнаки.