Самостійне рішення — коли сусід не проти

Великий і успішний російський аграрний холдинг кілька років тому вирішив налагодити в глибинці власне виробництво сировини. Але методи і стратегії підприємливих менеджерів, відпрацьовані на міських підрозділах, швидко загрузли через непередбачену реакцію місцевих мешканців. Щоб краще зрозуміти причини невдачі, компанія замовила анонімне дослідження групі висококваліфікованих соціологів під керівництвом доктора філософських наук, професора Вищої школи економіки Азера Ефендієва. І отримала несподівану інформацію для роздумів. Відповідали на запитання науковців селяни сусідньої для України Білгородщини, тому нам видалися цікавими результати цього опитування.

Цифри, які лякали

Результати ретельного анонімного опитування свідчили: шістдесят відсотків селян не вважали за потрібне розширювати своє особисте підсобне господарство, навіть якби випала така можливість. Майже дві третини відкрито зізналися чужим людям (соціологам), що не вважають злодійство неприйнятним. А скільки ще просто посоромилися про це сказати? При цьому значне число з тих, хто не крав, зазначили, що їм просто нема чого красти. Виявилося, що немає і лідерів, з якими можна було б почати роботу: п’ять відсотків у принципі були готові до підприємницької діяльності, але прогнозували дуже негативну реакцію оточуючих на свої дії, тому не наважувалися на цей крок. Опору в них шукати було марно: п’ять відсотків проти дев’яноста п’яти — це війна, в якій програвав зрозуміло хто. Господарі холдингу почувалися вбитими: жодної моделі ні стандартного, ні нестандартного рішення на момент знайомства з результатами дослідження вони не бачили...

Країна мрій не завжди надихає

Хоча в середньому рівень життя сімдесяти відсотків опитаних сільських сімей виявився незадовільним, на запитання, чи прагнуть вони до досягнення високого рівня життя, чи докладають для цього необхідних зусиль, кожен другий вибрав відповідь: «Мріємо, сподіваємося, що як-небудь становище покращиться». Смиренність і покірність щодо нинішнього становища висловила третина опитаних. І тільки кожен п’ятий мав у якомусь вигляді мотивацію досягнень, прагнення за рахунок додаткових серйозних зусиль поліпшити своє життя. Отже, вималювалася катастрофічна мотиваційна ситуація: пасивність, мрійливість, мінімізація потреб і, відповідно, зусиль. Ухиляння від активності розвинене було тим сильніше, чим бідніше жила людина. А при такій мотиваційній структурі можна чекати, з одного боку, поглиблення і розширення злиднів, а з іншого — ривка до більш високих стандартів життя з боку незначної частини сільських жителів. Більшість селян схильні були знімати з себе відповідальність за своє життя. Абсолютна більшість вважала, що їх особистий добробут залежить від того, як розвивається суспільство в цілому. До протилежної думки («при всіх перипетіях нашого життя в кінцевому підсумку все залежить від самої людини») схилилося тільки 22 відсотки. 50 відсотків погодилися, що вони «такі, якими їх зробило життя». І лише третина посилалася на власний вибір. Соціологи пов’язують таку пасивність із багатьма причинами. Одна з них — протягом тривалого часу найбільш підприємливі мешканці виїжджали в міста, а в селах залишалися ті, хто не любить змін. Злодійство в російському селі визнається соціальною нормою, воно легітимізовано. Зневірившись знайти рішення цієї проблеми, холдинг покликав до Бєлгородської області групу психологів на чолі з професором Миколою Конюховим. Кожен із досліджених ними селян пройшов тест «Семантичний диференціал» (триста шістдесят оцінок, порівнянь), MMPI (Міннесотський багатофазний особистісний опитувальник — п’ятсот п’ятьдесят шість запитань) і кілька інших. Загалом кожен селянин відповів на півтори тисячі запитань.

Для селян найважливіше — щирість

У результаті дослідження вдалося знайти точку опори, або, точніше, ґрунт, на якому можна було вибудувати систему мотивації. Виявилося, що єдино значущими речами для селян є думка оточуючих людей і щирість. Громадська думка важлива настільки, що селяни навіть не хотіли про це говорити з дослідниками. На пряме запитання: «Вам думка вашого сусіда Васі важлива?», — часто відповідали: «Та ви що? Та пішов він!» А коли запитали про це через тести, виявилося, що заради думки цього сусіда людина готова на Місяць застрибнути. Важливими виявилися також щирість, відкритість. У селян рівень емпатії (емоційно-чуттєвого сприйняття) в порівнянні з представниками інших верств населення вищий на кілька порядків. Психологи умовно розділили людей на дві культури: раціонально досягаючих, представники якої живуть найчастіше в містах, та емпатійних, жителів периферії. Виявилося, що у селянина, на відміну від городянина, мінімальна ефективність аудіального каналу. Тобто мову вони чують, але не сприймають. Можна їх через звукопідсилювач хоч у світле соціалістичне майбутнє кликати, хоч у капіталістичне, — їм це все однаково. Зате у них розвинене візуальне і кінестетичне сприйняття. Тобто вони вірять тільки в те, що бачать або помацають. Бо ці канали захищають їх від ілюзій. За плечима селян дуже важке життя. Вони знають, що найнебезпечніше — це привнесення системи цінностей та ідей, які не можна помацати і перевірити. Життєвий досвід селянина говорить: якщо хтось тобі й допоможе у скрутну хвилину, так це сусід. І все. І більше ніхто. Той самий сусід Вася, якого вони показово ігнорують. Тому для них насправді така важлива думка сусідів, односельчан. Під час опитування моделювалися ситуації, коли селянам треба було прийняти рішення самостійно. І вони негайно від нього відмовлялися, якщо воно не збігалося з думкою більшості. Для них значуща людина, з якою вони постійно взаємодіють. Їх історія навчила, що не книжки треба читати з психології, а вивчати людину через власне емоційно-чуттєве сприйняття.

Найкращі психологи-практики живуть у селі

Коли психолог проводить інтерв’ю, для нього важливо витримувати ролі ведучого і веденого. Досвідчені фахівці намагаються створити емоційний контакт і відчути те ж саме, що і співрозмовник, — у цьому полягає їх професіоналізм. Але довелося констатувати, що вже на третій хвилині розмови вони опинялися не ведучими, а веденими. Селяни їм відповідали не те, що думали, а те, що хотіли від них почути опитувачі. Як ті не намагалися побудувати свій захист, опитувані їх прораховували швидше. Рівень підлаштування у них виявився вищим, ніж у дипломованих психологів. Не складно зрозуміти: коли внутрішнє сприйняття людини є підставою для виживання, такий канал розвивається прискорено. Тому ці люди дуже швидко емоційно втомлюються: наростає відчуття порожнечі, якого вони дуже бояться, емоційне перенапруження. А це вже — мордобій, горілка і таке інше. Тому селяни оберігають свою емоційну цілісність. Для селян найважливіша щирість у мікрогрупах, дуже вузькому колі людей, де вони можуть бути повністю відкриті. Адже вони не просто так відкривають душу. Їм потрібно зрозуміти: хто ти відносно мене, чого від тебе чекати? Питання прогнозованості для сільського мешканця — не бажання і не науковий інтерес, а об’єктивна потреба, яка забезпечує існування його самого і його родини. Тому при комунікації у нього витрачається величезна кількість емоційної енергії. І поза межами мікрогрупи селянин в контактах обережний.

Подвійний затискач Блейєром

Так називають психологічне явище, коли в людині одночасно уживаються суперечливі почуття, і для неї характерний стан напруги, коливання. Коли раптом у якийсь момент часу переважає якийсь однополярний емоційний стан, то з великим ступенем ймовірності незабаром він зміниться на прямо протилежний. І якщо сьогодні сільські жителі ставляться до прийшлого роботодавця добре, то завтра все може враз змінитися, без жодної видимої причини. Вся історія їм каже, що не буває добра і зла, що це дві сторони однієї медалі. Бути передовиком — добре, тобі дадуть прапорець, гроші навіть, але у тебе будуть мозолі і ти підірвеш здоров’я. Для них немає нічого однозначного. Чим сильніше їх намагаєшся в чомусь переконати, сформувати емоційний центр в одній площині, — тим швидше в протилежній площині у них сам собою формується інший центр. Тому коли підготовлені психологами і навчені власним гірким досвідом інвестори йшли на контакт, вони вже не хвалили себе. А говорили, що прийшли допомогти, — але безкоштовних пряників не буває. Щоб домогтися симпатії селянина, треба підносити дві протилежності, щоб емоційний центр зміщувався плавно. Тобто інвестор повідомляє, що забирає у них владу, контрольний пакет акцій тепер у нього. Але селяни отримують школи, лікарні, корма, техніку. І роблять вибір.

Як будували систему самоуправління

Селяни з радянського минулого звикли красти колгоспне майно. Але у свого сусіда по мікросередовищу красти вони зазвичай не будуть, бо сусід — це єдине, на що можна спертися у важку хвилину. І сусід це знає. Якщо стане відомо, що Вася вкрав у сусіда, Вася стане ізгоєм. А гіршого для нього немає, бо система міжособистісної залежності для нього емоційно — на рівні життя і смерті. Підприємці спробували створити таку форму соціально-економічних відносин, в якій людина була б включена в колектив. Я, селянин, маю отримувати гроші, які забезпечують нормальне існування. Водночас від результатів моєї праці повинні залежати всі інші члени мікросередовища. Гарантом моєї ефективної діяльності є не отриманий матеріальний еквівалент, а реакція зовнішнього середовища. Як тільки я починаю погано працювати, від цього стає гірше всім. А це вже фактор, який на кілька порядків краще забезпечує мою ефективність, ніж гроші. Для сусіда Васі важливі не гроші, а те, що я не роблю так, щоб йому було добре. І я знаю: якщо я не роблю йому добре, він «візьме шило і поправить мене в потрібну сторону». Це система індивідуалізму і взаємозалежності, стримувань і противаг. Якось тракторист поїхав на тракторі додому в сусіднє село обідати, витратив зайвий час, пальне. Раніше в холдингу намагалися таких карати — позбавляли премії, не давали їм працювати на хорошому обладнанні... Але селяни вбачали в цьому негативне втручання у своє середовище і сприймали роботодавця, як ворога. Гуртувалися і воювали з ним, а про те, щоб зі своїми порушниками розібратися, в запалі забували. Створена заново система самоорганізації майже виключає втручання роботодавця. Вона тримається на двох речах: правилах та інформації. Видається, наприклад, внутрішня газета. У ній тепер пишуть, що тракторист такий-то, з такого-то підрозділу поїхав на тракторі додому обідати, витратив пальне на таку суму. Прибутковість зменшилася, значить, всі отримають менше. Це достатньо для того, щоб селяни кинулися з’ясовувати, в чому справа, а Вася надалі відповідально поводився. Інвестори стали співвласниками колишніх колгоспів, виділили необхідні для підйому розорених господарств кошти та привнесли свій досвід організації. З одного боку, дається досвід ефективного ринкового конкурентоспроможного ведення справ, а з іншого — зберігається громадський характер організації виробництва сільськогосподарської продукції. Але головне: селянин повинен усвідомити себе частиною цього життя. Частиною, яка взяла на себе відповідальність.