У пошуках самураїв

«Японію недаремно називають країною 10 тисяч ляльок, — говорить власник колекції. — Свого часу побувавши там, на власні очі переконався, що такої кількості ляльок немає більше ніде у світі. Як бачите, у моїй колекції кожна лялька неповторна. Більшість із них не ігрові, а, швидше, предмети мистецтва, призначені для споглядання, любування. Після війни, демілітаризації, на жаль, практично не стало ляльок-самураїв, їх більше не виготовляють. Більшість екземплярів моєї колекції — антикварні: ХVIII, ХІХ та початку ХХ століття. Це ляльки, що передають кращі традиції лялькарського мистецтва Японії».

Із чого почалося таке незвичне захоплення? Олексій Нужний вважає, що любов до японської культури йому передалася, мабуть, від його прадіда, котрий брав участь у Російсько-японській війні 1904—1905 років, при здачі Порт-Артура потрапив у полон — таким чином прожив у Японії понад рік, дуже полюбив цю країну і чи не до кінця свого життя згадував потім про неї. До Олексія ці спогади донесли батько з дядьком. А кілька ляльок, привезених прадідом з Японії, Олексій Нужний відшукав у далеких родичів із Росії, і тепер це дуже цінні екземпляри його колекції.

«Будучи в Японії, не міг пропустити таке традиційне свято, як День дівчаток, бо в мене тоді якраз народилася донька Ія. Придбав на ньому одну ляльку, другу — це й дало початок колекції, якій нині, як і доньці, шiсть років», — розповідає Олексій.

Незважаючи на те, що колекція росла разом із донькою, гратися старовинними японськими ляльками дівчинці суворо заборонено. Вона, до речі, і сама давно знає, що ці ляльки для милування, тому може лише розглядати їх. Удома в Нужних ляльки виставлені у вітринах шаф (а ті, що не поміщаються, лежать у коробках): окремо ігрові ляльки (ічімацо), ляльки-самураї, дуже вишукані — палацові, ляльки з глини... Хоч в основному це ляльки з дерева (звісно ж, ручної роботи), покриті спеціальною речовиною — гофун.

Два роки тому Олексій виставляв свою колекцію в Полтавському художньому музеї (Галереї мистецтв), щоправда, тоді вона налічувала близько півсотні екземплярів. За ці 2 роки розрослася до майже 250 і, як стверджує колекціонер, стала однією з найбільших у Європі. Одні з ляльок подаровані, інші Олексій придбав через iнтернет або ж обміняв. У Японії, та навіть і у США, за словами колекціонера, дуже розвинений ринок лялькарського мистецтва. Тож проблема лише в тому, як знайти справді цінну ляльку — ту, яку тобі хочеться.

— І якої ж ляльки вам не вистачає для повного щастя? — цікавлюся.

— Річ у тім, що не всі ляльки доступні за ціною, — констатує Олексій. — Скажімо, витвори рук одного з найвідоміших японських лялькарів Хірата Гойо, котрий удостоївся високої нагороди «Живий національний скарб», попадаються вкрай рідко і коштують від 10 тисяч доларів. Стараюся купувати ті ляльки, які подобаються. Якщо ж ціна для мене зависока — не страждаю. Сьогодні не купиш одну — завтра придбаєш іншу. Твоя лялька все одно до тебе прийде.

На жаль, у Полтаві, за словами Олексія, не надто цінують старовинне лялькарське мистецтво Японії, а от у Донецьку, Харкові, Дніпропетровську його виставки проходять на «ура». Запрошують колекціонера й до Москви, Санкт-Петербурга, щоправда, у зв’язку з останніми подіями, все це притихло.

Найстаршій ляльці з колекції Олексія Нужного — не менше 250 років: тоді, в середині ХVІІІ століття, іще не робили волосся, яке було б наближене до натурального, а просто розфарбовували. А от яка з ляльок найдорожча, власник колекції не зізнається: тримає інтригу.