Знаменитий «баобаб» є свідком численних побачень і сердечних освідчень... (автора.)
«Зустрінемося під баобабом», — так люблінці впродовж десятиліть домовлялися про майбутні зустрічі й побачення. Чому тополю в центрі міста любовно нарекли баобабом — історія замовчує. Але ось уже кілька років, як верхівка цього історичного дерева побіля люблінської Старувки поволі всихає. «У людей з’явилися стільникові телефони, і проблему комунікації нині залагодити доволі просто. Певне, баобаб відчув, що його історична місія добігла кінця, і поволі згасає», — припускає наш провідник Мачей Збарахевич.
Хоча вислів: «історія йде в нікуди» — явно не про Люблін. Тут кожен камінчик зберігає на собі подих і слід історії — у буквальному сенсі. «Обережно, не спіткніться об камінь нещастя, і не доведи Боже вам торкнутися його», — застерігає нас Мачей. Здавалося б, — звичайний камінь на розі однієї з вуличок Старувки (Старого міста). Але — ні. Колись, у давні часи, ця каменюка виконувала роль плахи на міському ринку: на ній стинали голови засуджених злочинців. Однак після того, як стратили несправедливо засудженого, камінь став приносити біду. Хто б до нього не торкався — отримував «сто і одне нещастя». Мабуть, люблінці й залишили це «історичне страшидло» у центрі міста як нагадування: усе в житті закономірно, тож будьте чемні.
Люблін — місто дивовижних переказів. Історія в оздобі місцевих легенд й історія без ретуші — фірмовий «трунок» краю. Перші письмові згадки про місто датуються 1198 роком, а через чотири століття саме тут уклали історичну Люблінську унію, що об’єднала Королівство Польське і Велике князівство Литовське в одну державу — Річ Посполиту. У ХVІІ столітті Люблін зажив слави напрочуд багатого міста: тут засідав трибунал, найвищий суд польської шляхти. Багаті шляхтичі з’їжджалися до Любліна з усіх-усюд і, залагодивши актуальні справи, щовечора збиралися в підземній пивничці «для обраних». Нині в лабіринтах колишнього льоху діє мультимедійний музей «Під фортуною». Його головна окраса — унікальні поліхромні фрески з цікавими древніми сюжетами. Цей оригінальний музейчик неподалік ратуші, де експонати минулого органічно сусідять з останнім словом інтерактивних технологій, — один з улюблених туристичних пунктів Любліна.
На Ринковій площі, поруч із колишньою будівлею Коронного трибуналу, прописана одна з тисяч міфічних історій міста — легенда про «бісівський суд». Найсумніша легенда Любліна, каже Мачей Збарахевич. І переповідає, як 1673 року, після тривалої судової тяганини з польським магнатом, бідна вдова була ошелешена вкрай нечесним рішенням у власній справі. Втративши надію на справедливість, бідолашна жінка вигукнула у відчаї, що навіть сам чорт виніс би справедливіший вирок. «Тієї ж ночі до суду під’їхала чорна карета, з неї вийшли три постаті в чорному, і процес розпочався знову, — розповідає Мачей. — Справу вирішили на користь вдови. Під час підписування документів одна постать поклала свою долоню на стіл. Під долонею миттєво зайнявся папір, а на дереві лишився відбиток. Тільки тоді всі завважили у суддів роги і копита... А Христос нібито завбачливо відвернув голову. Що ж, іноді диявольський суд буває справедливішим за суд людський».
Стіл із відбитком чортячої лапи нині можна побачити у Люблінському музеї. Поруч із музеєм — каплиця святої Трійці, яку в XIV столітті заклав Казимир Великий. Біля неї — округла вежа в романському стилі, збудована ще в XIII столітті. Забираємося нагору, аби зробити панорамні знімки міста. Це найстаріша будівля в Любліні. Деякі дослідники вважають, що вежу звів Данило Галицький, інші наполягають — то справа рук Болеслава Сором’язливого. У будь-якому разі, завдяки будівничим Старе місто з висоти пташиного польоту виглядає розкішно.
Одна із родзинок міста — «люблінський хейнал»: музичні позивні, які щодня лунають із балкона Нової Ратуші. Цій мелодії понад 400 років, автор її не відомий, а ось ім’я сурмача, який виконує її нині, вочевидь має шанси потрапити до історії і стати легендою. Щодня о 12-й годині люблінець Онуфрій Кошарний виходить на балкончик ратуші і ніби звістує своїх земляків: життя триває, історія живе. Пану Онуфрію 80 років, і 17 із них він виконує хейнал — день у день, без відпусток і підмоги заступника.
Коли Люблін отримав міське право, серед краян точилися палкі суперечки — яким має бути герб міста. Розглядали кілька історичних сюжетів. Один із них — героїчна оборона міста від татар, коли люблінці довго тримали оборону навіть попри голод. А коли в місті вичерпалися запаси провізії і постало питання, чи їсти останню козу, краяни вирішили одностайно: коза дає молоко, а молоко — це «їжа надовго». Так коза врятувала Люблін. На цій милій історії і зупинилися в дискусії про герб. Однак коли мальований символ міста був готовий, виявилося, що художник замість кози намалював... козла. Подейкують, майстер пензля був напідпитку, тож і вийшов у нього цап, а люблінці довго вагалися — лишати чи ні цю тварину на гербі. Зрештою, цапа залишили, хоча відтоді кілька разів змінювали обриси «портрета». А симпатична фігурка «позолоченого козла» у центрі Любліна — улюблене місце зустрічі тутешніх жителів і гостей Любліна.
У Любліна — молоде обличчя. І не тільки тому, що за останні 13 років — із часу мого попереднього приїзду сюди — місто відчутно оновилося. На його вуличках ви зустрінете багато молоді: Люблін називають містом студентів. Тут діє багато навчальних закладів, зокрема чотири університети. До речі, з-поміж студентів багато українців.
Р. S. Автор висловлює вдячність Польській туристичній організації і особисто Олені Бондаренко за організацію поїздки.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
