Володимирова гірка,

Минуло півтора місяця з дня «облоги» майданівцями Держприкордонслужби. Зібравшись під ДПС, маніфестанти вимагали звільнення її голови — Миколи Литвина, але замість самої відставки отримали лише чутки про неї. Плюс погрози від міністра МВС Арсена Авакова, який прямо заявив, що застосує силу проти пікетників. Тож краще їм вирішувати «свої емоційні проблеми» в іншому місці.

Родинні цінності Литвинів

Силовик «номер» один не зрозумів, що привело протестувальників під стіни ДПС. Не помітив у країні війни, яка бездарно програється на окремих «фронтах» саме через вади прикордонної служби. Зібрати б оті грона гніву від Авакова та обрушити їх на голови сепаратистів. Але Аваков б’є по своїх. Чужі ж його як не боялись, так і не бояться.

Проте у пікетників до очільника ДПС була низка цікавих питань. Чому, наприклад, через нібито закриті кордони в Україну проникали й проникають «рашисти»? Роблять вилазки углиб нашої території, розставляють пастки, закладають міни, провозять важку техніку?.. Це, так би мовити, з актуального.

А ось іще питання — дотичні до недавнього минулого. Чому голова Держприкордонслужби не відповів за анексію Криму? Це його не стосується? Не його парафія? Чи річ у тій нерухомості преміум-класу, якою родина Литвинів володіє на півострові?

А може, Миколу Литвина й дійсно більше цікавить контрабанда, яка йде через одеський порт? За переказами, третину «відкату» за неї отримують прикордонники, третину — митники, третину — місцева влада... Але є ще й інші питання-репліки.

Чому Прикордонні війська, які у всіх державах вважаються елітним підрозділом, в Україні — голі й босі? Чому на біноклі та «броніки» для них скидається вся країна? Микола Литвин керує ДПС iз 2003 року — вочевидь, йому є що сказати з цього приводу.

Шкода, що головний прикордонник не вийшов до пікетників. Може, просвітив би й відносно того, хто і як допоміг Віктору Януковичу здійснити «трансфер» до Ростова? Адже виїхав якось диктатор-втікач за межі України, ще й коханку та челядь прихопив...

Вочевидь, у той момент голова ДПС був на сході — особисто перевіряв боєздатність ввірених йому військ. Тяжко сказати. На сайті ДПС немає дайджесту новин. Як немає там і рапорту про відставку Литвина. Чутки про його готовність піти виявилися сильно перебільшеними.

Не так виховані брати Литвини, аби звертати увагу на думку громадськості. Адже голова ДПС має доволі відомого брата, про якого йтиметься далі.

Кучма і Литвин. Литвин і Кучма

Володимир Литвин є чинним нардепом, членом фракції «Суверенна європейська Україна». За плечима у нього — спікерство, головування в АП часів Кучми, присутність на плівках Мельниченка. А ще Литвин — людина-невидимка. Всі знають, що він є, але, коли Литвин цього не хоче, його ніхто не помічає. І тому існують неспростовні докази.

...У квітневому інтерв’ю «BBC-Україна» тодішній в.о.Генпрокурора Олег Махніцький заявив про те, що ГПУ переглядає справу Гонгадзе і перевіряє причетність до неї Кучми. (Жодних підтверджень такої активності, до речі, так і не надійшло, але мова навіть не про це).

На липневому брифінгу Віталій Ярема — тепер уже «повноцінний» прокурор — також заанонсував дорозслідування всіх обставин справи та ідентифікацію пов’язаних iз нею осіб.

А тепер послухаємо, що сказав іще 29 січня 2013-го Олексій Пукач — звинувачений і засуджений за безпосереднє вбивство Гонгадзе. Коли Пукача спитали, чи зрозуміла йому суть вироку, він відповів дослівно так: «Буде зрозуміла тоді, коли Кучма й Литвин будуть разом зі мною. Запитайте в Кучми і в Литвина. Вони все розкажуть. Тому запитайте про мотив і про умисел у Литвина і у Кучми».

В одній короткій фразі він тричі (тричі!) повторив два імені. Кучми й Литвина. Махніцький «у повний голос» назвав лише Кучму. Ярема імен не називав. Це до відома тих, хто вже зараз вибудовує версії щодо того, чого коштуватиме Яремі його «сміливість». Поки що жодної сміливості не було. Була фраза, яка ні до чого не зобов’язує, — про ймовірну участь у злочині «вищих посадовців держави».

Оце й усе. А тепер — увага! — питання: невже теперішня влада (як, власне, і попередня) Литвина боїться більше, ніж Кучму? Адже навіть проти Кучми Янукович розпочав якесь квазіслідство, яке завершили так само безславно, як і почали.

Хто він є?

Від «касетного скандалу» і справи Гонгадзе свого часу постраждали й екс-глава СБУ Леонід Деркач (його Кучма звільнив першим), і екс-міністр МВС Юрій Кравченко. Це саме через Кравченка пресингували журналіста Сергія Шолоха, вимагаючи, аби він провадив у «свідомість мас» ідею щодо того, що головним винуватцем смерті Гонгадзе виступив Кравченко та його «орли бойовиє».

Неушкодженим з усіх халеп вийшов тільки екс-спікер ВР й екс-голова кучмівської АП. Перефразовуючи рекламу, можна сказати так: при розслідуванні цієї справи не постраждав «жоден литвин».

Тоді як насправді безпосереднім замовником загибелі Гії був... Хто?... Кучма з його напівпритомною, перенизаною матюками маячнею? Чи хтось іще, хто використав (підлаштував?) потік брудної лайки і натяки на розправу з Гонгадзе?

Кравченка, як ми пам’ятаємо, не стало вже пiсля Помаранчевої революцiї. За вельми підозрілих обставин. Такий собі «подарунок» до щойно (за 1,5 місяця перед цим) проведеної інавгурації нового Президента. Для прихильників семіотики це також мав би бути поганий знак — на кшталт затраснутих перед президентським носом дверей.

Знак того, що «бєспрєдєл» триває й триватиме надалі. А одне з його уособлень і надалі (йдеться про 2005 рік) займає спікерське крісло. Отже, хто він такий — Володимир Литвин?

Коли треба — непомітний, часто — мімікруючий (згадаймо хоча б добровільну відставку у 2012-му після прийняття закону про засади мовної політики), завжди — невловимий і ще більш удатний до маскування слідів, аніж той-таки Кучма.

Нині вже не важливо те, ким Литвин був колись. Значно цікавіше те, ким Литвин є зараз. А зараз він — один iз депутатів фракції Ігоря Єремеєва. І не просто «один із...», а улюблений і шанований депутат. Радше — старший товариш, аніж підлеглий очільника фракції.

Воно й зрозуміло: адже Литвин та Єремеєв — давні знайомі ще з часів Аграрної (а згодом — Народної) партії. Але приятелює Єремеєв не тільки з Литвином — олігарх має широке коло друзів, а там де їх таки бракує, стає у нагоді Литвин.

Нафта для близького друга

Програма «Гроші» не так давно провела розслідування, яким довела, що Єремеєв усіма правдами й неправдами намагається «заполучити» (простіше кажучи: вкрасти) технічну нафту — тобто ту нафту, котра мiститься в державних нафтопроводах для підтримання тиску.

Не слід забувати, акцентували автори передачі, що Єремеєв володіє Одеським НПЗ, котрий колись був у власності «гаманця сім’ї Януковича» Курченка. Нині Єремеєв «тримає» 400 АЗС і має у користуванні 1 мільйон 200 тонн нафтопродуктів.

Але до чого тут Литвин? — запитаєте ви. А до того, про що, можливо, й не знали інсайдери «Грошей». Адже саме Литвин дуже виручив Єремеєва на «зламі епох», коли стара влада (Янукович, а разом iз ним і Курченко) вже пішла з арени, а нова ще не затвердилась остаточно.

Подейкують, що Литвин кинувся кувати залізо, не відходячи від каси: домовився з ким слід про те, аби енергетичний спадок Курченка перейшов до Єремеєва. І щоб йому, другу, не заважали торувати славний шлях младоолігархів.

Невiдомо, наскільки Єремеєв не міг обійтися в цьому питанні без Литвина. Вочевидь, не міг. Все-таки країні, як ми пам’ятаємо, «потрібен Литвин». А керівникам країни потрібен набір «своїх» олігархів, на чию підтримку вони могли б розраховувати.

Пробний камінь нової влади

Цю тему можна розвивати нескінченно, не вклавшися й у десяток статей. Та згадаймо бодай про ще одне журналістське розслідування, датоване 2012 роком. У ньому йшлося про те, як у тодішнього міністра економіки (а ним був Петро Порошенко) прокинувся несподіваний жаль за вітчизняними НПЗ та виникла ідея ввести імпортні мита на нафтопродукти.

Медійники намагалися уточнити у міністра, що стояло за цими ініціативами, але відповіді так і не отримали. Ідея iз запровадженням мит була розцінена як прямий лобізм нафтової олігархії, а зокрема й власника НПЗ Ігоря Єремеєва.

Отож коло замкнулося: Литвин — це Єремеєв, Єремеєв — це нафта, нафта — це гроші, гроші — це влада. Коли Порошенко представляв у Раді нового Генпрокурора Ярему, він зацитував йому сінгапурця Куан Ю, котрий радив чиновнику почати з «посадки» трьох своїх друзів.

«Ви точно знаєте, за що, вони знають, за що — і народ вам повірить», — жартував Президент. Соцмережі відгукнулися на цю тему таким анекдотом. «Посади трьох друзів, — сказав Порошенко Яремі. І, нахилившись до вуха, додав: «У крісла».

А щоб у цих кріслах друзям сиділось комфортніше, не вистачає одного фінального штриха. Варто лише відправити Литвина на якісь переговори «про мир в усьому світі» (можна на пару з Кучмою), і ось він уже не «голос, схожий на голос...», а рефері, посередник і посланець доброї волі — сивий, як лунь, і мудрий, як Талмуд.

Справа Гонгадзе, яку в стонадцяте взявся розслідувати новий голова ГПУ, пречудово розставить усе по місцях. Можливо, ми так і не дізнаємось всієї правди про цей злочин, зате дізнаємось багато іншого.

Зокрема, чи планує теперішня влада покінчити з кастою недоторканних, підживлених зв’язками та грошима? Чи головним критерієм перебування в політичному мейнстримі, як і раніше, є не порядність й незаплямованість, а вміння прислужитися сильним світу цього?

Доля братів Литвинів, доля Леоніда Кучми та їм подібних буде надзвичайно показовою... Але пам’ятати варто про одне: «Мавзолеїзація» сумнівних героїв не творить слави країні. Вона творить проблеми. А проблем в Україні не бракує і так.