Момент істини

Якщо спробувати бодай трохи абстрагуватися від війни (що, втiм, нереально), не можна не відзначити, наскільки насиченим є теперішнє політичне життя в Україні. Звісно, з позицій відстороненого та холоднокровного спостерігача. Бо громадяни цієї держави, окрім закономірного інтересу, відчувають ще й деяку гидливість від того, як нинішні еліти вкотре б’ються за владу. Нічого нового чи не властивого для себе ці самі еліти не роблять. Все, як і завжди. Лише цинічність такого «завжди» сторазово підсилена війною і жертвами на сході, коли приносяться у той час, якi істеблішмент веде свою власну війну — за крісла та посади.

То чи будуть вибори?

Дострокові парламентські вибори, про необхідність яких в одностайному пориві говорили геть усі — від Майдану до демократично орієнтованої частини Ради, — раптом стали чинником розколу. З’ясувалося, що не слід було розвалювати коаліцію, поки не ухвалені важливі урядові закони; не можна проводити вибори, коли схiд — у вогні; не варто затівати «перезавантаження» Ради, якщо не прийнято новий виборчий кодекс.

Каталізатором незадоволення стала «Батьківщина», яка ще минулого тижня озвучила свої умови — ті, які вона висуває перед тим, як підтримати перевибори. Від імені фракції говорив її тимчасовий голова Сергій Соболєв. Він й озвучив вимогу щодо нового закону про вибори тощо. Вимога логічна, проте що заважало «Батьківщині» пролобіювати нове законодавство впродовж останніх п’яти місяців? Що ж стосується сходу, то ця проблема наразі не має алгоритму вирішення.

Насправді на сьогодні ще нічого не відомо. З десяток парламентаріїв «Батьківщини» покинули коаліцію (слідом за повним складом фракцій «УДАР» та «Свобода») й уже наразилися на різку критику колег. Олександр Бригинець навіть зазначив, що депутати Сергій Власенко та Андрій Павловський ставили питання про його виключення з фракції — за несолідарну позицію щодо долі коаліції. Виключення загрожує й ще кільком членам «Батьківщини», що, однак, ніяк не вплине на факт розвалу коаліції. Ця дія вже доконана.

Однак коаліцію можна відродити. Хай і не в тому вигляді, якого вона набула в лютому минулого року. Якщо це станеться, у Президента зникне законна підстава для розпуску парламенту. А відтак доведеться або шукати нову, або прийняти статус-кво й продовжити життя Раді поточного скликання.

Шанс для Тимошенко

Що ж до відродження коаліції, то «операція «Фенікс» має два можливі сценарії. Перший: більшість створюється за рахунок приєднання до неї Партії регіонів, КПУ, позафракційних та всіх тих «мігрантів», котрі покинули лави своїх фракцій (передусім — тiєї ж таки ПР), але так і не знайшли себе у складі іншої політичної сили. Альтернативний формат передбачає участь у створенні коаліції всіх вище названих політгравців плюс «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Утопія? Хтозна...

Звісно, пішовши на злуку з «регіоналами» та комуністами, ЮВТ раз і назавжди поховає свою репутацію та рейтинг своєї партії. Як колись поховав репутацію та рейтинг Олександр Мороз, погодившись у 2006-му на співпрацю з тими-таки ПР та КПУ. Вісім років тому Мороз просто випередив Тимошенко, котра й сама подумувала про «ширку» з «регіоналами» — тож не можна сказати, що сама ідея такого єднання є для неї неприйнятною. Інша річ, чи є вона вигідною?

Малоймовірно, але, вступивши у коаліцію з «регіоналами», Тимошенко може отримати шанс стати Прем’єром без проведення парламентських виборів. Теоретично вона навіть може поборотися за право називатися народним депутатом, якщо їй вдасться оскаржити в суді давнє рішення ЦВК про викреслення її імені з партійного списку на виборах 2012 року.

Оскільки кандидатуру Прем’єра пропонує коаліція парламентських фракцій (а рішення про його затвердження ухвалюють простою більшістю голосів), у Тимошенко виникає реальний шанс на прем’єрство. Якщо, повторимося, задуманий ще у 2006-му союз ПР та «Батьківщини» буде реалізовано саме зараз.

У протилежному випадку — якщо «Батьківщина» просто піде на вибори, не псуючи рештки карми сумнівними зв’язками — її успіх буде більш ніж скромним. У середньому соціологія прогнозує цій партії 10 відсотків підтримки, що означає проведення нею до парламенту 45—50 депутатів (і то лише за умови повернення до суто партійної системи). А з такими стартовими умовами, зрозуміло, вже не створиш жодного об’єднання «під себе».

Вихід «Солідарності»

Про підготовку до виборів (й високу ймовірність їх проведення) свідчить активність партії «Солідарність» — президентського проекту, який, очевидно, дозрів до виходу з тіні. Дивовижна річ: за партію, про яку донедавна взагалі мало хто чув, нині готові проголосувати понад 20 відсотків виборців. І річ тут не в нечистоплотності чи нерозбірливості соціологів. Поки «Солідарність» асоціюється з Петром Порошенком, вона дійсно має непогані шанси. Тим паче що й сам Порошенко може похвалитися позитивним балансом довіри.

Однак на чолі виборчого списку «Солідарності» імені Порошенка, звичайно, не буде. А оскільки український виборець i досі орієнтується на «фейс» вождя, не читаючи програм і не вникаючи в діяльність партії, Президента слід замінити кимось впізнаваним i таким, чиє сприйняття у соціумі є здебільшого позитивним. Із часом «УМ» розповість про кулуарні торги, що супроводжували обрання «обличчя» «Солідарності», а поки що закцентуємо на офіційній версії — головою пропрезидентської партії може стати Юрій Луценко.

Теперішній очільник «Солідарності» Юрій Стець не тільки не бажає більше керувати партією, а й взагалі має намір скласти депутатський мандат. Аби більше нічого не відволікало його від роботи керівником Управління інформаційної безпеки Національної гвардії. Саме Стець й озвучив версію, згідно з якою його змінить на посаді Юрій Луценко. Але остаточне рішення — «за ним і за з’їздом», наголосив Стець. Щодо з’їзду, то дійство заплановане на неділю, 3 серпня. Але оскільки очікується прибуття Петра Порошенка, дату можуть й відкоригувати — делегатам доведеться підлаштовуватися під графік високого гостя.

Прес-секретар Луценка Лариса Сарган наразі не підтверджує участь свого шефа у цьому з’їзді. Але й без нього на партзібранні не бракуватиме цікавих особистостей. Чого вартий бодай один лише відомий бізнесмен та забудовник Лев Парцхаладзе, котрий очолює київську обласну філію «Солідарності». Або Ігор Кононенко, колишній член більшості Черновецького у Київраді (нині він — співголова нарешті створеної фракції «УДАР»-«Солідарність» та керівник київського міського осередку партії).

Або ж нардеп Владислав Атрощенко, також бізнесмен і нині позафракційний член парламенту (очікується, що він приєднається до «Солідарності», оскільки джерела вказують на його наближеність до Президента). Атрощенко відомий переходами з однієї політичної сили до іншої, що ж до інших персоналій, то в кожного з тих, хто має намір стати під знамена Порошенка, також є доволі цікавий бекграунд.

А з ким ви, пане Прем’єр?

Утiм про послужний список ймовірної ТОП-десятки виборчого списку «Солідарності» ми поговоримо іншим разом. Зараз важливим є наявний дисбаланс інтересів різних частин парламенту й тих політиків першого ешелону, котрі за ними стоять. Президент та підконтрольний йому «УДАР» — за вибори. «Свободі» не лишається нічого іншого, як також бути «за». «Батьківщина» — де-факто проти, хоча може й змінити свою позицію. За вибори й теперішній фаворит невибагливої публіки Олег Ляшко, а проти, звісно ж, комуністи та «регіонали».

Якою є позиція Тимошенко — з огляду на все вище викладене сказати важко. Декларативно Юлія Володимирівна, звичайно, підтримує оновлення влади, у дійсності ж вона буде діяти так, як диктуватимуть її сьогоднішні інтереси. З усіх «важковаговиків» ми не згадали хіба що Арсенія Яценюка. Демарш Прем’єра минулого тижня залишив по собі неоднозначні враження. Зрозуміло, що Арсеній Петрович «образився» та подав у відставку не через провалені урядові законопроекти.

Вихід Яценюка з виконавчої влади також має підґрунтям персональні амбіції цього політика та його плани на подальше політичне майбутнє. Щодо цього майбутнього експерти мають діаметрально протилежні точки зору. Очільника Кабміну співвідносять як з одним, так i з іншим протилежним йому табором. Проте очевидно, що консервація парламенту в його нинішньому вигляді, створення коаліції між «Батьківщиною» та ПР та висунення на роль Прем’єра Юлії Тимошенко — однозначно не його варіант.

Дехто наполегливо радить Яценюку розпочинати власну гру й або відроджувати «Фронт змін», або просуватися в напрямi вже існуючих політпроектів. Чи розійдуться шляхи Яценюка з «Батьківщиною» — покаже час. Але те, що на перебіг сьогоднішнього засідання Ради і на питання дострокових виборів впливатимуть, зокрема, й інтереси Яценюка, є незаперечним фактом. Та якщо сценарій пишуть відразу кілька авторів, кожен з яких перетягує папір і чорнильницю на свій бік, описати фабулу та спрогнозувати події і долі героїв стає просто неможливим. Коли «дочитаємо» цей день до кінця, знатимемо більше, аніж ми знаємо зараз...