З тієї «голоти» будуть люди

«У часи, коли Україною гуляє смерть, ми утверджуємо життя тут»

Суперечки навколо фестивалю розгорілися не на жарт іще задовго до його початку. Організаторам фесту закидали, що розважатися, коли на сході йде війна, недоречно й непатріотично. Тим більше що частина тих, хто починав «Бандерштат», представники Всеукраїнської молодіжної організації «Національний Альянс», теж зараз на сході, у лавах патріотів. Зрештою, знайшли компроміс — слоганом фесту 2014-го стало: «У часи, коли Україною гуляє смерть, ми утверджуємо життя тут», а музичну частину фесту поєднали з майданною поезією та патріотичними дискусіями, або, як тут кажуть, гутірками.

Компанія ж тут зібралася і справді цікава. Крім зустрічей із ветеранами ОУН-УПА учасники і гості фесту мали змогу віч-на-віч поговорити із Сашком Положинським, Юрієм Луценком, Олегом Однороженком (заступник командира батальйону «Азов»), Дмитром Добродомовим (генеральний директор медіа-холдингу ZIK), представником білоруського добровольчого батальйону «Пагоня» Анею Морозовою та іншими. Тверезому погляду на життя сприяла і заборона на продаж алкогольних напоїв у центрі міста та його вживання на самому фестивалі, що стверджує здоровий спосіб життя бандерштатівців. У програмі був заявлений і відомий козак із Майдану Михайло Гаврилюк, але його мобілізували просто з Луцька.

Ложка популізму в бочці єдності духу

Анастасія Дмитрук, одна з учасниць літературної сцени, авторка вірша «Никогда мы не будем братьями», після заходу написала у «Фейсбуці»: «Пишаюсь нашою новою молоддю: весела, цікава, вихована, а що не менш важливо — твереза! Такі фестивалі необхідні... навіть у такий складний час. Підіймає бойовий дух, загострює почуття власної гідності, любові до української культури, любові до України. Бо війна зараз не тільки на передовій, війна йде і в тилу, і у кожному серці. А такі фестивалі надихають, перезавантажують, підсилюють».

«Бандерштат» нині — чи не єдиний фестиваль, у якому інтелектуальна складова дорівнює музичній. І саме тут, у той час, коли більш ніж півроку вся Україна живе, як на голках, на «Бандерштаті» відчуваєш, що справді ще не все втрачено. Коли постійно знайомишся з іншими людьми, вже не запитуючи імен (запам’ятати нереально), а просто дізнаєшся, хто і звідки. Запоріжжя, Рівне, Луцьк, Донецьк, Луганськ, кажуть, навіть із Республіки Конго був гість. Це місце, де біля кожної ватри звучить гітара, хлопці передають її по колу і вносять нові ритми у твоє життя. Кожен — щось особливе, щось зі свого регіону, щось наболіле. Тут можна було зустріти багатьох майданівців (їх точно не звинуватиш у байдужості), були ті, хто відразу після фесту їхали на передову або, навпаки, намагалися зняти стрес після страшних картин війни.

Проте були моменти, від яких віяло відвертим популізмом. Зокрема, коли, презентуючи розважливу пісеньку, вокаліст згадував Небесну сотню. Неодноразово виникало і питання, чи не забагато Путіна, адже все-таки ми тут, в Україні, а тут пісенька про сусіда звучала навіть частіше, ніж сакральне «Слава Україні!».

«Я вічно житиму в тобі»

Якщо говорити про «Бандерштат» словами відвідувача, який уже не вперше тут, то цьогорічний фестиваль таки мав особливий присмак, постійне усвідомлення того, що в країні не так спокійно, як хотілося б, і розмови поверталися знову й знову до однієї теми. І водночас тут панувала дивна атмосфера безпечності й повної впевненості, що у тебе ніхто нічого не поцупить (хіба дрова чи воду), та й культура приємно вразила: якщо минулого року Майкл Щур «розбомбив» бандерштатівців за туалети, то нині усі питання були враховані.

Можна багато говорити і про екскурсії містом чи до Нового Загорова, про спортивні змагання й купання в Стиру, про миттєвості, коли йдеш із наліпкою «Бандерштат» рідним Луцьком і не зважаєш на людей навколо, не соромишся запаху багаття й не зовсім чистого одягу. Ти на три дні вибуваєш зі звичного життя, але не вірте, що в цей час забуваєш про схід.

Сам фестиваль має тенденцію до зростання своєї ваги не лише в Україні, а й за кордоном. Цьогоріч на фестивалі виступав ірландський гурт Cruachan та білоруська Zatoczka. Символічним кодом цьогорічного фестивалю став гімн України, який заграли Cruachan на ірландській волинці, та повторне виконання «Ще не вмерла» під акомпанемент піаніста-«екстреміста» з Майдану (останнє було майже під ранок, тож багатьох довелося будити). А ще – Молитва українського націоналіста, яку після закінчення фестивалю усі бандерштатівці гуртом повторили за Богданом-«Лучником», який за день до того повернувся зі сходу. Сильне «Я розпливуся в тобі і вічно житиму в тобі», повторене кількома тисячами голосів до України, сповнили впевненістю, що все буде добре. Інакше і не може бути.