…А школа за розкладом

Війна війною, а школа за розкладом. Принаймні хочеться вірити, що за місяць у нашій країні буде стільки миру й спокою, що діти не боятимуться заводити зошити й щоденники, а батьки знову перейматимуться шкільною формою, підручниками та канцелярським приладдям, а не бронежилетами й військовою уніформою. У серпневій добірці «Україна молода» пропонує вісім книжок для дітей та підлітків, у яких ідеться про сучасні, смішні й проблемні шкільні будні, про які нечасто говорять у рамках шкільної програми з літератури.

Почнімо з повісті для молодших школярів улюбленця дітей Івана Андрусяка. «Третій сніг» («Фонтан казок», 2014) — чудово ілюстрована Ольгою Кузнецовою казка-повість про лісову школу. Тут поруч зі страшними хижаками вчаться маленькі й милі хижаки (наприклад, їжак Петро) і тварини, сказати б, вегетаріанці. Ліс змальовується великою і багатонаціональною країною, яка, втім, не має назви. Персонажі-звірі перебувають у пошуках власної ідентичності, точнісінько як і читачі цієї книжки. Хтось знаходить себе через мову, хтось — у смертельній небезпеці, хтось — помиляючись і виправляючи помилки, а хтось — допомагаючи друзям у скруті. Андрусяк вплів у невелику повість купу актуальної проблематики, починаючи від проблеми суржикомовності й завершуючи правами неповносправних діток. Деякі відповіді читачі мають шукати разом із батьками, тому книжка найкраще пасує для сімейного читання.

«Обережно, діти!» Марії Ткачівської («Клуб сімейного дозвілля», 2013) — дотепна й жвава історія про хлопчачі клопоти й капості. Другий розділ книжки, присвячений шкільним будням 8-річного хлопчака на ім’я Марко, можна було б видати окремо як добру шкільну повістинку. Сюжет простий і вічно актуальний: як цілком нормальні й бешкетливі діти переживають нудьгу шкільних уроків. Мова повісті проста, з великою кількістю діалогів. Колізії цікаві та упізнавані як для дітей, так і для дорослих. Місцями книжка нагадує французьку «хлопчачу» класику — «Малого Ніколя» Жан-Жака Сампе й Рене Ґоссіні. Утім, деякі моменти дітлахам будуть далекі; імовірно, батькам доведеться пояснити, хто такий «дід» Сталлоне й «тітка» Памела Андерсон і чому при згадці цих імен потрібно сміятися.

Українські читачі нарешті дочекалися «Щоденника слабака» Джефа Кінні («Країна мрій», 2014, переклав із англійської Дмитро Шостак) — всесвітнього бестселера, книжки в коміксах, яка свого часу перевершила популярністю самого «Гаррі Поттера». Головний герой Ґреґ Геффлі — невдаха, американський школяр без надзвичайних здібностей і високих моральних стандартів. Радше навпаки: Ґреґ постійно робить щось таке, за що дорослий читач неодмінно нам’яв би йому вуха. Водночас Ґреґ — хлопчина з підприємницькою жилкою, він повсякчас думає, як заробити, прикладаючи якомога менше зусиль. При цьому, щоправда, нерідко страждає дружба, але хто не помиляється, той і не змінюється на краще. Книжку ілюстровано картинками самого Кінні, що самі по собі є вельми дотепними.

Дівчата зрадіють новій історії з серії про Трейсі Бікер британської письменниці Джаклін Вілсон. Трейсі — сирота, більшість її проблем так чи інакше обертаються навколо цього факту. У новій повісті «Слабо» («Навчальна книга — Богдан», 2014, переклав з англійської Володимир Чернишенко), яку традиційно проілюструвала Ганна Осадко, Трейсі намагається вжитися з прийомною мамою, сказати б, перевіряє її на міцність. Звісно, їй також доводиться ходити в школу, де вчителі нерідко не розуміють величини Трейсіних талантів, а школярі, як відомо, не відзначаються толерантністю й чутливістю до чужих комплексів. Книжку написано від першої особи, український переклад жвавий, цілісний і дотепний.

Читачам середнього віку цікаво буде почитати повість харків’янина Валентина Бердта «Мій друг Юрко Циркуль та інші» («Видавництво Старого Лева», 2010). Книжка отримала у 2012 році премію «Великий їжак». Це міська історія про будні й проблеми харківських підлітків — Вадька Журбіна, його друга Юрка Циркуля та інших. Історія про світ, у якому діти знають ціну мобільному телефону (у гривнях, оскільки самі мусять збирати на нього гроші), дружбі й людському життю. Автор не лише «годує» читачів веселими шкільними пригодами, яких, дякувати письменникам і видавцям, є немало, а й намагається відверто говорити з підлітками про серйозні речі — такі, як хвороби найближчих людей. А вони, на жаль, що далі, то більше трапляються в позашкільному житті.

Роман польської письменниці Малгожати-Кароліни Пекарської «Клас пані Чайки» («Школа», 2012, український переклад Божени Антоняк) дуже популярний серед польських підлітків. Імовірно, секрет книжки — в її правдивості та універсальності. Характери й ситуації, описані письменницею, дуже нагадують життя і часом, здається, молодіжний серіал. У «Класі пані Чайки» охоплено кілька років із життя учнів одного класу однієї польської гімназії. За цей час у них багато всього стається: хтось із кимось дружить, хтось свариться, хтось закохується, хтось розкохується — тут вирують пристрасті, знайомі кожному, хто переживав підлітковий період. Персонажі дуже різні, читачі обов’язково знайдуть того, кому симпатизуватимуть або з ким асоціюватимуть себе. Від таких книжок, як від серіалів, чекаєш продовження, адже герої настільки справжні, що мимохідь зріднюєшся з ними й сторінок із 300 живеш їхнім життям.

Якщо книжку Пекарської складно зарахувати до «дівчачої» чи «хлопчачої» літератури, то «Дівчата з 13-ї вулиці» Малгожати Гутовської-Адамчик («Урбіно», 2014, переклала з польської Божена Антоняк), як видно з назви, більше сподобається дівчатам. А все тому, що три (чи навіть чотири) головні героїні цієї книжки — дівчата, школярки. У кожної з них свої проблеми: Зося не може піти проти волі батьків, які нав’язують їй професію лікаря, Агата живе з вітчимом і почувається непотрібною, а Клаудія постійно відчуває брак грошей і загалом переживає не найкращий період у житті. Є ще одна дівчина, Магда, вона лежить у комі, але без неї попередні троє дівчат ніколи б не подружилися. Книжка проблемна й неоднозначна, авторка наважується порушити теми, досі не проговорені в українській літературі для підлітків — наприклад, підлітковий секс і його наслідки.

Наостанок залишилася книжка, про яку останнім часом багато говорять, — «Омріяний край» Лілі Хайд («Дуліби», 2014, переклала з англійської Лукія Зурнаджи). Дія роману відбувається у Криму на початку 1990-х. Саме тоді кримські татари почали масово повертатися на батьківщину, на землю, яка за законом уже півстоліття належала іншим людям. Головна героїня книжки 12-річна Сафі, як і її батьки та 15-річний брат, народилася в Узбекистані, куди було депортовано їхнього дідуся. Роман змушує замислитися про те, де наш дім — там, де ми народилися й прожили більшу частину життя, чи там, де народилися цілі покоління нашого народу? Ці питання постають на тлі суспільно-побутових конфліктів у житті переселенців — як відбудувати хати, соціалізуватися у школі, знайти роботу й відстояти свої найголовніші права. Тут-таки й звичайні переживання звичайних підлітків — перше кохання, дружба, родинні конфлікти. Книжка особливо актуальна у світлі подій, що трапилися в останні півроку в Криму.

Ольга КУПРІЯН,
Простір Української Дитячої Книги «БараБука», спеціально для «УМ»