Його називали веселуном і професором, майстром гри у більярд та «мозком» команди. Таким залишився в пам’яті своїх друзів, близьких та динамівських одноклубників білорус Валентин Белькевич, серце якого перестало битися минулої п’ятниці. Одному з кращих футболістів київського «Динамо» 1990-х, який останнім часом працював на тренерській ниві в рідному для себе клубі, йшов 42-й рік...
«Життя, на жаль, буває несправедливим і немилостивим. Воно не тече у зворотному напрямку, забираючи кращих з-поміж нас», — із сумом констатував президент «Динамо» Ігор Суркіс. Як відзначив його брат Григорій Суркіс, за президенства якого, у 1996 році, з Мінська до Києва й переїхав обдарований білоруський плеймейкер, без Белькевича було б важко представити останню з команд-зірок Валерія Лобановського, яка підкорила Європу на рубежі віків. «Він назавжди залишиться в серцях поціновувачів футболу майстром пасу, мозком і душею колективу, істинним лицарем шкіряного м’яча і вдумливим фахівцем, чий тренерський шлях обірвався на злеті», — відзначив Суркіс-старший.
Після завершення кар’єри гравця, упродовж якої Валентин за «Динамо» провів 334 матчі й забив 69 м’ячів, Белькевич працював тренером у розгалуженій системі «Динамо». Спочатку очолював юнацьку команду «біло-синіх», у минулому ж сезоні тренував динамівську «молодіжку». «Валік став би видатним тренером», — відзначив Сергій Ребров. Але доля розпорядилася по-іншому. За словами Олега Лужного, Валентина не стало раптово. Увечері присів на диван — і помер. Лікарі кажуть, що причина смерті — тромбоемболія легеневої артерії.
В останню путь великого майстра провели на стадіоні «Динамо» під оплески численних уболівальників. А поховали його на Байковому кладовищі, неподалік могили його вчителя Валерія Лобановського. Вічна пам’ять.