Ловкий першокласник

Конфуцій казав: замість нарікати на темряву, запали свою свічку. Замість нарікань на недолугість нинішньої початкової освіти з «не такими» підручниками, письменник і педагог Дмитро Чередниченко запропонував альтернативу — в тернопільському видавництві «Навчальна книга — Богдан» побачив світ його авторський буквар «Соколик».

Цей буквар — плід, можна сказати, всього творчого життя письменника і педагога. Адже робота над ним почалася ще в 1968 році, коли після виходу книжки для дітей «Щедринець» у Міністерстві освіти письменнику запропонували створити «Буквар». І Дмитро Чередниченко взявся до роботи — ходив на уроки в перший клас, говорив із учителями, спілкувався з дітьми, думав, творив... Але тоді його праці так і не судилося побачити світ. Чому? Це можна зрозуміти, погортавши славнозвісний буквар «Материнка», який вийшов аж у 1992 році: схоже, для радянської освіти він виявився занадто українським. До речі, за «Материнкою» часом і досі працюють учителі, тоді як перевидавати підручник ніхто не поспішає. Чекають на своє перевидання й укладені разом із письменницею Галиною Кирпою читанки «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя»...

У чому ж особливість «Соколика»? Як пояснює сам Дмитро Чередниченко, буваючи у школах, він побачив, що нинішні учнi приходять до першого класу, вже вміючи читати. І щоб не відбити охоти до читання, їм потрібен буквар-читанка. Отож за першою книгою «Соколика» — власне букварем, у видавництві «Навчальна книга — Богдан» очікується ще й друга книга — радше читанка.

...Гортаючи буквар, ніби чуєш неспішну мову самого Дмитра Семеновича — це жива розмова з маленьким читачем. Рубрика правильного слововжитку так і називається — «Розмова». У діалогах школярі самі з’ясовують, яке слово в контексті доречніше, тим часом виявляючи і свої уявлення про добре і погане. Як у цій розмові:

— Іванку, май совість. Не ображай менших за себе.

— Іванко в нас хлопець совісний. Я не помічав, щоб він когось зобидив, — заступається Оксанка.

— Та то я посковзнувся й упав. І рукою знехотя зачепив малого. Він і розплакався, — пояснює Іванко. — Але в мене чисте сумління.

— А ти перепросив його?

Автор ненав’язливо вплітає в оповідь призабуті нині слова — щоб вони жили й надалі: святочний обрус, молодик, грайлики, блищики, лівобіч, десниця, внезабарі, студниця... Розкривається й власне українське значення тих слів, які на перший погляд здаються читачеві русизмами: красний, зобидити, ловкий, крутий...

Матеріал сприймається легко й цілісно, адже автором майже всіх текстів є сам Дмитро Чередниченко, в якому щасливо поєдналися дві іпостасі — письменника і педагога. «Мені важливо підготувати дітей до сприйняття поетичного світу, щоб вони знали, що таке образ», — говорить він.

Отож і вчитель такому буквареві знадобиться творчий. І обізнаний. Адже треба буде пояснювати дітям, що таке троїсті музики, і який колір у петрового батога, і... парадокси української історії. Наскрізною ниткою через усю книжку проходять найяскравіші постаті нашої історії: від Нестора-літописця, Володимира Ясне Сонечко, Кирила Кожум’яки до гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Перлинкою зблискує уривок із «Повчання Володимира Мономаха дітям» у доступному переказі Віктора Близнеця. І такий перегук із глибини століть із серцями найменших школярів справді вражає.

Привертає увагу методичне розмаїття букваря. Учні й карту своєї місцевості малюватимуть, і складатимуть оповідки з пропонованих слів, відгадуватимуть загадки, докопуватимуться до коренів слів (рубрика так і називається: «Докопайся до кореня»), дописуватимуть початі автором історії, збиратимуть цілі колекції синонімів. А ще — вчитимуться спостережливості на «уроках милування». Письменник пропонує спостерігати і за природою рідного краю, і за морозом на шибці, і... за химерними візерунками на стінах станцій київського метро: «На кожній плиті, яку відшліфували майстри, природа створила неповторний малюнок, образ, візерунок. І тут Василько згадав, як він подібні картини вишуковував на березовій корі, на корі білолиста. А шматочки соснової кори піднімав проти неба й видивлявся в них усяких птахів та звірів».

Мова «Соколика» жива, легка і навіть часом... пустотлива. Вона ніби заграє з дітьми — через дражнилки, веселі віршики, дотепні оповідки. Отак весело й минає ця мандрівка українською абеткою, даруючи учневі знання і про історію України, і про розмаїття її географії, дерев, пташок, квітів, озер і риб, і про багатство мови, яка все це назвала і зробила рідним.