Як у сільраді збирали на бронежилети

Розповідь баби Наді

— СМС-ки давно відправляла. Діти з міста поповнять рахунок, то я й виклацаю на 565. Потім прочитала, що ті гроші в армію так і не потрапили, перестала... А тут іду вулицею, — біля сільради стоїть сільський голова. Питаю: «Володимире Івановичу, армії як помагатимем?» «Завтра збираємо сесію з цього приводу. Щось будемо вирішувати,» — каже. То я вже й почала всім, хто траплявся на очі, розказувати, що починаємо збирати гроші і продукти на допомогу фронту. Не менше як гривень по 50, щоб і не позоритися з гривнею чи двома... Валя Кайда всім, хто до неї в магазин приходив, теж зрозумiло пояснювала, чому саме так треба. Вони з помічницею відразу по 50 гривень передали через мене Аллочці Хорольській. Аллочка в бібліотеці в центрі села працює і хата її тут близько, то вона й веде всі відомості, стала й касиром і «комірником» для продуктових передач... Хоч на сесії вирішили почати збір з понеділка, пенсіонери ще у п’ятницю гривень 750 зібрали... 86-річна Галина Григорівна Лісконіг 200 гривень зразу здала. Її дочка Оля, вона в Решетилівці давно живе, «маршрутку» ждала біля магазину, то коли почула, що на армію збираємо, теж 100 гривень витягала, здала, хоч і не з нашої сільради... Гордієнки 100 гривень здали і Григорій Якович Хорольський. Та й інші пенсіонери не менше 50 гривень...

Я з’їздила до воєнкома, Олександра Андрійовича, дiзнавалася, що треба здавати. Він зачитав великий список потреб армії і сказав, що коли ми закупимо щось зі списку, можна буде переслати все на Схід «Новою поштою»... Один бронежилет, харківський, ми через райраду купили за 3 320 гривень, хоч спочатку хтось пропонував за 6 тисяч. Спекулянти й тут?.. А ще 2 700 гривень лишилося, то ми засумнівалися, чи зможемо за них щось якісне купити, і вирішили дозбирати на ще один бронежилет. Аллочка вибрала у список тих, хто ще не здавав — а їх було щось до 70 дворів, то я вже пішла по дворах збирати. У нас же багато стареньких людей живе, дехто й до магазину вже не ладен дійти. Хтось просто не почув... Підходжу до двору Барковських, тільки хвіртку відчинила, — назустріч хлоп’ятко шестирічне летить, таке радісне: «Бабушка Надя!» — а в самого рученята загіпсовані. Я тільки сказала бабусі, чому прийшла, як той Даня вже помчав до хати зі словами: «Я зараз принесу, у мене свої є!» Ледве вдалося умовити, що це серед дорослих збирають... Потім зайшла до їхніх сусідів Ромасів через дорогу, там сім’я саме по господарству поралася. Я якось і забула, що в них четверо малих дітей. Так і так, кажу, гроші для армії збираємо. Вони зібралися разом, перемовляються, а за кілька секунд старший син, 12-річний Саша, побіг, приносить 50 гривень. Прошу маму його, Яну, розписатися у списку, а вона так зніяковіло: «Так то Саша свої зі скарбнички віддав...» Чи ті гроші брати, чи віддавати назад... Вони, звісно, забирати їх назад не захотіли. Я аж розплакалася. Заходила до деяких сусідів-випивох, ті на пляшку щодня знаходять, а на бронежилет у них нема. А тут діти, не роздумуючи, останнє, що по копійці на якусь там свою мрію збирали, без вагань несуть. Це ж чому кого батьки навчили... — бабуся Надя витирає непрохану сльозу і поволі (ноги хворі) йде годувати голодних курчат.

Аллочка, Ольга Василівна, Таня

Алла Хорольська, бібліотекарка-«скарбник», літнього вечора, як і більшість односельців, поралася по господарству. Принесла списки — на листочках і в зошитах: «Ми вже третій раз збираємо, — каже. — Спочатку вчителі 750 гривень зібрали. Потім пенсіонери ініціаторами стали... Люди більше по-доброму реагують на прохання здати гроші для армії... Тут Ольга Василівна Табаркевич, підприємець наша, вже з весни і сало ящиками в армію передавала, і гроші. А коли сільрада збирати почала, ще 1000 гривень принесла. Без запитань несуть пенсіонери. Знаєте, скільки вони на ті 50 гривень примудряються прожити?..»

У селі пенсії мінімальні, хоч і вироблені наші старі з-за молоду й на фермах, і вдома на господарстві. А попереду зима, за газ знову ціни підвищать... Тільки вони зараз думають не про зиму, а про мир у країні. Ті, хто молодший, іноді починають сердитися, — мовляв, хтозна, чи ті бронежилети до армії дійдуть... Але все одно гроші здають.

41-річного Гришу Явдоченка як забрали навесні, з першою хвилею на 10 днів, то повернувся тільки оце днями, після того як прийняли закон про демобілізацію тих, у кого від трьох малолітніх дітей на утриманні. У нього троє: Альоні — 15, Вові — 12, Альбіні — 8. До їхнього двору по гроші ніхто не ходив. Бо він же й так в АТО був. Дружина Гришина, Таня, сама принесла гроші на бронежилет.

«Краще б нас здружували мирні справи»

Із перших днів на передовій на Донбасі 25-річний Славик Пінчук. Він один iз чотирьох дітей місцевої вчительки англійської. Власною сім’єю поки що не обзавівся, тому служить і досі. Хоч забирали його у березні також на 10 днів, на навчання. Дзвонить додому нечасто.

Приходили в сільраду ще повістки з військкомату, але поки що за станом здоров’я нікого більше на війну не забирали.

Війна на Донбасі зачепила чимало сімей iз Ново-Михайлівської громади. У багатьох там діти, онуки, брати, сестри... Хтось схвильовано обговорює щодня останні новини з зони АТО. Хтось гірко мовчить. Хтось збирає передачі. Люба Хорішман і Рая Олійник, теж пенсіонерки, вже по кілька партій домашніх закруток передали, сала, олії, томату. Дивиться бабуся Люба на 8-річного онука-шибайголову Стасика і не хоче, щоб він грався у війну. Навіть на комп’ютері.

Днями дізналися, що передане раніше сало від Олі Табаркевич (засолене в ящиках і закручене в банках) після деяких затримок у районі таки поїхало в Дніпропетровський госпіталь для поранених бійців. Отже, можна готувати нові партії продуктів. Бо з грошима в селі справді сутужно — селяни звикли виживати з городів та хлівців, гривні в основному йдуть на газ та необхідний одяг. Деякий час звикли жити й зовсім без грошей, випікаючи навіть хліб із власного борошна. А продуктами з тих самих городів діляться, хто має, без вагань.

У Ново-Михайлівці завжди була традиція допомагати одне одному під час заготівлі сіна. Без запрошень зі своїми вилами прибігали ховати його сусіду в сінник, щоб дощ не застав. Останніми роками пенсіонери, яким уже несила утримувати корів, збираються під час осіннього збору врожаю: сьогодні в одного гуртом картоплю вибрали, завтра в іншого буряки чистять. «Ой, краще б нас здружували мирні справи», — сказала землемір Наталя Андрійко, шукаючи списки мешканців місцевих сіл в архіві сільради.

Знаєте скільки тут дворів у всіх трьох селах разом? 222. І трохи більше 600 мешканців. Сім’ї з годувальниками, які мають хоч таку-сяку роботу, можна перерахувати на пальцях. Але вони готові, чим можуть, захищати своїх захисників на передовій. Тому вчора вже вручили перший куплений бронежилет пораненому в зоні АТО Серьожі Стратійчуку, земляку з Решетилівського району. Він лікувався в госпіталі, тепер повертається захищати український Донбас і сказав, що бронежилет якісний. Саме такий уже врятував йому життя, затримавши три кулі.