Благодійність — від держави?

Держава здатна підсилити благодійників

В Україні благодійність часто сприймається як щось паралельне до держави. Держава збирає податки і витрачає їх на потреби громадян. Благодійні організації залучають пожертви і так само витрачають їх на потреби громадян — надають не тільки матеріальну допомогу, а й безплатні соціальні послуги. Скажімо, люди, які живуть із ВІЛ, можуть отримати в таких організаціях консультацію, психологічну та юридичну допомогу. Звісно, обсяг допомоги від державних структур сьогодні неможливо перекрити діяльністю благодійників. Але нині вже з’явилося чимало сфер, де рівень послуг благодійних організацій є значно вищим, ніж відповідних державних установ. Це, приміром, допомога безхатченкам, дітям-сиротам, літнім людям та важкохворим. Активний розвиток благодійних послуг допоміг усвідомити: перенаправлення державних коштів благодійникам підсилить уже існуючу діяльність, дозволить суттєво підвищити якість благодійних та соціальних послуг.

Ідея, коли благодійні організації надають послуги за державні кошти, не є новою. Так, у Німеччині до 10 відсотків бюджетів розподіляється для підтримки громадських та благодійних організацій. Такий підхід має багато переваг. По-перше, державні кошти об’єднуються з благодійними, і від цього зростає якість і кількість послуг. По-друге, благодійні організації працюють із волонтерами, які можуть допомагати іншим винятково з ідейних мотивів. Вони готові зрозуміти клієнтів iз важкою долею, до яких держава та її установи не навчилися ставитися дружньо. Зрештою, благодійним організаціям люди довіряють часом більше, ніж неефективним (а часто і корумпованим) державним і комунальним підприємствам. Та попри ці аргументи взаємодія держави і благодійних організацій у соціальному обслуговуванні в Україні вкрай слабка.

Спільний шлях

В Україні на сьогодні створені два механізми, які дозволяють державі та громадському сектору співпрацювати: відкриті конкурси проектів та соціальне замовлення. Одним iз найпоширеніших і найбільш звичних механізмів є конкурс проектів громадських (переважно, молодіжних та дитячих) організацій щодо молоді, дітей, родин. Переможці отримують державне фінансування — і беруться реалізовувати свої ідеї.

Вимоги до проектів досить прості, вони мають відповідати пріоритетам конкурсу, які кожен орган влади, який оголошує конкурс, визначає самостійно. Оцінюючи проекти, конкурсна комісія враховує очікувані результати та досвід організацій-претендентів. Проект також має відповідати рівню організатора конурсу: тобто з державного бюджету підтримуються проекти всеукраїнського рівня, з міського бюджету — проекти для міста. Нарешті, проекти не можуть бути спрямовані на підтримку політичних партій і мають бути розраховані не більш ніж на рік.

У 2013 році для підтримки проектів всеукраїнських молодіжних і дитячих організацій з держбюджету було виділено 10 мільйонів гривень. Згідно з офіційною інформацією Міністерства молоді та спорту України, ця сума дозволила підтримати 76 проектів, спрямованих на творчий розвиток молоді, популяризацію здорового способу життя, підтримку родинних цінностей тощо. На регіональному рівні загальний обсяг коштів, виділений у 2013 році для підтримки проектів громадських організацій щодо молоді, склав близько 4 млн. 640 тисяч грн. (у тому числі в Києві для цих цілей було виділено близько мільйона гривень). Такі дані наводить Інститут розвитку суспільних інновацій (ІРСІ), опираючись на інформацію від місцевих державних адміністрацій та місцевих рад. Конкурси проектів неурядових організацій через програми розвитку громадянського суспільства — новий для України механізм. Як свідчить аналітичний звіт Українського незалежного центру політичних досліджень, наразі на регіональному рівні ухвалено та діє 23 такі програми, з них 20 передбачають проведення конкурсів для неурядових організацій, які мають допомогти в реалізації пріоритетних завдань регіональної політики. У 2013 році такі конкурси проведено у 10 регіонах із загальним обсягом фінансування 1 мільйон 130 тисяч гривень (зокрема, в Одеській області — 250 тис. грн., у Львівській — 100 тис. грн., у Вінницькій — 350 тис. грн.).

Кому заважають благодійні організації

Пріоритети подібних конкурсів включають питання соціального обслуговування, профілактику соціально-небезпечних хвороб та пропаганду здорового способу життя. Крім того, враховують моменти налагодження ефективної співпраці влади і громадськості, питання аналітичної діяльності щодо стану виконання місцевих цільових програм. Утім хоча кошти виділяють на діяльність, що прямо пов’язана з благодійною (адже закон про благодійні організації відносить ці сфери діяльності до благодійності), в багатьох областях благодійні організації, які організовують пізнавальні табори, проводять заходи для інтернатів, працюють iз наркозалежними, ВІЛ-позитивними мамами і дітьми, не змогли взяти участь у конкурсах.

Є навіть випадки, коли місцеві ради чітко визначилися: підтримувати благодійні організації, утім державні адміністрації саботують виконання цих рішень. Так, Вінницька обласна рада ще у 2012 році затвердила програму сприяння розвитку громадянського суспільства, яка передбачає фінансування громадських та благодійних організацій за результатами конкурсу. Проте департамент комунікацій з громадськістю Вінницької ОДА через власну внутрішню документацію блокує участь благодійних організацій у конкурсі. Варто просто зазирнути на інтернет-сайт Вінницької ОДА, щоб пересвідчитися: другий рік поспіль участь у конкурсі для благодійних організацій не передбачена. Через це, зокрема, минулого року до участі у конкурсі не був допущений благодійний фонд «Здоров’я нації».

Схожа ситуація складається у Києві. Як повідомляють експерти ІРСІ, міська програма «Соціальне партнерство», затверджена Київською міською радою в межах її компетенції, передбачає підтримку громадських та благодійних організацій соціального спрямування. Але станом на сьогодні Департамент фінансів КМДА блокує початок конкурсного процесу, вимагаючи усунути благодійні організації.

Соціальне замовлення — сучасна альтернатива

Якщо держава не хоче допускати благодійників безпосередньо до грошей, то альтернативним інструментом співпраці цілком могло б стати соціальне замовлення. Його ідея полягає в тому, щоб створити ринок соціальних послуг та за державні кошти купувати їх у різних надавачів. Тому було внесено зміни в Закон «Про соціальні послуги» та прийнято відповідну постанову уряду. Втім, незважаючи на створення законодавчої бази, цей механізм не запрацював належним чином.

Соціальне замовлення має здійснюватися за рахунок місцевих бюджетів. Проте місцева влада часто не має фінансової спроможності замовляти додаткові соціальні послуги. І, «за старою звичкою», віддає перевагу утриманню комунальних установ, не оцінюючи їх соціальну та економічну ефективність.

Нині на регіональному рівні соціальне замовлення запрацювало тільки у Хмельницькій області. І там чимало благодійних організацій («Карітас», Всеукраїнська мережа ЛЖВ, фонд «Хесед-Бешт») змогли отримати додаткові кошти на боротьбу з нарко- та алкозалежністю, допомогу вагітним жінкам з ВІЛ, соціальну підтримку людей похилого віку. Фактично, це перший приклад, коли державні кошти об’єднуються з благодійними задля досягнення кращих результатів.

Змінити законодавство

Органи виконавчої влади мають проводити конкурси раз на рік, у березні-травні. Плюс до того конкурсні процедури тривають щонайменше три місяці, тож організації-переможці починають виконувати проекти, у кращому випадку, із серпня. Зрозуміло, що за 5 місяців якісно реалізувати програму, розраховану на цілий рік, неможливо. Та чомусь тільки в Одеській ОДА це усвідомлюють: там конкурси проектів із розвитку громадянського суспільства проводять заздалегідь, у листопаді попереднього року, тож проекти можуть втілюватися у життя вже з лютого.

На національному рівні конкурс проводить тільки Міністерство молоді та спорту. В областях конкурси проектів щодо молоді, дітей і родин оголошують та адмініструють підрозділи у справах молоді обласних державних адміністрацій, конкурси проектів з розвитку громадянського суспільства та конкурси соціальних проектів — підрозділи зі зв’язків із громадськістю. Здавалося б, соціальним замовленням мають займатися підрозділи з питань соціальної політики, проте на обласному рівні така цілком логічна практика є лише в Хмельницькій області.

Переможців конкурсів визначає спеціально створена комісія. У ній обов’язково мають бути представники громадських організацій, науковці та профільні фахівці. Кількість представників органу влади обмежена — не більше половини від складу комісії. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2011 № 1049.

Однією з найбільших перешкод на шляху залучення благодійних організацій до участі у соціальних конкурсах є законодавство. Зокрема, на сьогодні Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» та Бюджетний кодекс України не передбачають можливості для благодійників отримувати фінансову підтримку за рахунок бюджету. Але законопроекти, які дозволять вирішити ці проблеми, уже розроблені — залишається їх тільки ухвалити (це законопроекти № 4176а та 4172а від 26.06.2014). Якщо усунути перешкоди для участі громадського сектору в наданні послуг та здійсненні іншої соціальної діяльності за державні кошти, ми отримаємо нижчі ціни і якісніші послуги. А це особливо актуально зараз, у час економічної кризи в Україні.