Труси — не труси, цирк на дроті

Театральний сезон завершився. А оскома після останніх вистав досі залишилася. Особливо гостро вона відчувалась у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва на Подолі. На прем’єрі театр зустрічав відвідувачів трусами і туфлями.

Та навіщо вам ті вистави, ви краще туфлі купуйте. Останні

У культурному закладі дух високих жанрів мистецтва не перший рік перебивають пахощі досягнень текстильної промисловості Китаю, Туреччини та інших країн світу. Тут, у театрі, регулярно проводяться ярмарки — і відвідувачі, які прийшли на оперу, можуть насолодитися проходом повз довгі вузькі ряди кофтинок, шкарпеток, носовичків і почути мелодійні трелі продавщиць: «Забирайте туфлі, тридцять дев’ятого розміру залишились». У вестибюлі пані в рожевому шалику демонструє чоловікові білизну, яку вона йому придбала на другому поверсі. Тут же йдуть вистави, зустрічі акторів і балетмейстерів із журналістами.

Колишній художній керівник театру, режисер Влад Троїцький в одному інтерв’ю казав: «Я не розумію, як дітей можна вести на виставу повз ряди з одягом та взуттям. Дивно, що ніхто з акторів досі не обурився, я б не вийшов на сцену танцювати в «Лебединому озері», поки це неподобство відбувається у театральному фойє...». Першим, що Троїцький зробив на новій посаді, це «вигнав із театру труси». Але не минуло й півроку, як через низку скандалів вигнали його. На місце Влада призначили виконуючим обов’язків художнього керівника — композитора Ігоря Щербакова. Та конкурс на заміщення вакантної посади, судячи з новин театру, досі відкритий. Троїцького, який хотів модернізувати репертуар, вигнали, зате тепер повернулися одяг та взуття.

Муніципальний театр, звичайно, відчуває нестачу фінансування. Він має заробляти гроші, аби давати прем’єри, запрошувати акторів, робити ремонт, і так далі. Та чи таким шляхом? І, може, стенди з товарами варто все ж таки прибирати хоча б на час проведення вистав? Звісно, якщо керівництво театру прагне покращення.

Максим Демський, права рука Троїцького, розповідає: «Театр отримує кожного місяця з кишень киян близько трьох мільйонiв, які використовують зовсім нераціонально, так само як і площі театру. Зокрема, є ще одна сцена, яка слугує лише як місце для проведення промислових виставок». Нова команда, прийшовши в театр, розробила програму, що мала вивести заклад на самоокупність завдяки творчій концепції. «Ми запропонували вистави, які були б цікавими як дітям, так і студентам Києво-Могилянської академії, що знаходиться поряд із театром. Та нас не підтримали. Більше того, працівники театру, мабуть, підбурені керівництвом, відмовились виконувати наші розпорядження, вели себе по-хамськи. Цей театр — повністю закрита структура, він не радий нікому і нічому новому. Для них мистецька вартість проектів не має ніякого значення. Коли ми врешті-решт припинили бити воду у ступі й пішли з театру, одразу повернулося це неподобство у фойє, а тих кількох людей, які нас підтримали, звільнили», — поділився з «УМ» Максим.

Легкі гроші без творчих мук

Ситуація, коли культурні або спортивні установи використовують для проведення виставок промислових товарів, садівництва та городництва, в Україні достатньо розповсюджена. Наприклад, у місті Біла Церква в Палаці культури нещодавно також проводився ярмарок, схожа проблема є й в інших містах. У столиці цим грішить, окрім Театру для дітей, також Національний цирк України, ДК «Олімпійський» тощо. Директор цирку Людмила Шевченко розповідає: «Будівлею Цирку опікується Фонд державного майна. Організатори виставок домовляються там, а отримавши дозвіл на проведення, приходять уже до нас. За виставку організатори платять вісім тисяч, цирк із них отримує лише 30 відсотків».

Цікаво, що головний спеціаліст відділу методологічного забезпечення відносин оренди майна Назарій Задирайко пояснив «УМ»: «Фонд державного майна займається довгостроковою здачею в оренду. Тобто якщо компанія хоче в театрі організувати буфет і для цього знімає певну площу в оренду — ми розглядаємо цю пропозицію, заключаємо договір. А от короткотерміновими подіями, такими як концерти, виставки займається орган управління конкретного майна: театру, стадіону».

Директор Цирку висловила своє ставлення до виставок: «Нам зараз треба робити косметичний ремонт, лагодити сходи. Влітку Цирк не працює. Де гроші брати — невідомо. А ще тварин треба годувати все літо. І виставки у нас проводять в ті дні, коли Цирк не працює, дітей там немає. А буває, що люди приходять на ярмарок, бачать рекламу циркової вистави, відразу купують квитки, приводять дітей. Тож виставки приносять які-не-які гроші. Якби моя воля, я всі вільні площі в театрі би здавала».

Важко ставитися до ярмарків у культурних будівлях із таким оптимізмом, як пані директор, проте в її словах є своя правда. Цирк не отримує достатнього фінансування, а для того, щоб програми були цікавими, в них мають брати участь звірі, яких треба за якісь кошти годувати, лікувати, утримувати. «Не можна дозволяти дітям ходити на вистави в будівлі, які роками ніхто не ремонтував», — говорить Олеся, мати двох дітей.

«Хто сказав, що в Палаці спорту не можна проводити ярмарки?»

Тарас Шкоденко, директор ДП «Палац спорту», в якому теж проводять купу виставок, стверджує: «У зв’язку з останніми подіями спортсмени бояться сюди їхати. Спортивні заходи майже не проводяться. А зарплату виплачувати треба. В нас і так штат за останній час скоротився зі 126 до 76 осіб. І комунальні послуги теж варто сплачувати. Між іншим, Палац спорту створено для проведення різного роду заходів. Хто сказав, що не можна тут проводити виставки не залежно від їхнього спрямування? Вони були і будуть проводитися надалі».

Залишається питання, навіщо тоді в Києві чотири великі експоцентри: КиївЕкспоПлаза, Міжнародний виставковий центр, ВДНГ та «АККО Інтернешнл», а ще торговельні центри? Можна продавати товари і в театрах, кінотеатрах, на стадіонах, коли там нема програм. А якщо і є, то в чому біда, потіснимося якось, у рукавичці он скільки вмістилося, хоча всі й думали, що вона для того, щоб на руку вдягати...

Проте в компанії «Профекспо», яка зараз проводить ярмарки у Палаці спорту, пояснюють: «Є дві принципово різні речі —виставки і ярмарки. В експоцентрах проводяться зазвичай міжнародні виставки. Ми — організатори ярмарків — на відміну від організаторів виставок орієнтуємося на продаж товарів. Наші споживачі — люди середнього і трохи нижче середнього рівня достатку, які не можуть дозволити собі купувати речі в дорогих бутиках, а на базарах типу «Троєщина» почуваються некомфортно. Ми проводимо ярмарки там, де це зручно нашим покупцям: у центрі, біля метро «Палац спорту» з цієї точки зору — дуже хороше місце для нас».

Де взяти гроші?

Чи існує в умовах економічної та політичної нестабільності можливість залишити хоча б культурні, спортивні будівлі без нальоту ринкових відносин? Наприклад, відкривати дитячі студії, проводити власні спортивні змагання або вистави понад програму, аби заробляти додаткові кошти. Влітку робити гастролі, аби театр не простоював і не ставав збитковим, можливо, возити трупу в міста, де немає своїх великих театрів, показувати там постановки... Це лише ідеї журналістів «УМ».

Реально ж дану проблему практично вирішив столичний планетарій. Кілька років тому там теж проводились виставки-ярмарки шкіргалантереї, косметики, одягу та взуття. Проте тепер виставки стали більш культурними, почали грати освітню роль. Так, у столичному планетарії відбулися виставки моди ХІХ століття, метеликів та каміння. Також там відкрито  Астрошколу для дітей від 5 до 11 років та Студію космічного малювання, які теж приносять доходи планетарію. Звичайно, кожна ситуація — це окрема історія, але, як бачимо, в цілому проблема вирішувана. І підтримувати сприйняття дітьми театру, цирку як споруд, в яких живе мистецтво, можна зберегти.